Частина 3
Не можливо стати стресостійким за одну консультацію з психологом, чи народитися вже «сильною» людиною.
Вміння витримувати стрес та не втрачати віру в себе напрацьовується роками, завдяки отриманому досвіду пройденого шляху.
А починається все звісно змалечку,
з вміння ВИТРИМУВАТИ!
Витримувати невдачі дитини, істерики, відчай, страх та біль.
Коли дитині страшно, щось не виходить, а батьки (чи хтось один з батьків) Витримує хвилювання дитини, та стає його контейнером (куди дитина може вміщати свої емоції, тому що у дітей, ще немає такої функції- регулювати свої почуття та емоції)
Коли батьки приймають, страх, відчай, істерику дитини, та залишаються стабільними гарантами безпеки дитини, то так вона вчиться проживати свої «болючі» почуття в прийнятті та безпеці.
Так закладається первинна стресостійкість!
Далі батьки та тренер витримують коли у дитини, щось не виходить.
(ВИТРИМУВАТИ це не в ходити в катастрафізацію якщо спортсмен не показує результат чи щось йде не так)
Тобто не впадають в відчай, паніку, страх, злість якщо дитина програє, чи помиляється, чи зараз він не номер 1.
А стійко вчать дитину працювати над собою далі.
Так дитина отримає досвід, того, що помилки/ перешкоди/ розчарування, це все тим часове. Це не означає, що далі все буде тільки гірше.
Також важливо не критикувати тренера чи інших спортсменів при дитині
(так батьки самі показують своїй дитині, що можно знайти винних), а витримувати емоційні реакції дитини, коли щось йде не так.
Стійко стоять на тому, що варто рухатися далі, незважаючи не на що.
Так з роками спочатку дитина, потім підліток вчаться справлятися з невдачами та програшами.
І коли щось не виходить вони звісно засмучуються, бо вони живі люди, але ця емоція проходить в достатньо короткий проміжок часу.
Вони не витрачають енергію, на внутрішнью психологічну боротьбу.
Давайте покажу на прикладі:
До мене звернулась спортсменка.
Яка вже Чемпіонка юнацької Європи, призерка Юнацького Чемпіоната світу, та багато разова чемпіонка України.
Іі слова – «ми ставимо нову програму але, в мене не виходить. Та взагалі я помітила, що стала багато хвилюватися.
І це ще не все.
Проблема в тому, що коли в мене щось не виходить, я одразу думаю:
⚡️що я не така,
⚡️що зі мною, щось не так,
⚡️що в мене нічого не вийде,
⚡️що у всіх виходить, а в мене ні,
⚡️що з таким виступом, я обовʼязково програю.
І я не можу з цим нічого зробити, я одразу панікую»
👉Питаю у спортсменки.
«Коли ти була маленькою, і в тебе щось не виходило, чи ти просто помилялася, як твої батьки реагували?
⚡️Вони завжди кричали на мене.
Завжди звинувачували, та казали, не розкісай.
Все! ❗️❗️❗️
Ми наглядно бачимо, що під час фрустрації дитину ще і лякали (криком), так дитина залишалася без підтримки, та ще і с почуттям провини.
Тому зараз якщо щось не виходить, вона звинувачує себе, не може справлятися зі стресом.
І поки вона ще в підлітковому віці, вона здобувала медалі (завдяки таланту, роботі тренера, працездатності), але з виходом на дорослу арену з таким внутрішнім станом їй буде все важче та важче справлятися.
Їй і так вже дуже страшно, а ще у психіки є накопичувальний процес стресу.
Кожні змагання для неї це великий виклик, страх обурює її перед змаганнями. І якщо їй не допомогти, то скоріш за все к 20 рокам вона просто «згорить», тому що надмірно все переживає, картає себе, сумнівається в собі та панікує перед змаганнями.
Ось наглядний негативний приклад та наслідки того, як стресостійкість НЕ формувалася змалечку.
Далі розглянемо інший приклад. Позитивного формування вміння переносити стрес в професійному спорті.
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання