Категорія: З Telegram-каналу

✔️Оля в мене є такій класний хлопець.🥊

👉Батьки супер, дуже бажають, щоб син тренувався та став Чемпіоном.
👉Хлопець талановитий, але як тільки треба атакувати, його як підмінили.

Допоможи йому краще атакувати.

☑️Почула вас тренер.
Якщо хлопець та батьки самі хочуть прийти до спортивного психолого, то чекаю вас.

👉На консультацію прийшов хлопець 15 років та його папа.
Папа вів себе як добра, тепла людина. Одразу почав «спокушати» своєю занадто солодкою ввічливістю та бажанням знати все, що скаже син після консультації.

(Що одразу визиває багато питань в мене.)

Далі спілкуюсь з хлопцем.

Хлопець замкнутий, все говорить чітко, як би то читає по тексту.

Тут вже я насторожилося ❗️

👉Прошу хлопця:

Давай так , ти зараз мені по малюєш, а тим часом я буду тихенько задавати питання.

Якщо відповідь Так 👉Ківни вниз головою.
Якщо відповідь НІ👉Ківни вліво чи право.

Згоден?
Хлопець ківає.

(Я одразу за підозріла щось не добре, бо батько намагався бути занадто навʼязливо поруч з дитиною та наполягав знати все, що хлопець скаже на консультації)

👉Батько бʼє тебе?
Кивок вліво – Ні

👉Батько бʼє брата?
Кивок вліво-Ні

👉Батько бив маму?
Ківок вниз. Тіло все в напрузі. Обличчя скам'яніло одразу.

👉Часто ?
Кивок вліво-Ні

👉Сильно?
Кивок вниз-Так.

👉Мама втрачає свідомість від ударів папи?

Кивок вниз-Так.

P.S-Тут думаю вже всі зрозуміли, чому хлопець,
Не може атакувати та накаутувати суперника.

Бо у хлопця тоді йде асоціація себе з батьком.
Якщо я атакую, чи бʼю накаут- я такий же, як батько. (Тиран)

P.Ss-Історія дуже важка. На протязі 3х років допомогали багато не байдужих людей.

Мама була глибоко в стані «жертви», та налякана.

Вперше в житті мені довелося писати 📜 письмо для суду.

Але самі великі зусилля доклав тренер. Він став опорою для 2х хлопців.
Саме він домовився з мамою про допомогу.
Мене мама не хотіла слухати пів року.
Але потім мамі надали поміч в спеціальній группі для жінок жерт насилля.

❗️Якщо ви читаєте мої нотатки, то бачите різні історії з консультацій. (Публікую їх лише з дозволу клієнтів і без імен.)

Від легких і гумористичних до жорстких і навіть травматичних.

📝 Навіщо це все показувати?

Щоб люди бачили всі сторони професійного спорту.

З ерою коучів, спортивних психологів і наставників з’явилася й інша сторона медалі, яка почала негативно впливати на спортсменів та їхніх батьків.

Коли ви чуєте лозунги:

✔️ «Прийди до мене — і станеш чемпіоном!»
✔️ «Я навчу тебе справлятися з хвилюванням за один сеанс!»
✔️ «Головне — вірити в себе, і все вийде!»

Створюється ілюзія, що успіх — це щось просте, ніби достатньо лише відвідати коуча, психолога чи наставника…

Але це не так.

🔹 Головною фігурою в цьому процесі завжди буде ТРЕНЕР і величезна робота самого спортсмена.
🔹 Уже потім — допомога спеціалістів.

❌ Що не можна ігнорувати?

🚫 Неможливо відокремити тренера від спортсмена. Саме вони виконують основну роботу для досягнення результату.

🚫 Неможливо бути постійно мотивованим або навчитися саморегуляції за одну консультацію.

🚫 Неможливо стати стресостійким, якщо твої батьки емоційно незрілі. У такому випадку потрібна психотерапія. Але хто її оплатить?

