Категорія: З Telegram-каналу

Наша тренерка сказала дзвонити вам.

🤨Це фіаско, повний провал. Говорить жінка повним паніки голосом.
Що сталося? питаю маму спортсменки, яка телефонувала.

Наша донька завалила майже всі спроби, вона потрапила у фінал чемпіоната Європи на 7 місці. Тренер на нервах та сварить доньку.

Донька нервує після невдалих спроб та критики тренера. А завтра фінальні виступи. Ми не знаємо, що робить?!

Я вас почула. Далі набираю дівчину.

Питаю- «Як ти зараз, опиши, що з тобою в одному реченні »?

(Спеціально не даю емоціям вирувати, адже завтра фінальні старти і повна рефлексія почуттів може навпаки «рознести» спортсмена, а моє завдання «зібрати»спортсмена перед фіналом)

Спортсменка – я спустошена. Ми всі очікували лише 1 місце. Тренер каже, що це кінець і я не на, що не здатна, а завтра зранку фінал.

Питаю іі- “А як ти сама відчуваєш, на що ти готова?»

Знаєш Оля, я їхали з відчуттям перемоги, і зараз знаю, що все йде нормально, але мене вибила із колії реакція тренера на 7 попереднє місце в фіналі та маміна паніка.

👉Давай залишимо маму і тренера, а поки що повтори ще раз будь ласка –
ЯК ТИ САМА ВВАЖАЄШ ТИ ЗМОЖЕШ?

👉Так, я знаю, що я можу, просто після дороги втомилась і до кінця не зібралася.

👉Повтори ще раз свої слова «Так я знаю, що можу»!
А зараз згадай, як ми тренували стан «туннельного мислення»

ТИ не поколебима, спокійна та врівноважена + твоя 🎯 ціль та твоя тверда віра в себе!

Не впускай нікого в свій тунель, поки не завершить змагання.

Давай Сонечко, вірю в тебе! Ти найкраща.
Набери мене як виступиш.

P.S-Консультація по телефону пройшла за 13 хвилин.

Дзвінок наступного дня від мами.
«Я не знаю, що ви зробили, але дякую вам.
Ми зайняли 1 місце.

PP.S-дівчина перемогла завдяки великій роботі над собою та праці тренера. Як щоб вона не була готова фізично, жодна консультація не допомогла би.
Тренер також людина і не справилася з хвилюваннями. Все добре. Всі провели роботу після змагань над помилками.

"Що відбувається з психікою спортсмена, коли на нього тиснуть емоції оточуючих? 🧠

Під впливом емоцій важливих для спортсмена оточуючих людей (емоційних батьків, тренера якій не розуміє, що перекидає своє хвилювання на спортсмена, керівників) спортсмен може відчувати стрес, що впливає на концентрацію та виконання завдань.

Іноді це так впливає, що спортсмен забуває (під час змагань) на декілька секунд, що йому робити далі.

Спортсмени це описують як:

💫Я забув що робити;
💫Мене виключило на долю секунди;
💫Я не відчував своє тіло;
💫В мене все тримтіло, чи навпаки я нічого не відчував;
💫Я грав, але був спустошений;
💫Я не розумію, що відбулося, я себе не впізнаю і т.п

Це коли стрес для психіки був занадто великій (опис про стрес в попередній статі)

☝️Що робити спортсмену з надмірним стресом, та як захиститися від негативного впливу оточуючих, чи надмірних емоцій батьків, чи тренерів?

1️⃣Прийняти, що працювати доведеться вам одному.
Не можливо змінити людину яка сама цього не хоче. Якщо ваші батьки чи тренер не вміють бути стресостійкими та перекидають на вас все, то будемо вчитися захищатися, а не чекати поки вони змінять свою поведінку чи ставлення до вас.

Тому перше – БЕРЕМО НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за свій психологічний стан. (Але це стосується віку 14-15+)

2️⃣Вчимося відокремлювати свої емоції від емоцій оточуючих.

Якщо тренер чи батьки починають нервувати- важливо щоб ви собі сказали:

Це їх хвилювання і вони дорослі, тож я вірю що вони самі справляться зі своїми емоціями. Моє завдання справлятися зі своїми.

На консультаціях я іноді навіть малюю коло, в яке ставлю спортсмена, та ми вчимося все, що забирає емоційні сили перед змаганнями, відокремлювати.

