Автор: Ольга Береснєва

Ваше життя зміниться.
Його потреби будуть більш важливими ніж ваші.
Не тому, 👉що
✔️ви та інші діти в вашої сімʼї не важливі,
✔️не тому, що так вирішив тренер,
✔️Не тому що так комусь потрібно,
а тому що професійний спорт це 🚂«найшвидший потяг у світі», який не можна зупинити, поки спортсмен не закінчить свою карʼєру.

В сверх швидкому потязі можливо їхати, триматися на різких поворотах, падати, вставати, помилятися, відновлюватися, лікуватися на ходу, іноді радіти, а потім знов бути завантаженим ворохом питань, витримувати зовнішній тиск та триматися самому.

Ваші свята та дні народження будуть проходити з тренуваннями дитини, а подорожі всією сімью на тиждень стануть можливими дуже рідко.
Бо ваша дитини вже в «колії», яка повинна тільки рухатися вперед.

Ваше життя прискориться. Вам також буде потрібна ментальна допомога, бо ви будите ЗНАТИ як все функціонує всередині.
А там «Жесть» і не може бути по іншому.
Чому?

Бо політика та спорт це самі най конкурентні ніші в світі. А де конкуренція там і жорсткі психологічні ігри в яких обов’язково є розплати.

Ну і саме цікаве, ви не зможете вийти з поїзду на великій швидкості.
Ви всі велика команда до кінця спортивної карʼєри вашої дитини.

P.S – Тому тримайтеся БАТЬКИ! Ви потрібні здорові, ресурсні, оптимістичні та заряджені (навіть коли не має сил😉) своєї дитині!

Я не можу зосередитися на змаганнях, думки весь час десь в іншому місті. В голові туман. Говорить мені хлопець 17 років.

⚡️Навчить мене бути сфокусованим на змаганнях.

👉А раніше ти міг бути сконцентрованим на змаганнях?
(Перевіряю его тривожність. Тривожні діти/ підлітки погано концентруються під час змагань)

⚡️Раніше було краще, ніж зараз. Зараз зовсім розгублений, та весь час в якісь думках.

(Вже бачимо, що «запит» клієнта, не про фокус уваги. Важко концентрувати увагу не із-за того, що він не вміє це робити, а із-за того, що він щось не зміг прийняти та прожити в минулому досвіді)

👉Ти кажеш, раніше ти міг концентруватися, бути сфокусованим на змаганнях, можеш розповісти, що сталося з того часу?

Коментую: Якщо не має порушень уваги, різних діагнозів, то твоя психіка просто почала захищати тебе від чогось неприємного в твоєму житті.

⚡️Це почалось, коли всі очікували від мені, ( і я сам), що я виконаю норматив Майстера спорту. Я стільки вклав в свою підготовку, так багато працював, але я не виконав норматив.

Потім я захворів. Потім батьки повторювали багато разів, що все в мене вийде.

(Найчастіша несвідома помилка батьків, вони думають, що так допомагають, але тим самим тільки посилюють хвилювання дитини, та думки, що «я не справився»)

А потім був відпочинок між сезонами. Далі були змагання і я погано виступив.

(Після хвороби і відпочинку це нормаль не виходити на пік свого результату, але спортсмен цього не знав, це тренеру важливо пояснювати!)

👉Я зрозуміла. Напевно ти став боятися показати поганий результат, та хвилюватися, що не виконаєш «МС»

⚡️Так.

👉Психіка завжди нас захищає.

Тобі страшно, ти хвилюєшся сильно, тому фокус уваги уходить, з того міста де тобі:
✔️погано,
✔️страшно,
✔️боляче за результат,
✔️а ще, я думаю ти відчуваєш сором?!

⚡️Звідки ви знаєте?

👉Коли думки розбігаються на змаганнях, це говорить про внутрішню велику напругу.

Твій страх не в тому, що ти можеш програти, ти як спортсмен це і так розумінь. Не в тому, що можешь не оправдати сподівання батьків та тренера.
А в СОРОМЕ !

Я не такій як вони. Вони виконали норматив МС, а я ні. Я не гідний тут бути (на змаганнях), тому думки і розбігаються.
Тілом ти на змаганнях, а ментально ти не тут. Хочеться втекти.

