Автор: Ольга Береснєва

"Що відбувається з психікою спортсмена, коли на нього тиснуть емоції оточуючих? 🧠

Під впливом емоцій важливих для спортсмена оточуючих людей (емоційних батьків, тренера якій не розуміє, що перекидає своє хвилювання на спортсмена, керівників) спортсмен може відчувати стрес, що впливає на концентрацію та виконання завдань.

Іноді це так впливає, що спортсмен забуває (під час змагань) на декілька секунд, що йому робити далі.

Спортсмени це описують як:

💫Я забув що робити;
💫Мене виключило на долю секунди;
💫Я не відчував своє тіло;
💫В мене все тримтіло, чи навпаки я нічого не відчував;
💫Я грав, але був спустошений;
💫Я не розумію, що відбулося, я себе не впізнаю і т.п

Це коли стрес для психіки був занадто великій (опис про стрес в попередній статі)

☝️Що робити спортсмену з надмірним стресом, та як захиститися від негативного впливу оточуючих, чи надмірних емоцій батьків, чи тренерів?

1️⃣Прийняти, що працювати доведеться вам одному.
Не можливо змінити людину яка сама цього не хоче. Якщо ваші батьки чи тренер не вміють бути стресостійкими та перекидають на вас все, то будемо вчитися захищатися, а не чекати поки вони змінять свою поведінку чи ставлення до вас.

Тому перше – БЕРЕМО НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за свій психологічний стан. (Але це стосується віку 14-15+)

2️⃣Вчимося відокремлювати свої емоції від емоцій оточуючих.

Якщо тренер чи батьки починають нервувати- важливо щоб ви собі сказали:

Це їх хвилювання і вони дорослі, тож я вірю що вони самі справляться зі своїми емоціями. Моє завдання справлятися зі своїми.

На консультаціях я іноді навіть малюю коло, в яке ставлю спортсмена, та ми вчимося все, що забирає емоційні сили перед змаганнями, відокремлювати.

Це навик. Спочатку буде не легко, але практикуючись, ви навчитесь відрізняти свої від чужих емоцій.

3️⃣Якщо все ж таки на вас тиснуть перед змаганнями. (Керівник питає «Коли буде медаль?», батьки розповідають як важливо виграти (хоча спортсмен це і сам розуміє) тренер хвилюється дуже «голосно»😉)

То вам можуть бути корисні елементарні техніки саморегуляції:

1. Дихання:Використовуйте глибоке та регулярне дихання для зняття напруги.

2. Візуалізація:Вяжіть свої вправи з позитивними образами та успішними ситуаціями.

3. Позитивне мислення: Спрямовуйте увагу на позитивні аспекти та вірте у свою здатність подолати труднощі.

4. Контроль над емоціями: Навчання реагувати на стресові ситуації зберігаючи спокій допомагає підтримувати оптимальний рівень активності.

4️⃣Цілеспрямованість . Завжди памʼятайте про свою мету!
Є ви 👉та ваша мета! Нікому, нікому, нікому не давайте сбити вас з вашого шляху!!! (Навіть якщо ці люди самі близькі для вас)

5️⃣Тренуйте «тунельне мислення»

Вчиться фокусуватися на тому, що вам потрібне, та вмійте викидати (не звертати уваги) на все те, що вам заважає, чи забирає сили.

Ці всі пункти ☝️ це вироблення психологічних навичок, це вольове направлення свого фокусу на те,що вам потрібно, та важливо (а не на інших, чи якісь сварки, та чужі емоції)

Це займає час, та ваші зусилля, але з часом ви відчуваєте як ви самі регулюєте свій психологічний та емоційний стан, а не просто вас несе чи вибиває із рівноваги.

⚡️З не справедливістью.
Чому? Тому що будуть гарні спортсмени, талановиті та обдаровані але вони не хочуть працювати. Та навпаки, ти хто не має такого таланту можуть пахати.
Це боляче, але таке буде.
З не справедливою роботою суддів, спортсменів та інших людей.

⚡️З тим, що ваши деяки учні будуть уходити від вас. Це не обов’язково говорить, що ви поганий тренер.