Це навик. Спочатку буде не легко, але практикуючись, ви навчитесь відрізняти свої від чужих емоцій.

3️⃣Якщо все ж таки на вас тиснуть перед змаганнями. (Керівник питає «Коли буде медаль?», батьки розповідають як важливо виграти (хоча спортсмен це і сам розуміє) тренер хвилюється дуже «голосно»😉)

То вам можуть бути корисні елементарні техніки саморегуляції:

1. Дихання:Використовуйте глибоке та регулярне дихання для зняття напруги.

2. Візуалізація:Вяжіть свої вправи з позитивними образами та успішними ситуаціями.

3. Позитивне мислення: Спрямовуйте увагу на позитивні аспекти та вірте у свою здатність подолати труднощі.

4. Контроль над емоціями: Навчання реагувати на стресові ситуації зберігаючи спокій допомагає підтримувати оптимальний рівень активності.

4️⃣Цілеспрямованість . Завжди памʼятайте про свою мету!
Є ви 👉та ваша мета! Нікому, нікому, нікому не давайте сбити вас з вашого шляху!!! (Навіть якщо ці люди самі близькі для вас)

5️⃣Тренуйте «тунельне мислення»

Вчиться фокусуватися на тому, що вам потрібне, та вмійте викидати (не звертати уваги) на все те, що вам заважає, чи забирає сили.

Ці всі пункти ☝️ це вироблення психологічних навичок, це вольове направлення свого фокусу на те,що вам потрібно, та важливо (а не на інших, чи якісь сварки, та чужі емоції)

Це займає час, та ваші зусилля, але з часом ви відчуваєте як ви самі регулюєте свій психологічний та емоційний стан, а не просто вас несе чи вибиває із рівноваги.

Почну з самого початку.
Дитина народжується з певною структурою психіки, зі своіми біологічними процесами (генами) які йому передали батьки та рідні, а вже потім багато залежить від того як батьки та соціум приймали, любили та виховували дитину.

Важливо як самі батьки вміли справлятися зі стресом, як підтримували дитину, коли не виходило щось, як давали безпеку та опору.

Від всіх цих факторів залежить наскільки дитина буде стресостійкою чи навпаки більш чутливою до стресу.

Якщо простіше в спорті поділяють дітей з сильною та чутливою психікою.

Помилково прийнято вважати що діти з сильною психікою будуть гарними спортсменами.

В цьому є правда, але не все так просто.

Навіть дитину з сильною психікою можна «зламати», якщо:

💫Не підтримувати,
💫Порівнювати,
💫Цькувати,
💫Не давати нормальних умов для тренувань,
💫Постійно несправедливо обирати інших спортсменів (давати увагу іншим, брати на змагання інших і т.п)
💫Негативно виділяти серед усіх інших і т.п

Тому діти з сильною психікою це завжди добре в спорті, але памʼятайте, що людяність, гарне та справедливе ставлення до дитини це основа основ для тренера та батьків у професійному спорті.

А що же робити якщо у професійному спорті є чутлива дитина?

Почнемо з того, що опишемо таких дітей та підлітків:

💫Вони більш хвилюються перед та під час змагань,
💫Вони можуть плакати перед та під час змагань,
💫Вони дуже ранніми до критики інших людей. ( особливо тренера та батьків)
💫Вони бояться, що тренер та батьки їх посварять за невдалий виступ (навіть якщо тренер та батьки ніколи не сварили, вони все одно бояться)
💫Вони більш фантазують та можуть розповідати того, чого не було,
💫Вони вимагають від себе ідеального виконання вправ,
💫Вони себе багато критикують за помилки,
💫Вони самі себе порівнюють з кращими (навіть якщо їх ніхто більше не порівнює)
💫Вони сентиментальні, та іноді мрійливі,
💫Вони більш образливі та закриті в собі.
💫Вони менш відчувають впевненість в собі, їм більше притаманно в собі «копатися».

І це все, ще невеликий перелік «чутливих дітей».

☝️Чи це заважає їм будувати професійну кар'єра в спорті?

В якоїсь мірі відповідь – так.
Їм складніше справлятися з почуттями та емоціями. Вони можуть бистріше згоріти в не імовірної конкуренції професійного спорту.