⚡️Ви читаєте мої думки?

👉Ні. Роблю свою роботу.

👉Пропоную спочатку почати працювати не над «Фокусом уваги»

А над тим, щоб:

🎯прийняти свій минулий виступ.
❗️прожити його.
🎯перестати себе звинувачувати.
❗️побачити реальну картину. Що не всі, хто змагаються вже майстри спорту.
🎯побудувати план маленьких перемог.
❗️знизити тривогу перед змаганнями.
🎯навчитися змагатися, без привʼязок до нормативів. Бути в потоці.

⚡️Мені подобається ідея. Давайте працювати.

⚡️Я взагалі не розумію на віщо я тут?

👉А як же ти прийшла на консультацію?

(Переді мною достатньо доросла спортсменка 22 рокі, яка добре усвідомлює куди йшла. Ми вже бачимо внутрішній конфлікт- раз вона прийшла, то частина неї хоче допомоги, але є великий критикуючий внутрішній процес, якій говорить «навіщо це все?»)

⚡️Мені тренер сказав, до вас прийти.

Та мовчить (закрилась)

(Наглядно бачимо уникающий тип привʼязаності. Не тому, що мовчить, а тому що прийшла, але закрилася. Хоче допомоги, але не може покластися на когось, бо був досвід болючий.)

👉Розумію. Дякую, що прийшла.

Пауза. Всі мовчать.
Гімнастка важко витримує паузу, очі весь час дивляться в інші сторни, тільки не на мене.

(Паузи самі золоті проміжки часу в консультації, не спішить їх заповнювати, спостерігайте за клієнтом)

👉Я бачу ти треш руку, а на правій руці в тебе мозолі. Не знизу руки, а зверху.

Як давно в тебе булімія?

⚡️Звідки ви знаєте? Зі страхом в очах питає вона?

👉Такі мазолі можливі від тертя пальців ведучої руки об гортань. Ти займаєшся силовим видом спорту.

Напевно схильна до набору ваги. Сідала на дієти, але їсти дуже хочеться після силових вправ. Особливо перед циклом жіночім.

⚡️Так це правда. Спочатку я визвала рвоту, після того, як багато зʼїла на свята, а потім почала робити це весь час.
Вже 7 років я не можу зупинитися.

👉 Але ти робиш це не тільки із-за ваги, на деякий час ти так скидаєш велику внутрішню напругу. Якій доволі багато в тебе.

⚡️Так я завжди сильно хвилювалися перед змаганнями. А потім вже почала не витримувати.

👉А що с твоєю мамою? Де вона?

(Якщо дівчинка завжди хвилювалася, та продовжила займатися спортом, це говорить, що її почуття ні кому були не потрібні.)

(Також булімія, часто повʼязана з розривом контакту з мамою, коли дитину залишають на одинці зі своїми почуттями. На прикладі дівчини ми бачимо, чуттєвий склад психіки, яка піддавалася стресу, якій не могла опанувати, а мама жила своїм життям, дитина не могла роз положити свої емоції у безпечному місці.)

⚡️Мама є, але їй все одно, що зі мной. Вона питає мене, а коли я хочу поділитися, їй все не має часу на мене. А тренеру, я не можу сказати, бо він прагне весь час результатів.

👉Співчуваю тобі. Ти зовсім сама залишилися.

І коли багато почуттів, вони затоплюють тебе, ти вживаєш багато їжи, а потім так звільняєшся від їжи та надлишку почуттів.

Але це замкнуте коло.

Ти готова лікуватися? Нажаль ця подорож буде довгою. Ти готова піти разом, та вийти з цього кола?

⚡️ Так, я вже втомилась від всього, зі сльозами на очах говорить спортсменка. Я вже не хочу навіть виступати. Але я хочу допомогти собі.

⚡️Я не знаю, чого я хочу.

Гарні результати, я давно не показую, але тренер каже «треба краще старатися», мені вже 19 років і я розумію, що не зможу досягнути тих результатів, які потрібні для перемоги.

👉А які в тебе результати?