Це вибір учня чи ійго батьків.
Ваша задача навчитися відпускати своїх учнів. Вони не обязани вам (скільки би ви не вклали сил в них), обрати цю професію було вашим вибором.
Кожна професія має свої + та – .
Ухід від вас спортсменів це дуже болячи мінуси вашої професії.

⚡️Ваша завдання навчитися поважати себе. Ваши учні будуть відчувати яка ви людина. Якщо ви себе не поважаєте, вам прийдеться багато повишати голос на дітей (вести процесс через «кнут»). Якщо ви поважаєте себе – ви будити це транслювати собою, а діти одразу це відчувають.

⚡️Тримати кордони. Учень це не ваша дитина. Він ван не принадлежит. Бути опорою/ зрілою людиною/ наставником для учня, но не переходити кордони особистого.

Тримати кордони з батьками.

⚡️Бути відданим професії, но не ставити її вище за своє особисте життя, чи робити із цієї професії сенс свого життя.
Чим більше ви живете тренерскою діяльностью, тим більше ви будите вимогати «ідеальності» від спортсменів.
Та будите дуже боляче проживати втрату медалі, чи спортсмена.

⚡️Навчитися балансу. Помьятайте ви приклад для учнів!!! А ще ви потрібні своїй родині. Не треба ❌ жити учнями!

⚡️Бути здоровою людиною. Тренер який має погани звички (куріння, алкоголь, говорить матами) являється поганим прикладом для учнів. За спиною тренера , його учні будуть глузувати, подкалувати та не поважати тренера.

⚡️Бути людяним. (тут без коментарів)

⚡️Вміти брати на себе удар! (Тренера мене поймуть😉)

⚡️Мати БАГАТО терпіння. Працювати з собою, якщо ви швидко вибухаєте та скидаєте свої ємоціі на учнів.

⚡️Вміти вчитися постійно та переймати досвід у більш освідченних фахівців.

⚡️Не зважаючи на важкість цієї профессі- любити її❤️

Перший 1️⃣ конфлікт може виникати ще на стадії, коли дитина проходить етап від новачка до професійного спортсмена.

З часом тренер буде вимагати більшого від спортсменів. І це цілком нормально з боку тренерського підхіда, але це не завжди подобається спортсменам.

Тому на цьому етапі вже декілька спортсменів покинуть тренування.

Далі другий 2️⃣конфлікт: коли спортсмен стає підлітком, він проходить свої стадії зростання, починається підлітковий бунт.

Спортсмену може не подобатися як тренер тренерує, як спілкується з ним/з нею, як щось дозволяє чи не дозволяє.

В цьому місті хочу зупинитися та пояснити, що не буде правильної відповіді на запитання:

⚡️«Хто винен, а хто правий в цьому конфлікти»?
⚡️«Хто перший повинен йти на сближення»?

Зі спортсменом важливо спілкуватися, доносити що ви робити та для чого спортсмен зараз виконую важкі вправи чи тяжкий період зростань нагрузок.

Спортсмени вже богато чого розуміють і їм потрібна дорожня карта. Якщо спортсмен не розуміє навіщо тренер дає таке завдання чи в якому ми зараз періоді, то спортсмен почне бунтувати чи прокрастенувати, чи навіть сачковати на тренуваннях.
А інколи буде намагатися вести ЗА вас (тренерів) процес тренувань. Бути НАД вами.

Але при цьому пам'ятайте, що тренувальний процес ведете Ви! Ви як тренер головний!

Поважайте себе, не йдить на поводу у спортсмена, не прогинайтеся під спортсмена, але і не будьте занадто високо НАД спортсменом. Тобто- «я все вирішую, а ти тут ніхто»

Навчиться домовлятися з підлітком та іноді навіть 👉 не реагуйте на емоційні хвилі спортсмена.

Чому це так важливо?

Коли дітки були маленькими вони просто повторювали вправи та виконували ваши завдання, але коли дитина зростає то вона/він вже починають задавати питання, думати, а що далі?

Тому і тренеру потрібно переходити від стадії дитячого спорту до підліткового.
Коли тренер вже більше часу приділяє спілкуванню зі спортсменом, поясненню, та вчить відданості і дісциплині.

Але будьте готові що в підлітковому спорті від вас також підуть спортсмени.

І це нормально. Хтось обере навчання, хтось не пройде таких важких та регулярних тренувань, а хтось просто захоче змінити тренера.

Далі буде стадія 3️⃣третього глобального конфлікту. Між дорослим спортсменом 18+ та тренером.

Дорослі спортсмени вже хочуть впливати на свою спортивну карʼєру.
Вони розуміють, що їх шлях в спорті рано чи пізно закінчиться.
Іноді з дорослими спортсменами буває навіть важче взаємодіяти ніж з підлітками.

Вони дуже добре розуміють чого хочуть, збільшуються хвилювання про майбутнє (а що я далі буду робити), вони більше вимагають від тренера.

В цьому випадку тренеру ОСОБЛИВО треба бути опорою/скелею для спортсмена.

Тому шо іноді хвилювання спортсмена (програш, травми, хвороби, рідко покращуються результати) будуть зашкалювати і їм вкрай потрібно знати, що в них є надійна спина, та Дорослий ( не за віком, а за внутрішньою ознакою) тренер.

Нажаль самі тренера не завжди витримують стільки хвилювань та емоційних спалахів спортсмена та починають вести себе не коректно.

Так ☝️тренера також люди і вони втомлюються. Але важливо мати витримку, а ємоціі свої краще нести в безпечне місце.

Знайти талановитого, та працездатного спортсмена це не просто, та ще складніше працювати та будувати з ним/нею відносини які будуть давати свої плоди у вигляді результатів/ досягнень/ та винагород.

Історія знає багато прикладів успішної роботи між тренером та учнем:
💫Кожух Ніна Федорівна та Яна Клочкова;
💫Василій Ломаченко та його батько Анатолій Николаевич Ломаченко;
💫Майкл Фелпс та Боб Боуман та ще багато прикладів.

Що нам показують успішні приклади співпраці тренера та учня?

По першу ставлення учня до тренера.
Повага, дисципліна, довіра та опора на тренера.

Але як ці всі якості зміг побудувати тренер?

Адже самі по собі ці риси не народжуються у спортсмена. Його так виховують батьки та тренер.

Тренер заслуговую на довіру та повагу тому що веде себе з повагою до себе та свого діла.

Постійною працею над тренувальним процесом, вмінням доносити спортсмену, що йому треба зробити ту чи іншу важку роботу.

Психологічною гнучкостью та відсутністю жалості до спортсмена. І водночас він/вона вміють підтримати спортсмена та надихнути на перемогу.

Це все дозволяє спортсмену опиратися та вірити тренеру.
А без віри та довіри в свого тренера не буде великих результатів у спортсмена.

І водночас з гарними прикладами співпраці тренера та учня ми можемо спостерігати АНТИ-приклади- негативний вплив тренера на учня.

1- Коли тренер залишає без підтримки спортсмена на змаганнях.

Змагання це завжди стрес для кожного спортсмена. В стані стресу всі люди регресують (можуть поводитися як діти).
В такому стані спортсмену потрібен доволі підтримуючий, зрілий, витриманий емоційно дорослий (не обовʼязково за віком, а за внутрішньою ознакою) тренер.

Коли тренер сам не тримає стрес, не підтримує, а навпаки навіть не звертає уваги, спортсмени можуть почуватися себе покинутими, та навіть потрапляти у розпач.

Можно довго говорити, що спортсмени виступають для себе, але спортсмен та тренер це єдиний організм. Коли тренер нехтує спортсменом, то йому дуже важко збиратися та «йти у бій» на самоті.

⚡️Коли після невдалого чи іноді навіть вдалого виступу тренер каже:

👉ну так собі, міг би краще (це знецінення старань спортсмена, навіть якщо тренер бачить, що спортсмен міг би краще, то донести це можна по іншому)

👉не розмовляє зі спортсменом, так як учень не виправдав надії та сподівання тренера.
(Так тренер показую спортсмену свою неповагу їм)

👉кричить на спортсмена (так тренер залякую спортсмена, та сам автоматично стимулює страх змагань/програти/помилку у спортсмена)

👉ганьбить при всіх інших учнях чи інших тренерах.

👉вести себе не пристойно (випивати на змаганнях, курити, говорити ненормативною лексикою, обговорювати при учні інших, пліткувати, слідкувати за учнем і т.д)

Такі приклади народжують недовіру у спортсмена, відчуття самотності на змаганнях, та бажання змінити тренера.

Так ми втрачаємо гарних хлопців та дівчат.

Професійний спорт це дуже тісний звʼязок між тренером та спортсменом.

Цей звʼязок важко будувати. Тяжко буває -як тренеру (іноді навіть більше ніж учню), та самому учню.

Учень проходить свої стадії зростання, перехідного віку, бунта, не порозуміння, а тренеру важливо це все враховувати та робити свою роботу.

Це великій труд обох (тренера та учня чи тренера та команди) мати гарні відносини та поважати один одного.

💫Які виникають наслідки від порушення кордонів між тренером/ батьками та учнем?

Почну з самого головного.

Що важливо у професійному спорті?
☝️Досягнення, Перемоги, Рекорди.

Хто їх виборює👉СПОРТСМЕН!
А хто приводить до досягнень, та допомагає спортсмену👉ТРЕНЕР!
А хто закладає сценарій життя дитини👉БАТЬКИ та СОЦІУМ.

Тому буде помилкою спортивного психолога працювати тілько з одним спортсменом (хоча в реалії так і виходить🥺) Але працювати з тренером та батьками можливо тільки, якщо вони самі хочуть змінюватися та брати інформацію яку будуть втілювати в життя.

Якщо доросла людина не готова змінюватися (не формально прийти до психолога чи послухати лекцію), то подальша робота не можлива.

Все ж такі перейду до основного!

Яка особистість може прийти до Перемог/ Рекордів, та Досягнень?

Яка 🎯відчуває свою Гідність, впевненість у своїх силах, у своїй здібності бути кращим.
Особистість яка може боротися до кінця за СВОЄ!
Яка може долати свої страхи, тривоги, проходити кризи, та все одно йти у перед.
Перемогати себе, навіть якщо обставини та деякі люди проти нього/неї.

Такою особистістю Спортсмен стає з часом, з досвідом, з низкою програшів та невдач, відчаю та навіть зневіри у себе.
Це шлях психологічного та вольового ставлення спортсмена. Якій допомагає зробити із простої дитина – справжнього Бійця та Переможця !

Але коли кордони спортсмена порушуюся систематично (соціумом, батьками, тренером чи іноді керівниками), то з часом спортсмен стає:
Зневіреним, боягузливим, сумнівним та переляканим.

Предстартовий мандраж накриває спортсмена. І з роками він/вона все більше не можуть вийти з цього стану. Вони перестають вірити у себе та втомлюються психологічно кожен раз так боятися перед змаганнями.

Як колись мені сказала одна професійна спортсменка під час змагань:
«Я вже втомилася сама від себе, я втомилася боятися свого страху»

Так от в основі її історії лежить систематичне порушення її кордонів. Тренер цькує, показує свою незадоволеність та неповагу до неї.

І в такому випадку спортивний психолог не зможе допомогти в повній мірі.
Не тому що поганий психолог, а тому що не можливо сказати спортсмену «не звертай увагу на тренера»

Як не звертати коли ти 2 рази на день стикаєшся з тренером?

Поважати кордони це поважати себе, та іншого. Це бачити Гідну особистість перед собою!

Але є і інший бік цієї історії. Коли спортсмен досягає результатів – він може «зазнатися», та забути хто привів його до таких результатів. Та навіть перестати поважати кордони тренера так і його самого.

Таким чином спортсмен сам йде у прірву.
Мені подобається вислів :
«Спортсмен без тренера ніхто, без тренера не має карʼєри в спорті»

Тому коли спортсмен переходить до неповаги, непорозуміння, знецінення тренера, це вже кінець співпраці.