🚫 Неможливо досягти успіху в спорті лише завдяки впевненості в собі.

🚫 Неможливо просто відвести дитину до спортивного психолога й чекати дива. Це спільна робота: батьків, тренера, спортсмена, команди — всі мають рухатися в одному напрямку.

Чому я про це пишу?

Не для того, щоб когось звинувачувати, а щоб ми навчилися допомагати один одному:
Батьки → тренеру → тренер → спортсмену → психолог → тренеру та спортсменам.

Так ми станемо командою. А разом — сильніші, ніж поодинці.

P.S. Спортивні психологи, коучі та наставники потрібні. В Україні достатньо фахівців, але в професійному спорті важливий КОЖЕН.

Не вірите в дива? 👉 Просто працюйте разом — як одна команда, де кожен робить свій внесок у великі перемоги!

Це стосується будь якого виду спорту.
Командного чи одиночного.

❗️Головний завжди ТРЕНЕР!

⚡️Не спортсмен.
⚡️Не батьки.
⚡️Не менеджер.
⚡️Не психолог.

❗️Під час сильної травми: Головний ЛІКАР!

Не нехтуйте здоровʼям ніколи. Спорт закінчиться, а життя продовжується.

Чому так важливо витримувати субординацію в проф.спорті?

Бо професійний спорт:

⚡️Швидкоплинний,
⚡️Стресовий,
⚡️Стихійний (сьогодні оден краще , завтра інший),
⚡️Високо конкурентний,
⚡️Турбулентний (вигорання, кризи, відсутність мотивації, тощо)
⚡️Кризовий (перехід із одної категорії в іншу у спортсменів буває не простим)

І це як 🚢 корабль серед великого та не спокійного океану 🌊.

Тому що тренер та спортсмени знаходяться весь час серед супернікив. Як в своїй країні так і по всьому світу.

Тому так важливо щоб тренер брав на себе роль Лідера та впроваджував правила:

⚡️Поведінки (в нутрі команди. Саме тренер відповідає чи буде булінг в команді чи команда буде вести себе в рамках норми)
⚡️Дисципліни.
⚡️Виконанню тренувального процесу. (Не спортсмен дає завдання, що робити, а саме тренер веде процес)

Але які бувають помилки на цьому шляху?

📌Тренер не бере на себе лідерську роль.
📌Тренер занадто перебирає роль Лідера (влазить в особисте життя спортсмена, забороняє щось особисте, що не стосується спорту, все намагається контролювати)
📌Тренер не впроваджує правила поведінки в групі.
Не можна:
⚡️буліти,
⚡️вживати мати в бік інших спортсменів, ⚡️запізнюватися без особливих причин, ⚡️вживати алкоголь на сборах та змаганнях, тим паче розпивати його зі своїм учнем (таке повірте бувало)
⚡️самому вживати не нормативну лексику на тренуванні.
⚡️відкрито чи в роздягальні емоційно принижувати молодих чи слабших за себе.
⚡️не виконувати завдання, що дає тренер.

Якщо порушуються правила, тоді йде розмова про зміну команди, тренера чи взагалі вихід із секції спорту.

Чому це так важливо?! ❗️❗️❗️

Якщо в команді є булінг, то вже не тренер головний, а той хто дозволяє собі це робити.

Тоді команда ВЖЕ РОЗКЛАДАЄТЬСЯ! ❌

А з часом ти над ким знущалися сьогодні, підростаючи будуть робити теж саме з більш молодшими.

А чому так відбувається?

Тому що тренер:

⚡️Боїться втратити спортсмена (спортсмен талановитий, ми маємо на нього великі надії)
⚡️Керівництво не дозволяє «впроваджувати правила», де таких дітей можуть виключати із секції.
⚡️жалість відпустити свої зусилля. (Тренер роками вкладає в дитину, та якщо ця дитина дійсно талановита, то дуже жаль прощатися саме зі своїми зусиллями)
⚡️страх, що цей спортсмен покаже гарний результат у іншого тренера.
⚡️страх батьків таких дітей (скарги, скандали, погрози від батьків)

Резюме:

Тренерська роль ВЕЛИКА!
Якій тренер такі і учні.
Тренер Вже Лідер якій веде за собою.
Тому що він дає завдання, а спортсмени виконують.

Це важка професія. Тренера часто вигорають та можуть не свідомо скидати свою перенапругу на учнів. Тому так важливо тренерам навчитися дбати про себе.

Жити в першу чергу своїм життям, а не учнями.
Переключатися з світу спорту на щось інше.

Та низький уклін 🙏 тренерам, які стали другими батьками для своїх вихованців.

Емоційна стійкість у спортсмена виробляється з роками. Спортсмен не народжується зі стальними 🥚🥚нервами😉.

Ментальна сила спортсмена можлива завдяки великої підтримки батьків чи оточуючих (тренер, психолог, друзі, масажисти, з ким повезло😉той і буде виконувати цю роль)

Без емоційної стійкості витримати багато років (десятиріччя і більше) не можливо.

Професійний спорт це один із НАЙ величезних конкурентно орендованих напрямків в світі!

Чому?

Тому що, спортсмену спочатку потрібно стати кращім в своєму місті, потім області, потім на Чемпіонаті України, а далі в Європі, в Світі, та якщо все складеться в единє ціле, то і на Олімпіаді серед тисячі охочих стати на теж саме перше місце.

Тому емоційна напруга спортсмена буде реально ВИСОКОЮ, а іноді ЖОРСТКОЮ, та в деяких випадках БЕЗЖАЛЬНОЮ до людського ресурса та судьби спортсмена.

Тому так важливо вчити спортсмена витримувати стрес, а потів обовʼязково цей стрес «скидати».

Чим вище була психологічна напруга, тим більше потрібно спортсмену «спустошити свій резервуар»

(Як це робить буде в другій частині текста)

Якщо спортсмен не вміє «розряджатися» після стресу по здоровому (а цьому важливо вчитися), тим більше (з часом) в нього накопичується емоційна перевтома.

Тому з роками ми можемо почуті історії про спортсменів які в апатії, чи вживають алкоголь, бо інакше просто не можуть побути в спокої, чи «залипають» в іграх, чи мають розлади харчування. (А це також психологічні питання), та багато іншого.

Нажаль в таких випадках вже треба звертатися до спеціалістів.

Но! Щоб до цього не доводити, можно вибудовувати емоційну стійкість до великого стресу у спортсменів.

І це не означає, що спортсмен буде весь час мотивован, спокійний, радісний.

Ні!🙅 ні 🙅‍♀️,ні 🙅

Навпаки ми вчимо спортсмена бути живим.

Якщо він засмутився після програшу, це нормально, головне навчити спортсмена обробляти свої емоції, а не накопичувати.

Навчити рефлексувати і багато чого іншого.

Но сам він в поле не воїн, йому потрібна підтримка та віра когось іншого в його житті.

P.S- в частині 2 напишу шлях до емоційної стійкості.

Частина 2

Стресостійкість в професійному спорті.

Бути стійким до стресу, що це взагалі таке?

🎗️Це вміння витримувати критику, без втрати гідності, цінності та віри в себе.

🎗️Це вміння йти далі не зважаючи на перешкоди. (Травми, пересуди, наклепи, жорстка конкуренція, пропуск сезона, чи відсутність прогресу в результатах)

🎗️Це вміння переживати накал емоцій та залишатися холоднокровним під час виступу.

🎗️Це вміння переживати накал емоцій оточуючих, та йти далі робити свою справу.

🎗️Це прийняття себе, навіть якщо програв. (Не займатися самоедством, критикою себе, та знеціненням себе чи суперників)

🎗️Це стояти скалою за свій намір!