Але історія знає безліч прикладів Олімпійських чемпіонів які мали структуру психіки більш чутливу.

Головне ☝️ знати яку структуру психіки має ваша дитина/спортсмен. Та створювати для них умови які допоможуть їм розкривати свої таланти.
Також важливо👉 спортсмена навчити приймати себе та свої хвилювання. Навчити його справлятися зі стресом та будувати внутрішні опори.

P.S- Які умови потрібні для «чутливих дітей» та як укріплять віру в себе та будувати опори буде в наступній статті.

Займатися професійно спортом не просто, а ще важче самій дитині, якщо вона/він має «чутливою психіку».

Чутлива Дитина має багато хвилювань, сумнівів в собі, та підвищену тривогу перед, та під час змагань.

Такі діти можуть стати 🏆 Чемпіонами, але їм дійсно треба створювати інші умови.

Хочу одразу попередити, що не буде просто нікому. Ні батькам, ні тренеру, ні самому спортсмену.

Почну з батьків.

Батькам важливо побачити яка в них дитина. Прийняти реальність, а не свої уявлення про те «якою моя дитина повинна бути». Ваша дитина народилася з такою психікою (читаємо частину 1 статті)

Прийняти, а не намагатися «зламати» в своїй дитині що:

💫Ваша дитина може плакати перед чи під час змагань. Та не критикувати/повчати/порівнювати з іншими. А навпаки👉обійняти та сказати :
❗️«Я вірю в тебе, ти для мене сама/самий найкраща/щий.
❗️ «Як би ти не виступив я завжди буду тебе любити та поважати».

Пам’ятайте ваши діти дуже бояться втратити вашу довіру, в них є страх, що якщо вони виступають погано, то розчарують вас.
Тому краще підтримайте їх.

В чому буде важкість вашего (батьківського шляху)?
Чутлива дитина буде більше хвилюватися перед змаганнями та сприймати слова тренера чи товаришів по команді (чи в групі) дуже серйозно, іноді навіть боляче)

Всі ці емоції дитина буде нести вам.
Цих емоцій буде багато.💥

Памʼятайте ВИ ГАРНІ БАТЬКИ, якщо дитина вам може розповісти про свою біль.

Та навпаки, якщо ваша дитина/підліток вам нічого не розповідають, то скоріше за все у вас розірваний контакт, та ваша дитина не змогла знайти підтримки у вас.

Спробуйте спитати у дитини:
«Якої підтримки ти би від мене хотіл/а отримати?»
«Чого тобі не вистачає в наших відносинах?»
Так ви зможете стати ближче один до одного.

Що забороняється 🚫 говорити «чутливої дитині»?

☝️Я вже не можу чути про твої хвилювання, не можеш – залишай спорт.
(Так ви знецінюєте біль спортсмена, та залишаєте на самоті зі своїми страхами)
☝️Я вже не можу чути як ти ниєш. (ви взагалі цькуєте та зневажаєте цією фразою свою дитину)
☝️Не хочеш – не тренуйся. (Ви даєте батьківський дозвіл не завершувати те, що почав спортсмен. Так йому важко, але треба вчити завершувати, те що почав).
☝️Критикувати тренера та обговорювати тренування при дитині. (Так ви руйнуєте віру спортсмена в свого тренера).
☝️Взагалі не звертати уваги, що ваша дитина тренується/змагається/та переживає стреси.

Батькам «чутливих дітей» важливо мати багато витримки, бажано свого психолога😉🩷, набиратися терпіння та позитиву. Вам буде не легко на всьому протязі спортивної карʼєри вашої дитини.

Тренера 💪💪💪

В групі чи команді багато дітей. Тренеру буде не просто спочатку відрізнити дитину з сильною психікою та дитину з чутливою психікою. Хоча з роками роботи- тренера вже самі швидко починають відрізняти дітей.

Тренеру бажано мати людяність, любовь до своєї роботи та до дітей. Терпіння та зрілість.

Це допоможе вам мати змогу 👉себе стримувати, коли дійсно хочеться підняти голос, коли по 100 разів повторюєш теж саме.
Коли спортсмен робе дуже дрібні помилки,
Коли спортсмена підтримуєш, а він/вона все одно не вірять в себе.