Тому що спортсмен буде сам гальмувати тренерувальний процес.
Не приходити вчасно на тренування, не робити якісно тренування, не тримати дисципліну, набирати вагу і т.п

Тут тренеру важливо відновлювати кордони чи завершувати співпрацю з цім спортсменом чи батьками (які не задоволені тренером), тому що з часом невдоволення та розчарування будуть зростати з двох сторін і це не дасть вже ніяких результатів на змаганнях.

Тому нам всім буде корисним будувати здорові кордони. Брати на себе свою відповідальність, та не лізти не в своє.

Тренеру не лізти в особисте життя спортсмена, спортсмену поважати, слухати, та йти за тренером заради досягнень, батькам бути БАТЬКАМИ, не лізти в тренувальний процес чи не давати марних порад.

Так ми зможемо не тільки виховувати здорових психологічно спортсменів, а ще і бути здоровою нацією.

P.S- Все починається з кожного з нас❤️.

Чому вчать маленьких спортсменів?

Тому що перемагати 🏆це популярно, круто, цінно та поважно ☝️
Приводять приклади інших спортсменів Чемпіонів. Розповідають якій (той чи інший) Чемпіон сильний та непереможний.

І це все дійсно правда, але тільки часткова правда.
Тому що нам показують переможців, але не говорять, скільки труда, відчаю, програшів вони пройшли. І тільки це реальний шлях до Перемог. Чемпіон проходить через низку невдач, іноді травм, та важких ситуацій.

👉Коли нам показують тількі один бік спорту, а не показують інший. (Що програши обов’язково будуть і це нормально)
👉Коли батьки які самі не розуміють нічого в професійному спорті- питають свою дитину «Чому ти програєш?»
Не розуміючи, що це нормально, що не можливо вигравати чи покращувати результат весь час,
👉Коли соціум носить на руках переможців, та опускає нижче плінтуса, тих хто не зайняв призових місць,
👉Коли журналісти пишуть про Переможців с повагою та пошаною, а про всіх інших говорять -«невдахи»

Тоді ми отримуємо спортсмена якій:

💫 не вміє програвати,
💫після програшу відновлюється психологічно повільно, тому що програвати це стидно та неприйнятно всебічно.
💫не може прийти в себе, щоб далі конкурувати з іншими спортсменами (які також іноді програють)
💫звинувачують себе чи інших, та так і залишаючись в парадигмі що програвати не можна.
💫застряють в емоційних гойдалках,
💫бояться далі змагатися і т.д

І що ми маємо у підсумку?

З часом психіка спортсмена (яка не резинова) настільки перевантажується, що з роками стає важче і важче опановувати травми, програши, плато в результатах, та останньою краплею може бути змагання, заради яких спортсмен віддав все!

Тренувався віддано, тримав дисциплину, згоняв вагу, прокидався у 5 ранку, не залишав часу на особисте життя і т.д.

І все ж такі програв чи не показав результат на якій розраховував, ось тоді це як ефект останньої краплини у переповненому сосуді , 💧все починає виливатися.

Спортсмен потрапляє в відчай, готовий завершити свою карʼєру та піти із спорту зпустошеним.

Та нажаль так частіше за все і трапляється.
Тільки одиниці справляються та йдуть далі.

Але це не тому що вони сильніше, а інші слабкіші, це тому що поряд з тим, хто в відчаї є той хто підтримує, вислухає, не звинуватить, не стане цькувати, а буде ЗА спортсмена, буде опорою та підтримкою у стані болю спортсмена.

А у когось нажаль не буде нікого, хто допоможе та поділить біль спортсмена. Буває навіть навпаки, ще і покинуть його/її у стані болю та спустошення. Ти програв- ти нам більше не потрібен.

Тому ми втрачаємо багато гарних спортсменів.

Вихід із такої ситуації є:

Але він має на увазі відповідальність всіх сторін (тренер/ батьків /соціуму/ психологів/ спортсменів)

Коли ми вчимо змалечку спортсменів, що не буває тільки Перемог в їх карʼєрі, не буде шлях легкім, але на цьому шляху в нього завжди буде підтримка батьків, соціуму, тренерів.