🎗️Це віра в себе, навіть коли є сумніви (спортсмени зрозуміють мене😉)

🎗️ Це вміння не віддати своє (місце в команді, перемогу, шанс)

🎗️Це вміння відчути себе і зробити, так як відчуваєш в потоці.

🎗️Це вміння признати, що зараз щось не вивозиш та попросити допомоги. (Я повинен справитися сам, це не сила, це навпаки слабкість признати, що я с чимось не справляюсь і мені потрібна допомога)

🎗️Це вміння чекати, робити стільки повторів скільки потрібно, щоб все ж таки відчути, що я це можу робити професійно та якісно (зібрати програму, поставити техніку нову)

🎗️Це вміння відпускати свої очікування.
Спорт не передбачений, потрібно бути гнучким до змін.

🎗️Це вміння находити шанси будь де.

🎗️Це вміння піти далі, та змінити щось в своєму житті, щоб досягти мети. (Перехід в інший клуб, переїзд в інше місце і т.д)

🎗️Це вміння відпустити свій страх (А що якщо не вийде?) Стати вище за свої страхи.

Багато всього так?!

Але як прийти к такому стану?

Тоді продовження читай далі:

Частина 3

Не можливо стати стресостійким за одну консультацію з психологом, чи народитися вже «сильною» людиною.

Вміння витримувати стрес та не втрачати віру в себе напрацьовується роками, завдяки отриманому досвіду пройденого шляху.

А починається все звісно змалечку,
з вміння ВИТРИМУВАТИ!

Витримувати невдачі дитини, істерики, відчай, страх та біль.

Коли дитині страшно, щось не виходить, а батьки (чи хтось один з батьків) Витримує хвилювання дитини, та стає його контейнером (куди дитина може вміщати свої емоції, тому що у дітей, ще немає такої функції- регулювати свої почуття та емоції)

Коли батьки приймають, страх, відчай, істерику дитини, та залишаються стабільними гарантами безпеки дитини, то так вона вчиться проживати свої «болючі» почуття в прийнятті та безпеці.

Так закладається первинна стресостійкість!

Далі батьки та тренер витримують коли у дитини, щось не виходить.

(ВИТРИМУВАТИ це не в ходити в катастрафізацію якщо спортсмен не показує результат чи щось йде не так)

Тобто не впадають в відчай, паніку, страх, злість якщо дитина програє, чи помиляється, чи зараз він не номер 1.
А стійко вчать дитину працювати над собою далі.

Так дитина отримає досвід, того, що помилки/ перешкоди/ розчарування, це все тим часове. Це не означає, що далі все буде тільки гірше.

Також важливо не критикувати тренера чи інших спортсменів при дитині
(так батьки самі показують своїй дитині, що можно знайти винних), а витримувати емоційні реакції дитини, коли щось йде не так.

Стійко стоять на тому, що варто рухатися далі, незважаючи не на що.

Так з роками спочатку дитина, потім підліток вчаться справлятися з невдачами та програшами.

І коли щось не виходить вони звісно засмучуються, бо вони живі люди, але ця емоція проходить в достатньо короткий проміжок часу.

Вони не витрачають енергію, на внутрішнью психологічну боротьбу.

Давайте покажу на прикладі:

До мене звернулась спортсменка.
Яка вже Чемпіонка юнацької Європи, призерка Юнацького Чемпіоната світу, та багато разова чемпіонка України.

Іі слова – «ми ставимо нову програму але, в мене не виходить. Та взагалі я помітила, що стала багато хвилюватися.
І це ще не все.
Проблема в тому, що коли в мене щось не виходить, я одразу думаю:

⚡️що я не така,
⚡️що зі мною, щось не так,
⚡️що в мене нічого не вийде,
⚡️що у всіх виходить, а в мене ні,
⚡️що з таким виступом, я обовʼязково програю.

