Категорія: З Telegram-каналу

Що це таке?

Слово «марафонська» не має ніякого походження від марафонських дистанцій в спорті.
Але має пряме відношення до виснажливої, багато річної (чи просто тривалої) фізичної, психологічної та емоційної перевтоми.

Хочу одразу попередити це не просто перевтома, це не перегораня, це не перетренованість.

Марафонська психологічна перевтома це- коли психіка спортсмена вже не справляється з накопиченою богато річною фізичною та психологічною перевтомою, з обсягом такої кількості прожитих стресів та важких ситуацій.

Нажаль зараз я все частіше бачу такий стан навіть у достатньо молодих спортсменів.

Чим марафонська перевтома відрізняється від перевтомленя чи перегорання?

👉Тим що, при перевтомі та перегоранні спортсмену може допомогти просто відпочинок, переключення з одної діяльності на іншу, одна чи дві консультації з психологом, підтримка близьких, гарно відіспатися, забути на деякий (не великий) час про спорт, дієти та заборони.

З часом психіка спортсмена відновиться (навіть без психологів), та знову зʼявиться бажання тренуватися та змагатися. Спортсмену захочеться відчувати приємний стрес, та хвилювання перед змаганнями.

Марафонська перевтома👉 це коли спортсмен настільки втомився від:
💫режиму,
💫дисціплині,
💫конкуренції,
💫хронічних травм,
💫тримання бойової ваги, чи постійно її зганяти, 💫втомився від стресу перед та під час змагань, 💫втомився від між особистих сварок з тренером, чи в команді, чи з керівництвом,
💫втомився знов та знов готуватися, випробувати себе,
💫падати, вставати та знов боротися за себе,
💫доказувати свою майстерність і т.д

Цей стан рано чи пізно проходить кожен професійний спортсмен через багато років важких та виснажливих тренувань та змагань.

Доречі з таким станом приходять наши військові з війни.

Це ⛔️ дуже не безпечний стан. Пройти його вже не вийде тільки через зміну обставин, тренера, чи колективу.

На своєму досвіду я бачила не одного спортсмена якій змінив тренера, чи команду, а через деякий час все одно не зміг йти далі.

Так і залишаючи спорт спустошеним, та не задоволеним як завершилась його карʼєра. І це душевна рана на все його життя. Звісно з часом вона стихне та вже не буде боліти, так як раніше. Але кожен спортсмен на все життя буде памʼятати як він пішов з професійного спорту.

Чи Можно уникнути марафонської перевтоми?
Важко але це можливо.

Що для цього потрібно?

P.S – опис буде в наступній статті❤️

Чи можливо уникнути марафонської перевтоми?
Важко але це можливо.

Що для цього потрібно?

Бажано❗️щоб в кожній команді був спортивний психолог, якій би вів спортсменів, та відслідковував його психологічний стан.
Але нажаль ми ще тільки починаємо йти в цій бик розвитку.

Тому будемо реалістами та допоможемо собі самі😉
Що для цього нам потрібно?

По перше Самому спортсмену взяти відповідальність за своє ментальне та психологічне здоровʼя.

За ваш психологічний стан відповідаєте ви самі! Не тренер, не батьки, а ви як професійний спортсмен.
(Зараз я говорю про вік 16+) до цього віку за стан дитини та підлітка відповідають батьки, соціум, тренер. Це наша завдання вчити дитину та підлітка розуміти себе.

Чому вам важливо навчитися?

1️⃣Навчитися само рефлексії.
Саморефлексія – це здатність свідомого осмислення та аналізу своїх думок, почуттів, дій, цінностей та переконань.

2️⃣Навчитися працювати зі своїми емоціями.
Вміти управляти гнівом, страхом, та навіть відчаєм. Виробляти стійкість перед несподіваними ситуаціями, витримувати стрес, та не стабільність навколо. Це не легкий та не бистрий шлях. Не можливо цьому навчитися за одну консультацію з психологом. Це плідна робота спортсмена (роками) над собою.
Але воно того стоїть☝️😉

3️⃣Вміти відпочивати психологічно.

Наприклад: ви виснаженні, це означає що вам потрібно відпочити та переключитися.
Звучить все просто, але 92% українських спортсменів не вміють відпочивати емоційно та психологічно.