Вам потрібно навчитися бути більш приймаючим та підтримуючим для «чутливих дітей».
Тут сувора система виховання не підійде. Ви скоріше втратити гарного спортсмена ніж зробити з нього/неї Бійця.

Прочитавши це все постає питання?

☝️Так що ж тренер повинен гладити по голові за помилки, за відсутність дисципліну і т.п?

Відповідь -НІ.

Тренеру треба навчитися ВІДЧУВАТИ до якого моменту він може говорити та наставляти свого спортсмена.

Ви можете зробити так, що ваш учень буде літати на крилах та залишатися мотивованим чи навпаки, вб'єте все бажання тренуватися та змагатися.

Тому вчиться, працюйте над емоційним інтелектом, майте терпіння. Памʼятайте,ви маєте не аби яку силу над спортсменом.
Та результат потрібен Вам обом!!!

P.S -Остання 3я частина: Як «чутливим спортсменам» укріплять свою психіку, підвищувати свою самооцінку та навчитися сприймати критику буде в наступної статті.

Якщо ви помітили в собі прояви чутливої особистості (переглядаємо частину 1.), то не варто:
💫зневірюватися в собі;
💫думати, що ви гірше за інших;
💫ставити на п'єдестал тих, хто більш впевнений у собі;
💫припускати, що професійний спорт не для вас;
💫розчаровуватися та падати духом.

Що потрібно робити?

👉Прийняти, що ви будете більше хвилюватися перед змаганнями, і це нормально. Не треба боротися зі своєю психікою. Краще прийняти себе та знайти плюси в тому, із чим ви народилися.

Якщо ви народилися із чутливою психікою, ви можете навчитися краще відчувати себе, вміти вчасно зупинитися або викластись на всі 100%.

👉Робить акцент на тому, що вийшло.
Звучить просто, але фокусуватися на цьому в реальності дуже важко.

Я рекомендую спортсмену завести скриньку/банку/зошит і кожен день вписувати чи класти папірець з описом того, що в нього вийшло; не залишати в голові, а робити це ручкою.😉📖
Так ви почнете пропрацьовувати нові нейронні шляхи.

Більшість спортсменів налаштована на розуміння того, що вони ще можуть зробити краще. Це чудовий навик, але не для чутливого спортсмена, бо він одразу «скочується» в самокритику і починає відчувати, що хтось гідніше.

Тому його важливо навчити спрямовувати увагу на себе та власні досягнення.

👉Варто оточити себе людьми, котрі вас підтримують. Чим частіше ви будете спілкуватися з тими, хто ЗА вас, тим більше формуватимете самооцінку та стійке відчуття, що з вами все гаразд, що ви достойний спортсмен, який може досягати висот.

І, навпаки, чим більше ви будете серед тих, хто каже, що ви занадто чутлива особистість і таким у професійному спорті не місце, тим гостріше відчуватимете, що з вами дійсно щось не так.

👉Дозволяйте собі проявляти свої емоції. Неважливо, плачете ви під час, перед або після змагань; важливо, щоб ви знімали свою напругу і були собою. Запам'ятайте! Історія та люди завжди пам'ятають переможців, і особливо згадуються ті, хто є щирою людиною.

👉Необхідно будувати кордони.

У професійному спорті багато несподіванок, необґрунтованої критики й заздрості. І чим більш високих результатів ви досягатимете, тим частіше будете стикатися із цим.

Отож вибудовувати кордони, вірити в себе і тим, хто вас підтримує, дуже важливо.
І не треба взагалі обговорювати всілякі нісенітниці, навіть не беріть їх до уваги.

Завжди задавайте собі питання:
«На чому зосереджена моя увага?»
«Що забирає мої сили?»

Якщо плітки чи неприємні слова відволікають вашу увагу і спричиняють біль, то ви віддаєте іншим людям свої сили та життєву енергію, а вони потрібні вам на змаганнях і повсякчас.
Вчиться вкладати в себе, а не в порожні балачки.

👉Ритуали.

Перед змаганнями створюйте власні ритуали. Це можуть бути:
афірмація, аутогенне тренування, візуалізація, медитація🧘 або дихання по квадрату, перегляд надихаючих відео, чи прослуховування аудіозаписів тощо.

Спробуйте всі види різних вправ і заспокійливих технік, щоб бути ще більш впевненим у собі. З часом ви знайдете те, що допомагає саме вам.