І я не можу з цим нічого зробити, я одразу панікую»

👉Питаю у спортсменки.
«Коли ти була маленькою, і в тебе щось не виходило, чи ти просто помилялася, як твої батьки реагували?

⚡️Вони завжди кричали на мене.
Завжди звинувачували, та казали, не розкісай.

Все! ❗️❗️❗️

Ми наглядно бачимо, що під час фрустрації дитину ще і лякали (криком), так дитина залишалася без підтримки, та ще і с почуттям провини.

Тому зараз якщо щось не виходить, вона звинувачує себе, не може справлятися зі стресом.

І поки вона ще в підлітковому віці, вона здобувала медалі (завдяки таланту, роботі тренера, працездатності), але з виходом на дорослу арену з таким внутрішнім станом їй буде все важче та важче справлятися.

Їй і так вже дуже страшно, а ще у психіки є накопичувальний процес стресу.

Кожні змагання для неї це великий виклик, страх обурює її перед змаганнями. І якщо їй не допомогти, то скоріш за все к 20 рокам вона просто «згорить», тому що надмірно все переживає, картає себе, сумнівається в собі та панікує перед змаганнями.

Ось наглядний негативний приклад та наслідки того, як стресостійкість НЕ формувалася змалечку.

Далі розглянемо інший приклад. Позитивного формування вміння переносити стрес в професійному спорті.

⚡️Чому це так важко?
Чому ніхто про це не говорить?

👉Про що ти мені розповідаєш, питаю я дорослу та досвідчену спортсменку на консультації?

⚡️Я говорю не про навантаження на тренуванні, не про тривогу перед змаганнями. За більш ніж 20 річним стажем тренувань, я добре навчилася це проходити, та навіть вже кайфую від цих емоцій на змаганнях.

Я кажу чому ніхто не говорить як це важко проживати, коли нічого не виходить, коли травма за травмою йдуть, коли сам вже в відчаї, тут ще і тренер нервує, та я розумію його, але мені від цього тільки гірше.

Так, я не здаюся, навпаки кожен раз проходжу це, переборюю себе, після тренування йду на реабілітацію, тримаю дисципліну, тримаю вагу і так все по колу.

Але чому не кажуть, що навіть бути мотивованим весь час не реально, що більшість часу це не поїздки за кордон, а постійні повторюючи дії по колу?

А потім ще і купа запитань:

⚡️А чого я досягла?
⚡️А це тількі в мене не виходить щось?
⚡️ А що буде після спорту? А я ще не створила родину, не народила дитину.
⚡️А як знайти чоловіка?
⚡️А як взагалі далі?

І я не можу втекти від цих запитань.

👉Так ти повністю права.

Не можливо бути весь час мотивованим. В решті решт спортивна карʼєра становиться просто роботаю, за яку вам платять гроші, а ходить на роботу і бажати «рвати все на собі» кожен день, не реально.

Історії з мотивацією дуже гарно лягають для підлітків, але не для досвідчених спортсменів.

👉Так ти права, що з роками стає більше рутини- Тренування-Лікування-Змагання.

👉Так ти права, що ніхто не знає як тобі боляче кожен день. Але якщо ти програєш обовʼязково напишуть «куди держава витратила гроші»?

👉Так ти права, що з роками усвідомлення стає більше і розуміння, що спорт швидко закінчується приходить особливо гостріше.

А з цим усвідомленням приходять інші питання. Куди рухатися далі?

👉Ти повністю права. Так це ціна професійного спорту.

👉А якщо в підлітковому віці тобі сказали би це все, ти би звернула з обраного шляху?

Пауза….

⚡️Ні. Не звернула би.

👉Так! Молодец!

Тобі зараз важливо, щоб хтось тебе зрозумів і просто побув поруч.

Ти знаєш, що справишся, ти навіть знаєш що в тебе є всі шанси завершити гарно карʼєру (що дано малої кількості спортсменів).

Але тобі так важливо відчути, що хтось поділяє все те що ти відчуваєш ?

⚡️Так (з великим видихом каже спортсменка)

⚡️Дякую вам. Що просто почули. Я не хотіла йти на консультацію спочатку, бо думала, що будуть грузити «цілями, мотивацією, медалями»

Навіщо це мені? Я вмію досягати, але я також людина, якій іноді буває дуже важко.

Частина 4

Стресостійкий спортсмен це результат комплексної роботи над собою.

Це досвід якій складається із много річних тренувань та змагань👉на яких спортсмен не тількі здобуває досвід, а ще і зростає (на своїх помилках, програшах, перемогах)

Це не вроджена якість. Людина не народжується ВОЇНОМ/СПОРТСМЕНОМ!

Людина стає стресостійким завдяки:

1-Достатньо опорним та емоційно дорослим батькам (не плутать з віком)

Які вміють змалечку витримувати емоції дитини, та давати їй емоційний захист.

Якщо цього не було, нажаль дитина формується наповнена страхами та тривогою.

Дитина починає все контролювати, бо боїться несподіванок, та якщо щось йде не так вони не вміють з цим справлятися, бо батьки не дали такого досвіду та підтримки.

Також в них присутнє «магічне мислення» (якщо старатися то буде все добре, чи я повинна весь час показувати гарний результат, коли є результат «я нормальна» коли не має «я нікчема»)

2-Емоційної витримки та досвідченості тренера.

Особливо це важливо для першого тренера.
Якщо спеціаліст занадто бурно реагує на помилки та програши дітей спортсменів, то це буде відкладатися в дитячий психіці як:

⚡️страх помилки;
⚡️страх критики;
⚡️страх змагань;
⚡️страх перед тренером;
⚡️не бажання ходити на секцію спорту.

3-Здоровий колектив.
В нездоровому колективі де «нормально» займатися булінгом та принижувати молодших – не може формуватися здорова психіка дитини.

Та звісно не закладається стресостійкість.
Навпаки молодшим дітям страшно навіть йти до секції спорту.

4-Здорові обставини.
Що це таке?!

Постійно працюючий бассейн, зал, достатньо інвентарю і тому подібно.

Якщо спортсмен починає займатися спортом, а басейн закривають через нестачу грошей, чи майданчик перебудовують на щось інше і дітей просто розпускають, то це не просто фіаско для міста та країни.

Тому що дитина в спорті, це перша ознака здорової ментально та фізично нації. (Краще нехай дитина займається спортом, ніж з пивом гуляє десь)

Коли нестабільно працюють заклади, дитина просто не може отримувати нормальний досвід формування фізичних, психологічних та емоційних навичок, які формуються в постійному режимі тренувань та змагань.

5-Відсутність змагального досвіду.
Чим раніше дитина почне приймати участь в змаганнях тим краще для психіки дитині (звісно враховуємо спочатку Здоровье дитини)

Змагання це завжди стрес, але якщо дитина почне в здорових умовах (де підтримують батьки та тренер бажання змагатися, а не результат в дитині) приймати регулярно участь в змаганнях, та отримувати зворотній звʼязок, що в неї гарно вийшло, то ми будемо мати багато шансів на формування стабільної стресостійкості у спортсмена.

Можу сказити одне, якщо спортсмен починає змагатися в 14-15 років, то його тривога, страхи та очікування від себе настільки високі, що такий спортсмен, просто не може справитися з емоціями.
І психолог тут вам не допоможе.
ДОСВІД змагань не можливо замінити консультацій з психологом!

Я бачила багато підлітків які покинули спорт із за того, що вони отримала занадто пізно змагальний досвід.

6-Сила самого спортсмена!
Сила психологічна! Здоровий гнів та агресія.
Гнів дає сили, агресія це вміння брати «своє» (місце в збірної, медаль, кваліфікацію і т.п)

Якщо дитина занадто чутлива, вразлива, то не треба її змушувати займатися професійним спортом.