Поспати, та пограти в ігри це не відпочинок, якій дасть спортсмену відновити психіку.

Спортсмена треба вчити якісно відпочивати та переключатися. Це дасть можливість психічно відновитися. Для того щоб оновленим знов робити важкі тренування, витримувати стреси які неодмінно будуть в професійному спорті.

4️⃣Кожен рік відпочивати чи переключатися на іншу діяльність мінімум на місяць.

За роки практики зі спортсменами я бачила як тренера бояться давати повноцінно відпочити між сезонами своїм спортсменам.
Вони бояться, що спортсмен не відновить свою форму швидко. І це велика помилка.
Та вже к своїм 16-18 рокам ми бачимо геть виснаженого спортсмена, якій просто не може вже психологічно витягувати такі навантаження.

Даючи спортсмену повноцінний відпочинок ви в першу чергу відновлюєте його психіку. (можна ходити до найкращого в світи психолога, але якщо ви працюєте без зупинки, не даєте собі забути про спорт хочь раз на рік, то консультації зі психологом вам сильно не допоможуть.)

5️⃣Навчитися Вчасно зупинятися. І це не про «покинути» спорт.

Приведу приклад Рекордсмена світу, Олімпійського Чемпіона з плавання Калеба Дрессела якій в минулому сезоні відчув, що втомився від плавання, та змагань, що не має натхнення та радості змагатися.

Калеб поспілкувався з тренером та вони вирішили дати час собі на відновлення, відпочинок та дозволити собі знов відчути бажання та жагу до плавання.

Для всіх це було дивно, адже він дав собі зупинитися посеред сезону маючи найкращій час та рейтинг в світі.

Як ви думаєте в нашій країні посеред сезону спортсмен може взяти відпочинок?
Чи може спортсмен сказати- «Мені потрібно емоційно відновитися»

Залишу це питання без відповіді😭…

А що було далі з Калебом Дресселом?

Він відпочив, почав тренуватися, показав спочатку 5 місце на Чемпіонаті США, при цьому був задоволений своєю формою (яку тільки почав набирати) та вже через рік він стає переможцем світу та оновлює рекорд Світу.

Одразу напишу, що вміти відчути свої потреби та про них сказати це плідна робота спортсмена, але можливість дати собі дозвіл на зупинку щоб оновитися
Можливо за умови 👇пункта 5.

5️⃣Вибудовувати з тренером дуже щільний контак. На рівні Дорослий спортсмен та Дорослий тренер.
Тількі 2 дорослі особистості можуть вміти вести діалог та чути один одного.
Для цього прикладають зусилля як тренер, який вчиться довіряти спортсмену та дорослий/відповідальний спортсмен, якій вміє донести тренеру свої відчуття, потреби, болі та побажання.

Нажаль картина у нас поки що протилежна.
Нас змалечку вчили, що зупинятися не можливо.

«Марафонска перевтома в проф.спорті»

6️⃣Мати чітку мету.

Ви можете здивуватися, чому мати «чітку мету»стоїть далеко не на першому місці?

Хочу одразу попередити (хто не читав частину 1 та 2 ) ця стаття для більш дорослих спортсменів, які вже знають, що таке тяжка робота, крах надій, чи кайф від перемог.

Змалечку спортсмен приходить на тренування заради задоволення та спілкування з друзями. Деякі діти навіть мають мрію стати Олімпійськими Чемпіонами.

Та з роками проведеними в дорозі, важких тренуваннях, змаганнях,зборах далеко від дому, в лікарнях з травмами👉 спортсмен неодмінно стикається з переосмисленням своїх цілей.

Спортсмен к своїм 16+ вже знає інший бік спорту, розуміє свої реальні здібності та знає що спорт несправедлив.

Чому проф.спорт несправедлив, якщо все просто? Хто перший той і переміг❗️
На поверхні це так, а в середині все інакше.

Приведу декілька прикладів:

💫Якщо у твоїх батьків не має грошей оплачувати секцію спорту чи гарний інвентар, то навряд чи спортсмен довго затримується в спорті. А у інших дітей батьки можуть оплатити навіть індивідуальні заняття.