Що програвати вони будуть, але це не стидно, це не слабкість, це не означає, що спортсмен невдаха.
Це взагалі нормально!

Сьогодні ти програв, а завтра ти можешь знов виграти.

Коли ми вийдемо з парадигми «програш чи перемога», та перейдемо в бачення реального професійного спорту, де шлях ЗАВЖДИ буде тернистим, але ми (соціум, батьки, тренера, психологи) поряд та будемо тебе підтримувати незважаючи на твоє місце, тоді спортсмени перестануть боятися програвати, будуть оновлюватися після невдач психологічно в рази бистріше та ще більше прагнути Перемагати!


Що це таке?

Слово «марафонська» не має ніякого походження від марафонських дистанцій в спорті.
Але має пряме відношення до виснажливої, багато річної (чи просто тривалої) фізичної, психологічної та емоційної перевтоми.

Хочу одразу попередити це не просто перевтома, це не перегораня, це не перетренованість.

Марафонська психологічна перевтома це- коли психіка спортсмена вже не справляється з накопиченою богато річною фізичною та психологічною перевтомою, з обсягом такої кількості прожитих стресів та важких ситуацій.

Нажаль зараз я все частіше бачу такий стан навіть у достатньо молодих спортсменів.

Чим марафонська перевтома відрізняється від перевтомленя чи перегорання?

👉Тим що, при перевтомі та перегоранні спортсмену може допомогти просто відпочинок, переключення з одної діяльності на іншу, одна чи дві консультації з психологом, підтримка близьких, гарно відіспатися, забути на деякий (не великий) час про спорт, дієти та заборони.

З часом психіка спортсмена відновиться (навіть без психологів), та знову зʼявиться бажання тренуватися та змагатися. Спортсмену захочеться відчувати приємний стрес, та хвилювання перед змаганнями.

Марафонська перевтома👉 це коли спортсмен настільки втомився від:
💫режиму,
💫дисціплині,
💫конкуренції,
💫хронічних травм,
💫тримання бойової ваги, чи постійно її зганяти, 💫втомився від стресу перед та під час змагань, 💫втомився від між особистих сварок з тренером, чи в команді, чи з керівництвом,
💫втомився знов та знов готуватися, випробувати себе,
💫падати, вставати та знов боротися за себе,
💫доказувати свою майстерність і т.д

Цей стан рано чи пізно проходить кожен професійний спортсмен через багато років важких та виснажливих тренувань та змагань.

Доречі з таким станом приходять наши військові з війни.

Це ⛔️ дуже не безпечний стан. Пройти його вже не вийде тільки через зміну обставин, тренера, чи колективу.

На своєму досвіду я бачила не одного спортсмена якій змінив тренера, чи команду, а через деякий час все одно не зміг йти далі.

Так і залишаючи спорт спустошеним, та не задоволеним як завершилась його карʼєра. І це душевна рана на все його життя. Звісно з часом вона стихне та вже не буде боліти, так як раніше. Але кожен спортсмен на все життя буде памʼятати як він пішов з професійного спорту.

Чи Можно уникнути марафонської перевтоми?
Важко але це можливо.

Що для цього потрібно?

P.S – опис буде в наступній статті❤️

Чи можливо уникнути марафонської перевтоми?
Важко але це можливо.

Що для цього потрібно?

Бажано❗️щоб в кожній команді був спортивний психолог, якій би вів спортсменів, та відслідковував його психологічний стан.
Але нажаль ми ще тільки починаємо йти в цій бик розвитку.

Тому будемо реалістами та допоможемо собі самі😉
Що для цього нам потрібно?

По перше Самому спортсмену взяти відповідальність за своє ментальне та психологічне здоровʼя.

За ваш психологічний стан відповідаєте ви самі! Не тренер, не батьки, а ви як професійний спортсмен.
(Зараз я говорю про вік 16+) до цього віку за стан дитини та підлітка відповідають батьки, соціум, тренер. Це наша завдання вчити дитину та підлітка розуміти себе.

Чому вам важливо навчитися?