Зараз достатньо багато видів спорту, де можна просто насолоджуватися, будувати красиве тіло, отримувати досвід дисципліни та навичок саморозвитку.

P.S- не завжди треба мати психологічні знання, щоб допомогти дитині бути стресостійким, але так важливо мати велике серце і бути ЗА СВОЮ дитину та учня.
Бути ЗА дитину, та учня це не означає «потакати»всім примхам, це означає поважати себе та дитину. А час, зусилля, досвід та ваша підтримка допоможуть маленькому спортсмену стати Великим професіональним, стресостійким Воїном спортсменом!

Проводжу семінар по спортивній психології для батьків.

Одна з учасниць задає питання.

⚡️Мій син рідко займає призові місця.
Ми його ніколи не критикували, навпаки підтримуємо, не змушуємо займатися.
Після його 10/ 12 міст на змаганнях ми навіть питаємо: «Ти точно хочеш займатися спортом?»

Він відповідає👌так.
Він сам біжить займатися. Сам встає на 7 ранку та йде на тренування.

⚡️Підкажіть як нам правильно його підтримувати?

(Що ми бачимо? Прекрасний приклад батьків, які піклуються про свою дитину)

👉Відповідь.

Супер питання. Бо більшість батьків «поспішають» з очікуванням результатів від своєї дитини.

Важливо спочатку визначитися.
Для чого ми, як батьки водимо дитину в секцію спорту?

Якщо первинна ціль 🎯 РЕЗУЛЬТАТ, то ви всі вже програли.

Бо результат залежить не тільки від вас батьків, вашої дитині, він на 50% залежить від гарного фахівця тренера, а ще і від низки багатьох обставин.
Тому спочатку краще ставите на те❗️ЩО ВАША дитина отримує:

⚡️Досвід дисципліни (кожен день йти на тренування на 7.00, це вже навичка бути дисциплінованим)

⚡️Досвід досягнення цілій.

⚡️Досвід невдач, програшів, та помилок.
Чим раніше дитина отримає здоровий досвід справлятися з почуттями болі, розчарування, від невдач, тим краще в нього буде формуватися стресостійкість та навіть впевненість в собі.

(Бо невдачі та помилки будуть на всьому протязі нашого життя. Питання в тому як ми їх проходимо. Вчимося та зростаємо чи знецінюємо себе та картаємо?!)

⚡️Більшу соціалізацію.

⚡️Досвід конкуренції.

⚡️Відчуття подолання.

⚡️Вміння боротися за себе (і не важливо яке місце займає ваша дитина, те що він прийшов на змагання долає страх, тривогу, стрес, при цьому виступає, це вже перемога!)

⚡️Вміння справлятися з почуттями.

⚡️По здоровому зайнятий час.

⚡️Ваша (батьків) впевненість, що дитина в безпеці. Не на вулиці, не знай де, а на тренуванні.

В цілому можу ще багато зробити переліків. Але давайте зупинимось.

Для чого я все це перераховувала?

Для того, щоб ви пояснювали вашої дитині, що вона/ він отримує завдяки спорту.

✅Показували дитині, що він вже зараз отримує дуже цінний досвід для життя.
✅Показувати як ви пишаєтеся своїм сином, що він не здається, а пробує ще раз і ще.
✅Показувати, що завдяки спорту він зараз закладає навички Переможця.
✅Показувати дитині, що його почуття (коли зайняв 10 місце) цілком нормальні і ви їх приймаєте (смуток, розпач)
✅Показуєте захист дитині, що ви поруч з ним в будь яких ситуаціях!

P.S-Дякую за приклад батьків, якім не байдужі почуття дитини, які не женуться за медалями з малечку, які приймають свою дитину та люблять не за щось (досягнення чи оцінки в школі), а за те що в них є дитина!