💫Якщо спортсмен не народився з талантом, не потрапив в відносно нормальні умови тренування, та не попав в руки гарного, розумного та досвідченого тренера👉То тільки на одної працездатності буде дуже важко перемогти талановитого спортсмена. І цей факт викликає у спортсменів відчуття несправедливості.
Чому я працював в 2 разі більше, тримав дисципліну, скидав вагу, а він міг собі дозволити зайвого🍔🍟🥞, тренувався менше за мене, та переміг?!
💫Судді/тренер/керівники більш полюбляють чи виділяють одного спортсмена між іншим.

Та це тільки невеликий обʼєм несправедливості з яким буде стикатися спортсмен.

Таких факторів в спорті так багато, що це краще залишу на наступний опис.

Тому саме в дорослому віці (у спортсменів це 14/16+) треба переглянути свою ціль, чи поставити нову.

Для чьго нам треба ще раз в зрілому віці знайти фундаментальну мету?

Для того щоб ви знали відповідь на питання, яке ви самі собі задасте коли:
💫 ваш результат буде стояти на місці не один рік;
💫коли ви будете втомленими і при цьому все одно йти та виконувати важкі завдання на тренуваннях;
💫коли не буде ніякої мотивації, а йти далі все одно треба;
💫коли ви вже не такій мрійливий та знаєте ціну кожному кроку;
💫коли травми хронічні та біль стає частиною вашого життя.

Тоді саме час задати собі питання:

👉Навіщо я це роблю»?
👉За ради чого?

Саме ця відповідь дасть вам сили виконувати самі найважчі тренування, навіть якщо зараз ваш результат на змаганнях і не прогресує.

Зараз приведу вам реальні приклади відповідей моїх клієнтів професійних спортсменів:

Я це роблю тому що:

💫хочу стати Чемпіоном (Країни, Європи, Світу, Олімпіади);
💫отримати гарну закордонну освіту завдяки спорту;
💫заробити гроші (призові) чи отримувати гарну зарплатню;
💫стати знаменитим та отримати відомі контракти;
💫накопичити капітал для майбутнього.

Ви здивуєтесь, але багато спортсменів у великому спорті заради свого майбутнього.
Мало спортсменів із багатих сімей. А якщо і є з заможних сімей, то вони дуже рідко доходять до великих висот.

Чому?

Тому що в проф.спорті спортсмен терпіть біль, відчай, розчарування, падіння, радість, кайф від перемог і так все разом знов та знов, як по колу! З часом Це дуже виснажує психіку спортсмена.

Діти заможніх батьків не находять відповіді-
«Навіщо мені це все терпіти?!» (звісно бувають винятки)

Тому всі інші чітко розуміють, що зараз вони роблять все, щоб забезпечити собі найкраще майбутнє.

❗️Та коли ви знайдете відповідь на питання:
«Навіщо я все це роблю?»
Ви зможете йти далі не зважаючи на труднощі.

А якщо у вас не буде відповіді, вам буде важко опановувати всі складнощі великого спорту.

7️⃣ Розвивати Волю.

З роками в спорті вам все більше знадобиться ваша внутрішня сила.

8️⃣ Вміння зупиняти негатив.
(як внутрішньо так і зовнішньо)

В професійному спорті багато критики, завести, несправедливих висловлювань, та непорозумінь.

Ми часто пишемо про емоції спортсменів, їхню здатність стабілізувати емоційний стан під час змагань, але рідко згадуємо, що подібні навички необхідні також тренерам та батькам атлетів.

Чому це так важливо?

Тренер впливає на спортсмена значною мірою, а батьки мають величезний вплив, особливо якщо дитині ще немає 14 років.

Діти прагнуть радувати батьків і бажають, щоб вони пишалися їхніми досягненнями, тому дуже залежать від емоцій батьків.

Змагання – це стрес не лише для психіки спортсмена. Кожен атлет, навіть той, хто ніколи не цікавився психологією, намагається якось впоратися зі своїм хвилюванням та страхами.

Дехто хвилюється більше, інші – менше, але кожен відчуває внутрішню напругу та намагається залишатися психологічно стійким.

Однак змагання – це також величезний стрес для тренерів та батьків, особливо якщо це відбіркові змагання.

Тренери та батьки також є людьми, які вкладають багато зусиль, щоб їхня команда або окремий спортсмен показали хороші результати.

Хвилювання перед та під час змагань – це нормально! Але коли це стає шкідливим для спортсмена?

Коли тренер та батьки не усвідомлюють свою емоційну бурю та відповідно свої реакції на стрес.

На жаль, не всі розуміють свій внутрішній емоційний процес, і тоді починається найгірше для спортсмена.

Якщо тренер та батьки не є емоційно стійкими та мають низький рівень емоційного інтелекту, то під час цих емоційних хвилювань тренер може непомітно для себе почати зливати свої емоції на спортсмена.

Як це відбувається? Тренер починає, не усвідомлюючи цього, ще більше:

– 👉придиратися до спортсмена,
– 👉вимагати ідеального виконання елементів (що в пр винципі неможливо),
– 👉кричати,
– 👉повторювати одне й те саме по 10 разів,
– 👉акцентувати на важливості змагань, хоча спортсмен і так це знає,
– 👉контролювати, де і з ким перебуває спортсмен,
– 👉застосовувати шантаж та маніпуляції (якщо погано виступиш – позбавлю гонорару, більше ніде не зможеш виступати, станеш непотрібним, принесеш мені ганьбу тощо).
———————

Родичі, які не контролюють свої емоції, можуть викликати стрес у спортсмена подібним чином:

– 👉втручатися в тренувальний процес,
– 👉занадто багато питати про тренування або психологічний стан дитини,
– 👉обговорювати суперників або демонструвати протоколи змагань,
– 👉надмірно мотивувати,
– 👉вербально підтримувати, але невербально висловлювати невдоволення,
– 👉записувати спортсмена до спортивного психолога без його відома,
– 👉занадто багато говорити про змагання.

Що ж насправді відбувається?

Батьки та тренери, які не усвідомлюють своїх емоцій, починають занадто хвилюватися і "лікувати" свої емоції за рахунок спортсмена.

Тоді навіть найспокійніший спортсмен може "заразитися" цим стресом і почати ще більше хвилюватися перед змаганнями.

Емоційне "зараження" відбувається на рівні міміки, мови тіла, пози та голосу – це несвідомий процес наслідування чужих почуттів.

І що тоді відбувається з психікою спортсмена?

☝️Спортсмен витрачає свої сили, щоб впоратися з хвилюванням перед змаганнями, але тепер йому доводиться також обробляти емоційний тиск з боку тренера та, іноді, батьків.

Якщо це триває кілька років, що ми отримуємо в результаті? Спортсмена, який у свої 16 років вже виснажений і спустошений.

На моїх лекціях зі спортивної психології я розповідаю приклад спортсмена, який заходить у зал, і тренер дає йому завдання підняти штангу вагою 50 кг.

Спортсмену важко, але він піднімає. Штанга символізує його хвилювання. Потім тренер додає ще 30 кг – це емоції тренера. Коли спортсмен вже на межі сил, тренер додає ще 20 кг – це емоції батьків або інших важливих для спортсмена людей.

Тепер спортсмену доводиться впоратися зі 100 кг. Але його м'язи (які символізують психіку) не готові до такого навантаження. І що тоді стається зі спортсменом? Його м'язи отримують мікротравми, і він змушений зупинитися.

Так само відбувається і з психікою спортсмена – він не може впоратися з таким великим емоційним навантаженням.

⚡️З не справедливістью.
Чому? Тому що будуть гарні спортсмени, талановиті та обдаровані але вони не хочуть працювати. Та навпаки, ти хто не має такого таланту можуть пахати.
Це боляче, але таке буде.
З не справедливою роботою суддів, спортсменів та інших людей.

⚡️З тим, що ваши деяки учні будуть уходити від вас. Це не обов’язково говорить, що ви поганий тренер.

Це вибір учня чи ійго батьків.
Ваша задача навчитися відпускати своїх учнів. Вони не обязани вам (скільки би ви не вклали сил в них), обрати цю професію було вашим вибором.
Кожна професія має свої + та – .
Ухід від вас спортсменів це дуже болячи мінуси вашої професії.

⚡️Ваша завдання навчитися поважати себе. Ваши учні будуть відчувати яка ви людина. Якщо ви себе не поважаєте, вам прийдеться багато повишати голос на дітей (вести процесс через «кнут»). Якщо ви поважаєте себе – ви будити це транслювати собою, а діти одразу це відчувають.