І насамкінець спробуйте обернути вашу чутливу психіку на свою користь.
Скажіть собі: «Я ОСОБЛИВА/ОСОБЛИВИЙ!»

P.S- Не варто себе ламати, знецінювати і намагатися бути схожим на інших, адже ви одна така/один такий… Будьте ОСОБИСТІСТЮ, яка вірить у себе!

Як навчити дитину програвати, не впадати у відчай і позбавлятись відчуття того, що вона не гідна перемоги/звання/титулу тощо?

Діти вчаться через повторювання власних дій, зміцнюючи нейронні ланцюжки.
Тож, якщо ви: Батьки,
Тренери,
Спортивні психологи👉
САМІ НЕ ВМІЄТЕ ПРОГРАВАТИ❗️
То марно розповідати своєму учню чи дитині правильні слова, бо ви цього не транслюєте.

Діти зчитують не ваші настанови, а безпосередньо ваш стан і реакції на їхній програш.

Тому перш ніж навчати дитину програвати, спитайте себе:
👉«Як я почуваюся, коли зазнаю фіаско?»
👉«Що я думаю про себе та суперників/партнерів/конкурентів після цього?»

Якщо відповіді вам не сподобаються, тоді welcome… Працюйте над собою. І тільки потім вчіть своїх учнів і дітей. Якщо ж відповіді задовільні, то ось декілька рекомендацій, як вашій дитині або учню подолати свій страх невдачі:

1️⃣
Постійно розмовляйте з дитиною/спортсменом, говоріть про різні сторони життя, спорту та конкуренції; розповідайте, що в спорті, як і в житті, люди також можуть програвати, помилятись і вибирати не той напрямок, що це є нормою та частиною життєвого шляху.

Головне, аналізувати, робити висновки, не критикувати себе і йти далі.

2️⃣
Пояснюйте, що програш – не зупинка, а ще один крок уперед. Кажіть спортсмену: «Те, що ти зараз засмучений, цілком нормально». Підтримуйте дитину, їй важливо це прожити.

А якщо ви:

👉забороняєте їй/йому плакати;
👉активно стимулюєте до наступних дій;
👉критикуєте й сердитесь, проявляючи багато емоцій; маніпулюєте, мовчите та уходите з місця змагань і т.п.☝️то ви не даєте дитині прожити болючі емоції і поступово вийти з них.

Запам’ятайте! ❗️ Діти/Підлітки/Дорослі бояться не самої поразки, а тих емоцій, що виникають потім: вони не мають здорового досвіду їх проживання і прийняття їх близькою людиною (тренером чи батьками).

І, якщо батьки та тренер не здатні проживати власні невдачі, вони не зможуть навчити спортсмена справлятися зі своїми переживаннями, залишатися врівноваженим у разі невдалих виступів на змаганнях і виходити з різних ситуацій з почуттям гідності.

Чимало тренерів і батьків думають, що, програвши, спортсмен одразу буде мотивованим, змінить ситуацію і візьме реванш. Але так вони показують дитині, що вона не має права проживати свій біль і відчай. А це почуття, і вони нікуди не діваються.

І тоді спортсмен вчиться плакати й сумувати на самоті. Критикує себе за те, що він/вона відчуває після поразки. Ось так формується страх програшу.

Та дитина не боїться програвати, якщо ви підтримуєте її і повністю приймаєте.

3️⃣
Запевняйте, що боятися – звичайна річ, але водночас змагатися/добиватися можливо та необхідно.
Страх вбиває дії, та дії вбивають страх.

4️⃣
Говоріть дитині, що можна хвилюватися, але все одно варто боротися на змаганнях.
Ідеальних умов та ідеального внутрішнього стану не буває.

Не створюйте міфів: не будеш боятися – обов’язково переможеш. Повірте, перемагають ті, хто вміє приймати свої невдачі і хто себе не цькує. Виграють не ідеальні спортсмени, а живі люди.

P. S. Програти може кожен, а переможцями стають справжні люди.
Не треба вчити спортсменів бути сталевими – вчіть їх бути живими!

Чули таке від тренера чи батьків, чи знайомих які давали такі паради своїм дітям та учням?

Я чула, багато разів на консультаціях по спортивній психології.
Давайте розберемося, що ці слова значать для спортсмена?