1️⃣Навчитися само рефлексії.
Саморефлексія – це здатність свідомого осмислення та аналізу своїх думок, почуттів, дій, цінностей та переконань.

2️⃣Навчитися працювати зі своїми емоціями.
Вміти управляти гнівом, страхом, та навіть відчаєм. Виробляти стійкість перед несподіваними ситуаціями, витримувати стрес, та не стабільність навколо. Це не легкий та не бистрий шлях. Не можливо цьому навчитися за одну консультацію з психологом. Це плідна робота спортсмена (роками) над собою.
Але воно того стоїть☝️😉

3️⃣Вміти відпочивати психологічно.

Наприклад: ви виснаженні, це означає що вам потрібно відпочити та переключитися.
Звучить все просто, але 92% українських спортсменів не вміють відпочивати емоційно та психологічно.

Поспати, та пограти в ігри це не відпочинок, якій дасть спортсмену відновити психіку.

Спортсмена треба вчити якісно відпочивати та переключатися. Це дасть можливість психічно відновитися. Для того щоб оновленим знов робити важкі тренування, витримувати стреси які неодмінно будуть в професійному спорті.

4️⃣Кожен рік відпочивати чи переключатися на іншу діяльність мінімум на місяць.

За роки практики зі спортсменами я бачила як тренера бояться давати повноцінно відпочити між сезонами своїм спортсменам.
Вони бояться, що спортсмен не відновить свою форму швидко. І це велика помилка.
Та вже к своїм 16-18 рокам ми бачимо геть виснаженого спортсмена, якій просто не може вже психологічно витягувати такі навантаження.

Даючи спортсмену повноцінний відпочинок ви в першу чергу відновлюєте його психіку. (можна ходити до найкращого в світи психолога, але якщо ви працюєте без зупинки, не даєте собі забути про спорт хочь раз на рік, то консультації зі психологом вам сильно не допоможуть.)

5️⃣Навчитися Вчасно зупинятися. І це не про «покинути» спорт.

Приведу приклад Рекордсмена світу, Олімпійського Чемпіона з плавання Калеба Дрессела якій в минулому сезоні відчув, що втомився від плавання, та змагань, що не має натхнення та радості змагатися.

Калеб поспілкувався з тренером та вони вирішили дати час собі на відновлення, відпочинок та дозволити собі знов відчути бажання та жагу до плавання.

Для всіх це було дивно, адже він дав собі зупинитися посеред сезону маючи найкращій час та рейтинг в світі.

Як ви думаєте в нашій країні посеред сезону спортсмен може взяти відпочинок?
Чи може спортсмен сказати- «Мені потрібно емоційно відновитися»

Залишу це питання без відповіді😭…

А що було далі з Калебом Дресселом?

Він відпочив, почав тренуватися, показав спочатку 5 місце на Чемпіонаті США, при цьому був задоволений своєю формою (яку тільки почав набирати) та вже через рік він стає переможцем світу та оновлює рекорд Світу.

Одразу напишу, що вміти відчути свої потреби та про них сказати це плідна робота спортсмена, але можливість дати собі дозвіл на зупинку щоб оновитися
Можливо за умови 👇пункта 5.

5️⃣Вибудовувати з тренером дуже щільний контак. На рівні Дорослий спортсмен та Дорослий тренер.
Тількі 2 дорослі особистості можуть вміти вести діалог та чути один одного.
Для цього прикладають зусилля як тренер, який вчиться довіряти спортсмену та дорослий/відповідальний спортсмен, якій вміє донести тренеру свої відчуття, потреби, болі та побажання.

Нажаль картина у нас поки що протилежна.
Нас змалечку вчили, що зупинятися не можливо.

«Марафонска перевтома в проф.спорті»

6️⃣Мати чітку мету.

Ви можете здивуватися, чому мати «чітку мету»стоїть далеко не на першому місці?

Хочу одразу попередити (хто не читав частину 1 та 2 ) ця стаття для більш дорослих спортсменів, які вже знають, що таке тяжка робота, крах надій, чи кайф від перемог.

Змалечку спортсмен приходить на тренування заради задоволення та спілкування з друзями. Деякі діти навіть мають мрію стати Олімпійськими Чемпіонами.