⚡️Тримати кордони. Учень це не ваша дитина. Він ван не принадлежит. Бути опорою/ зрілою людиною/ наставником для учня, но не переходити кордони особистого.

Тримати кордони з батьками.

⚡️Бути відданим професії, но не ставити її вище за своє особисте життя, чи робити із цієї професії сенс свого життя.
Чим більше ви живете тренерскою діяльностью, тим більше ви будите вимогати «ідеальності» від спортсменів.
Та будите дуже боляче проживати втрату медалі, чи спортсмена.

⚡️Навчитися балансу. Помьятайте ви приклад для учнів!!! А ще ви потрібні своїй родині. Не треба ❌ жити учнями!

⚡️Бути здоровою людиною. Тренер який має погани звички (куріння, алкоголь, говорить матами) являється поганим прикладом для учнів. За спиною тренера , його учні будуть глузувати, подкалувати та не поважати тренера.

⚡️Бути людяним. (тут без коментарів)

⚡️Вміти брати на себе удар! (Тренера мене поймуть😉)

⚡️Мати БАГАТО терпіння. Працювати з собою, якщо ви швидко вибухаєте та скидаєте свої ємоціі на учнів.

⚡️Вміти вчитися постійно та переймати досвід у більш освідченних фахівців.

⚡️Не зважаючи на важкість цієї профессі- любити її❤️

Перший 1️⃣ конфлікт може виникати ще на стадії, коли дитина проходить етап від новачка до професійного спортсмена.

З часом тренер буде вимагати більшого від спортсменів. І це цілком нормально з боку тренерського підхіда, але це не завжди подобається спортсменам.

Тому на цьому етапі вже декілька спортсменів покинуть тренування.

Далі другий 2️⃣конфлікт: коли спортсмен стає підлітком, він проходить свої стадії зростання, починається підлітковий бунт.

Спортсмену може не подобатися як тренер тренерує, як спілкується з ним/з нею, як щось дозволяє чи не дозволяє.

В цьому місті хочу зупинитися та пояснити, що не буде правильної відповіді на запитання:

⚡️«Хто винен, а хто правий в цьому конфлікти»?
⚡️«Хто перший повинен йти на сближення»?

Зі спортсменом важливо спілкуватися, доносити що ви робити та для чого спортсмен зараз виконую важкі вправи чи тяжкий період зростань нагрузок.

Спортсмени вже богато чого розуміють і їм потрібна дорожня карта. Якщо спортсмен не розуміє навіщо тренер дає таке завдання чи в якому ми зараз періоді, то спортсмен почне бунтувати чи прокрастенувати, чи навіть сачковати на тренуваннях.
А інколи буде намагатися вести ЗА вас (тренерів) процес тренувань. Бути НАД вами.

Але при цьому пам'ятайте, що тренувальний процес ведете Ви! Ви як тренер головний!

Поважайте себе, не йдить на поводу у спортсмена, не прогинайтеся під спортсмена, але і не будьте занадто високо НАД спортсменом. Тобто- «я все вирішую, а ти тут ніхто»

Навчиться домовлятися з підлітком та іноді навіть 👉 не реагуйте на емоційні хвилі спортсмена.

Чому це так важливо?

Коли дітки були маленькими вони просто повторювали вправи та виконували ваши завдання, але коли дитина зростає то вона/він вже починають задавати питання, думати, а що далі?

Тому і тренеру потрібно переходити від стадії дитячого спорту до підліткового.
Коли тренер вже більше часу приділяє спілкуванню зі спортсменом, поясненню, та вчить відданості і дісциплині.

Але будьте готові що в підлітковому спорті від вас також підуть спортсмени.

І це нормально. Хтось обере навчання, хтось не пройде таких важких та регулярних тренувань, а хтось просто захоче змінити тренера.

Далі буде стадія 3️⃣третього глобального конфлікту. Між дорослим спортсменом 18+ та тренером.

Дорослі спортсмени вже хочуть впливати на свою спортивну карʼєру.
Вони розуміють, що їх шлях в спорті рано чи пізно закінчиться.
Іноді з дорослими спортсменами буває навіть важче взаємодіяти ніж з підлітками.

Вони дуже добре розуміють чого хочуть, збільшуються хвилювання про майбутнє (а що я далі буду робити), вони більше вимагають від тренера.