Переводжу -«Ти сам винен, що немає результату».
Коли спортсмен це чує він, ще більше потрапляє в розпач та відчуття невпевненості в собі, після невдалого виступу.

Деякі батьки та тренера самі роблять «драму», якщо спортсмен програє.
Хоча жоден спортсмен не може весь час вигравати, та покращувати результат.

Тоді чому так часто спортсмен чує ці слова:

👉Тому що тренер та батьки ( часто несвідомо) скидають і свою відповідальність за результат.
👉Тому що необізнані.
👉Тому що мають низку кваліфікацію.
👉Тому що не вміють спілкуватися зі спортсменом по здоровому.
👉Тому що мають хибні ілюзії про здібності спортсмена.
👉Тому що так очікують гарний результат.

Але насправді від чого залежить результат спортсмена?

❗️Від Першого та останнього Тренера. Техніка в будь якому виду спорту закладається з дитинства. Якщо тренер не заклав правильну техніку виконання рухів, то спортсмену з часом буде неабияк важко.

Також якщо тренер не досвідчений, він/вона просто загублять дитину. В найкращому випадку ця дитини покине спорт в підлітковому віці, найгірше вийде з травмами фізичними, невпевненим в собі, озлоблений та без навичок соціальної адаптації серед своїх однолітків.

Якщо тренер гарний фахівець- вам неймовірно повезло. Ви просто везуча людина. Бо ця професія дуже важка, а заробітна плата не велика, тому багато тренерів самі покидають свою професію, коли вигорають.

Також Результат на змаганнях залежить від:
⚡️генетики
⚡️жорсткої дисципліни
⚡️відновлення (сон, їжа, реабілітація, фарм підтримка (не допінг), а саме підібрани під вашого спортсмена комплексу вітамінів, мінералів та купа всього)
⚡️відсутності травм
⚡️мотивації
⚡️стресостійкості
⚡️умови тренувань
⚡️фінансовий ресурси батьків.

І ще купа всього!

Тому як можна звинувачувати спортсмена в тому, що він винен, якщо не має результату?

Потрібно комплексно розбиратися, не кидати звинувачення спортсменові.

А вчити аналізувати свою роботу кожному, хто причетний до результату.

Робить висновки. Віддавати відповідальність спортсмену якщо він порушує дисципліну чи не допрацьовує на тренуваннях. А не звинувачувати.

Несвідомо такими вчинками батьки та тренера самі вбивають його самооцінку та впевненість, що він може покращити результат.

Тому давайте працювати злагоджено, розмовляючи зі спортсменом та шукати вихід із ситуації, а не покидати спортсмена на одинці з сумнівами в собі.

Частина 1

«Не все залежить від впевненості в собі?!»

Який результат нашої роботи тебе задовільнить? Питаю я професійного спортсмена, коли він/вона приходять на консультацію.

«Я хочу стати впевненим в собі».- відповідає спортсмен.
Ок ✅ Уяви, що ти вже тут і зараз впевнен в собі, як це тобі допоможе в спорті?

🤨Ну я буду:

✔️ вигравати;
✔️не буду боятися;
✔️не буду звертати увагу на критику чи несправедливість;
✔️не буду в розпачі якщо, щось йде не так;
✔️взагалі все буде тоді добре;

Що тут не так? Як думаєте?

Не так , те що спортсмен вкладає в бажання бути впевненим в собі не реальні речі.

✅Ти можеш іноді програвати, бо ти жива людини.
✅ Ти можеш боятися, це нормальна реакція організму на стрес.
✅Тобі може бути боляче, коли тебе критикують, чи засуджують. Ти жива людина.
✅ Ти можеш бути в розпачі, якщо щось йде не так, питання лише в тому, чи зможеш ти управляти цім станом, щоб він не зашкодив тобі виступати.
✅Якщо ти впевнен в собі, це не означає, що в житті та в спорті все буде супер.

Почувши мої відповіді спортсмен питає?
«Так, що впевненість в собі не гарантує гарний результат?

Сама по собі впевненість Не гарантую результат.
Багато невпевнених в собі спортсменів були успішними, деякі навіть стали Олімпійськими Чемпіонами (Потім напишу про це статтю)

Успішним тебе зробить не хибне мислення, що ти «супер людина, яка нічого не відчуває, не помічає, не рефлексує»

Результату досягають живі люди, які відчувають, які бояться, які переживають, які навіть можуть сумніватися, які іноді хворіють, програють, закохуються та багато чого іншого.