Та з роками проведеними в дорозі, важких тренуваннях, змаганнях,зборах далеко від дому, в лікарнях з травмами👉 спортсмен неодмінно стикається з переосмисленням своїх цілей.

Спортсмен к своїм 16+ вже знає інший бік спорту, розуміє свої реальні здібності та знає що спорт несправедлив.

Чому проф.спорт несправедлив, якщо все просто? Хто перший той і переміг❗️
На поверхні це так, а в середині все інакше.

Приведу декілька прикладів:

💫Якщо у твоїх батьків не має грошей оплачувати секцію спорту чи гарний інвентар, то навряд чи спортсмен довго затримується в спорті. А у інших дітей батьки можуть оплатити навіть індивідуальні заняття.

💫Якщо спортсмен не народився з талантом, не потрапив в відносно нормальні умови тренування, та не попав в руки гарного, розумного та досвідченого тренера👉То тільки на одної працездатності буде дуже важко перемогти талановитого спортсмена. І цей факт викликає у спортсменів відчуття несправедливості.
Чому я працював в 2 разі більше, тримав дисципліну, скидав вагу, а він міг собі дозволити зайвого🍔🍟🥞, тренувався менше за мене, та переміг?!
💫Судді/тренер/керівники більш полюбляють чи виділяють одного спортсмена між іншим.

Та це тільки невеликий обʼєм несправедливості з яким буде стикатися спортсмен.

Таких факторів в спорті так багато, що це краще залишу на наступний опис.

Тому саме в дорослому віці (у спортсменів це 14/16+) треба переглянути свою ціль, чи поставити нову.

Для чьго нам треба ще раз в зрілому віці знайти фундаментальну мету?

Для того щоб ви знали відповідь на питання, яке ви самі собі задасте коли:
💫 ваш результат буде стояти на місці не один рік;
💫коли ви будете втомленими і при цьому все одно йти та виконувати важкі завдання на тренуваннях;
💫коли не буде ніякої мотивації, а йти далі все одно треба;
💫коли ви вже не такій мрійливий та знаєте ціну кожному кроку;
💫коли травми хронічні та біль стає частиною вашого життя.

Тоді саме час задати собі питання:

👉Навіщо я це роблю»?
👉За ради чого?

Саме ця відповідь дасть вам сили виконувати самі найважчі тренування, навіть якщо зараз ваш результат на змаганнях і не прогресує.

Зараз приведу вам реальні приклади відповідей моїх клієнтів професійних спортсменів:

Я це роблю тому що:

💫хочу стати Чемпіоном (Країни, Європи, Світу, Олімпіади);
💫отримати гарну закордонну освіту завдяки спорту;
💫заробити гроші (призові) чи отримувати гарну зарплатню;
💫стати знаменитим та отримати відомі контракти;
💫накопичити капітал для майбутнього.

Ви здивуєтесь, але багато спортсменів у великому спорті заради свого майбутнього.
Мало спортсменів із багатих сімей. А якщо і є з заможних сімей, то вони дуже рідко доходять до великих висот.

Чому?

Тому що в проф.спорті спортсмен терпіть біль, відчай, розчарування, падіння, радість, кайф від перемог і так все разом знов та знов, як по колу! З часом Це дуже виснажує психіку спортсмена.

Діти заможніх батьків не находять відповіді-
«Навіщо мені це все терпіти?!» (звісно бувають винятки)

Тому всі інші чітко розуміють, що зараз вони роблять все, щоб забезпечити собі найкраще майбутнє.

❗️Та коли ви знайдете відповідь на питання:
«Навіщо я все це роблю?»
Ви зможете йти далі не зважаючи на труднощі.

А якщо у вас не буде відповіді, вам буде важко опановувати всі складнощі великого спорту.

7️⃣ Розвивати Волю.

З роками в спорті вам все більше знадобиться ваша внутрішня сила.

8️⃣ Вміння зупиняти негатив.
(як внутрішньо так і зовнішньо)

В професійному спорті багато критики, завести, несправедливих висловлювань, та непорозумінь.