В цьому випадку тренеру ОСОБЛИВО треба бути опорою/скелею для спортсмена.

Тому шо іноді хвилювання спортсмена (програш, травми, хвороби, рідко покращуються результати) будуть зашкалювати і їм вкрай потрібно знати, що в них є надійна спина, та Дорослий ( не за віком, а за внутрішньою ознакою) тренер.

Нажаль самі тренера не завжди витримують стільки хвилювань та емоційних спалахів спортсмена та починають вести себе не коректно.

Так ☝️тренера також люди і вони втомлюються. Але важливо мати витримку, а ємоціі свої краще нести в безпечне місце.

Знайти талановитого, та працездатного спортсмена це не просто, та ще складніше працювати та будувати з ним/нею відносини які будуть давати свої плоди у вигляді результатів/ досягнень/ та винагород.

Історія знає багато прикладів успішної роботи між тренером та учнем:
💫Кожух Ніна Федорівна та Яна Клочкова;
💫Василій Ломаченко та його батько Анатолій Николаевич Ломаченко;
💫Майкл Фелпс та Боб Боуман та ще багато прикладів.

Що нам показують успішні приклади співпраці тренера та учня?

По першу ставлення учня до тренера.
Повага, дисципліна, довіра та опора на тренера.

Але як ці всі якості зміг побудувати тренер?

Адже самі по собі ці риси не народжуються у спортсмена. Його так виховують батьки та тренер.

Тренер заслуговую на довіру та повагу тому що веде себе з повагою до себе та свого діла.

Постійною працею над тренувальним процесом, вмінням доносити спортсмену, що йому треба зробити ту чи іншу важку роботу.

Психологічною гнучкостью та відсутністю жалості до спортсмена. І водночас він/вона вміють підтримати спортсмена та надихнути на перемогу.

Це все дозволяє спортсмену опиратися та вірити тренеру.
А без віри та довіри в свого тренера не буде великих результатів у спортсмена.

І водночас з гарними прикладами співпраці тренера та учня ми можемо спостерігати АНТИ-приклади- негативний вплив тренера на учня.

1- Коли тренер залишає без підтримки спортсмена на змаганнях.

Змагання це завжди стрес для кожного спортсмена. В стані стресу всі люди регресують (можуть поводитися як діти).
В такому стані спортсмену потрібен доволі підтримуючий, зрілий, витриманий емоційно дорослий (не обовʼязково за віком, а за внутрішньою ознакою) тренер.

Коли тренер сам не тримає стрес, не підтримує, а навпаки навіть не звертає уваги, спортсмени можуть почуватися себе покинутими, та навіть потрапляти у розпач.

Можно довго говорити, що спортсмени виступають для себе, але спортсмен та тренер це єдиний організм. Коли тренер нехтує спортсменом, то йому дуже важко збиратися та «йти у бій» на самоті.

⚡️Коли після невдалого чи іноді навіть вдалого виступу тренер каже:

👉ну так собі, міг би краще (це знецінення старань спортсмена, навіть якщо тренер бачить, що спортсмен міг би краще, то донести це можна по іншому)

👉не розмовляє зі спортсменом, так як учень не виправдав надії та сподівання тренера.
(Так тренер показую спортсмену свою неповагу їм)

👉кричить на спортсмена (так тренер залякую спортсмена, та сам автоматично стимулює страх змагань/програти/помилку у спортсмена)

👉ганьбить при всіх інших учнях чи інших тренерах.

👉вести себе не пристойно (випивати на змаганнях, курити, говорити ненормативною лексикою, обговорювати при учні інших, пліткувати, слідкувати за учнем і т.д)

Такі приклади народжують недовіру у спортсмена, відчуття самотності на змаганнях, та бажання змінити тренера.

Так ми втрачаємо гарних хлопців та дівчат.

Професійний спорт це дуже тісний звʼязок між тренером та спортсменом.

Цей звʼязок важко будувати. Тяжко буває -як тренеру (іноді навіть більше ніж учню), та самому учню.

Учень проходить свої стадії зростання, перехідного віку, бунта, не порозуміння, а тренеру важливо це все враховувати та робити свою роботу.

Це великій труд обох (тренера та учня чи тренера та команди) мати гарні відносини та поважати один одного.