Питання в тому щоб ми разом навчилися регулювати твої емоції, справлялися з хвилюванням та страхами.

Навчилися не «заганяти себе» в стандарти «ПСЕВДО УСПІХУ» якій із спортсмена робить «робота». А потім ще потрібні рокі психотерапії після завершення проф. кар'єри.

Навчилися витримувати емоційний тиск випробувань, яких багато в спорті.
А потім його обробляти, щоб залишати в минулому те що не вийшло, та вміти йти далі без страху та вантажу сумніву.

Тобі з часом ти відчуєш свою САМОЦІННІСТЬ, яка не буде залежить від результату на змаганнях чи думки оточуючих про тебе.

Тому подумай якій все ж таки запрос ти хочеш зробити на нашу роботу?

Знайти талановитого, та працездатного спортсмена це не просто, та ще складніше працювати та будувати з ним/нею відносини які будуть давати свої плоди у вигляді результатів/ досягнень/ та винагород.

Історія знає багато прикладів успішної роботи між тренером та учнем:
💫Кожух Ніна Федорівна та Яна Клочкова;
💫Василій Ломаченко та його батько Анатолій Николаевич Ломаченко;
💫Майкл Фелпс та Боб Боуман та ще багато прикладів.

Що нам показують успішні приклади співпраці тренера та учня?

По першу ставлення учня до тренера.
Повага, дисципліна, довіра та опора на тренера.

Але як ці всі якості зміг побудувати тренер?

Адже самі по собі ці риси не народжуються у спортсмена. Його так виховують батьки та тренер.

Тренер заслуговую на довіру та повагу тому що веде себе з повагою до себе та свого діла.

Постійною працею над тренувальним процесом, вмінням доносити спортсмену, що йому треба зробити ту чи іншу важку роботу.

Психологічною гнучкостью та відсутністю жалості до спортсмена. І водночас він/вона вміють підтримати спортсмена та надихнути на перемогу.

Це все дозволяє спортсмену опиратися та вірити тренеру.
А без віри та довіри в свого тренера не буде великих результатів у спортсмена.

І водночас з гарними прикладами співпраці тренера та учня ми можемо спостерігати АНТИ-приклади- негативний вплив тренера на учня.

1- Коли тренер залишає без підтримки спортсмена на змаганнях.

Змагання це завжди стрес для кожного спортсмена. В стані стресу всі люди регресують (можуть поводитися як діти).
В такому стані спортсмену потрібен доволі підтримуючий, зрілий, витриманий емоційно дорослий (не обовʼязково за віком, а за внутрішньою ознакою) тренер.

Коли тренер сам не тримає стрес, не підтримує, а навпаки навіть не звертає уваги, спортсмени можуть почуватися себе покинутими, та навіть потрапляти у розпач.

Можно довго говорити, що спортсмени виступають для себе, але спортсмен та тренер це єдиний організм. Коли тренер нехтує спортсменом, то йому дуже важко збиратися та «йти у бій» на самоті.

⚡️Коли після невдалого чи іноді навіть вдалого виступу тренер каже:

👉ну так собі, міг би краще (це знецінення старань спортсмена, навіть якщо тренер бачить, що спортсмен міг би краще, то донести це можна по іншому)

👉не розмовляє зі спортсменом, так як учень не виправдав надії та сподівання тренера.
(Так тренер показую спортсмену свою неповагу їм)

👉кричить на спортсмена (так тренер залякую спортсмена, та сам автоматично стимулює страх змагань/програти/помилку у спортсмена)

👉ганьбить при всіх інших учнях чи інших тренерах.

👉вести себе не пристойно (випивати на змаганнях, курити, говорити ненормативною лексикою, обговорювати при учні інших, пліткувати, слідкувати за учнем і т.д)

Такі приклади народжують недовіру у спортсмена, відчуття самотності на змаганнях, та бажання змінити тренера.

Так ми втрачаємо гарних хлопців та дівчат.

Професійний спорт це дуже тісний звʼязок між тренером та спортсменом.

Цей звʼязок важко будувати. Тяжко буває -як тренеру (іноді навіть більше ніж учню), та самому учню.

Учень проходить свої стадії зростання, перехідного віку, бунта, не порозуміння, а тренеру важливо це все враховувати та робити свою роботу.

Це великій труд обох (тренера та учня чи тренера та команди) мати гарні відносини та поважати один одного.

💫Які виникають наслідки від порушення кордонів між тренером/ батьками та учнем?

Почну з самого головного.

Що важливо у професійному спорті?
☝️Досягнення, Перемоги, Рекорди.

Хто їх виборює👉СПОРТСМЕН!
А хто приводить до досягнень, та допомагає спортсмену👉ТРЕНЕР!
А хто закладає сценарій життя дитини👉БАТЬКИ та СОЦІУМ.

Тому буде помилкою спортивного психолога працювати тілько з одним спортсменом (хоча в реалії так і виходить🥺) Але працювати з тренером та батьками можливо тільки, якщо вони самі хочуть змінюватися та брати інформацію яку будуть втілювати в життя.

Якщо доросла людина не готова змінюватися (не формально прийти до психолога чи послухати лекцію), то подальша робота не можлива.

Все ж такі перейду до основного!

Яка особистість може прийти до Перемог/ Рекордів, та Досягнень?

Яка 🎯відчуває свою Гідність, впевненість у своїх силах, у своїй здібності бути кращим.
Особистість яка може боротися до кінця за СВОЄ!
Яка може долати свої страхи, тривоги, проходити кризи, та все одно йти у перед.
Перемогати себе, навіть якщо обставини та деякі люди проти нього/неї.

Такою особистістю Спортсмен стає з часом, з досвідом, з низкою програшів та невдач, відчаю та навіть зневіри у себе.
Це шлях психологічного та вольового ставлення спортсмена. Якій допомагає зробити із простої дитина – справжнього Бійця та Переможця !

Але коли кордони спортсмена порушуюся систематично (соціумом, батьками, тренером чи іноді керівниками), то з часом спортсмен стає:
Зневіреним, боягузливим, сумнівним та переляканим.

Предстартовий мандраж накриває спортсмена. І з роками він/вона все більше не можуть вийти з цього стану. Вони перестають вірити у себе та втомлюються психологічно кожен раз так боятися перед змаганнями.

Як колись мені сказала одна професійна спортсменка під час змагань:
«Я вже втомилася сама від себе, я втомилася боятися свого страху»

Так от в основі її історії лежить систематичне порушення її кордонів. Тренер цькує, показує свою незадоволеність та неповагу до неї.

І в такому випадку спортивний психолог не зможе допомогти в повній мірі.
Не тому що поганий психолог, а тому що не можливо сказати спортсмену «не звертай увагу на тренера»

Як не звертати коли ти 2 рази на день стикаєшся з тренером?

Поважати кордони це поважати себе, та іншого. Це бачити Гідну особистість перед собою!

Але є і інший бік цієї історії. Коли спортсмен досягає результатів – він може «зазнатися», та забути хто привів його до таких результатів. Та навіть перестати поважати кордони тренера так і його самого.

Таким чином спортсмен сам йде у прірву.
Мені подобається вислів :
«Спортсмен без тренера ніхто, без тренера не має карʼєри в спорті»

Тому коли спортсмен переходить до неповаги, непорозуміння, знецінення тренера, це вже кінець співпраці.

Тому що спортсмен буде сам гальмувати тренерувальний процес.
Не приходити вчасно на тренування, не робити якісно тренування, не тримати дисципліну, набирати вагу і т.п

Тут тренеру важливо відновлювати кордони чи завершувати співпрацю з цім спортсменом чи батьками (які не задоволені тренером), тому що з часом невдоволення та розчарування будуть зростати з двох сторін і це не дасть вже ніяких результатів на змаганнях.

Тому нам всім буде корисним будувати здорові кордони. Брати на себе свою відповідальність, та не лізти не в своє.

Тренеру не лізти в особисте життя спортсмена, спортсмену поважати, слухати, та йти за тренером заради досягнень, батькам бути БАТЬКАМИ, не лізти в тренувальний процес чи не давати марних порад.

Так ми зможемо не тільки виховувати здорових психологічно спортсменів, а ще і бути здоровою нацією.

P.S- Все починається з кожного з нас❤️.