(Періверяю реальність. Коли досвідчений спортсмен каже, я не досягну результатів, які є у лідерів, це в першу чергу може бути РЕАЛЬНІСТЮ! А не невпевненість в собі.
І не треба плутати і говорити, що тількі «віра в себе допоможе», від реальності, ще ніхто не втік)

⚡️Я знаю, що можу відібратися на Чемпіонат Європи, але я також розумію, що буду в найкращому випадку на 15-20 місті.
Навіщо тоді це все?

👉Я бачу ти розгублена. Скажи якої допомоги ти хотіла би від мене?

⚡️Зрозуміти що я хочу?!
Зрозуміти себе. Та вирішити, що мені робити далі, тому що я не вмію жити, як інші мої однолітки.
Не вмію з ними спілкуватися, а ще не знаю яку професію обрати. Але точно знаю, що тренером не буду.

👉Тобі подобається тим, чим ти займаєшся зараз? (Дівчина займається фігурним катанням та вчиться онлайн)

⚡️Не знаю. Мене мама привела на каток. Їй дуже подобалось фігурне катання.
Спочатку мені не зайшов цей процес, а потім звикла. А зараз я вже і не знаю, що я хочу.

(Якщо відповідь «не знаю»
Це говорить, що дівчинка просто погодилася з маминим бажанням.

Нажаль мама, коли відводила доньку в секцію спорту, спочатку обирала СВОЇ побажання, а потім не була поруч з донькою, щоб побачити, що у дівчинки достатньо середні данні і потрібно всебічно розвивати дитину, щоб вона соціалізувалася, та пройшла всі стадії психологічного зростання)

А зараз ми маємо психологічні ЗАБОРОНИ:

✔️ «не будь собою» (вона не знає, свої бажань, та взагалі, що хоче)

✔️ «не відчувай себе» (вона не відчуває свої потреб)

✔️ «не належь» (вона так і не стала частиною фігурного катання, та і не була у соціумі, не знайшла друзів, так як тренування займають більшість дня)

✔️ «не досягай» (я так нічого і не досягла, нажаль не можна достигати не свої цілі, але як сценарій ми бачимо це перейшло в її переконання по життю.)

👉Я тебе почула. Чи готова ти працювати з психологом в довгостроковій роботі?

Тому, що пошук себе, зміна переконань,
Вміння себе підтримувати, а не критикувати за помилки, чи програши, вихід із заборон, це нажаль не швидкий процес ставлення себе як особистості.

⚡️Я це розумію. Але я хочу знайти себе. Давайте спробуємо.

P.S-Бажання мами, та емоційна сліпота до доньки, перетворилась вже в 3й рік роботи дівчини з психотерапевтом.
В частині 2- напишу якій прогрес вже маємо.

Почну з самого початку.
Дитина народжується з певною структурою психіки, зі своіми біологічними процесами (генами) які йому передали батьки та рідні, а вже потім багато залежить від того як батьки та соціум приймали, любили та виховували дитину.

Важливо як самі батьки вміли справлятися зі стресом, як підтримували дитину, коли не виходило щось, як давали безпеку та опору.

Від всіх цих факторів залежить наскільки дитина буде стресостійкою чи навпаки більш чутливою до стресу.

Якщо простіше в спорті поділяють дітей з сильною та чутливою психікою.

Помилково прийнято вважати що діти з сильною психікою будуть гарними спортсменами.

В цьому є правда, але не все так просто.

Навіть дитину з сильною психікою можна «зламати», якщо:

💫Не підтримувати,
💫Порівнювати,
💫Цькувати,
💫Не давати нормальних умов для тренувань,
💫Постійно несправедливо обирати інших спортсменів (давати увагу іншим, брати на змагання інших і т.п)
💫Негативно виділяти серед усіх інших і т.п

Тому діти з сильною психікою це завжди добре в спорті, але памʼятайте, що людяність, гарне та справедливе ставлення до дитини це основа основ для тренера та батьків у професійному спорті.

А що же робити якщо у професійному спорті є чутлива дитина?

Почнемо з того, що опишемо таких дітей та підлітків:

💫Вони більш хвилюються перед та під час змагань,
💫Вони можуть плакати перед та під час змагань,
💫Вони дуже ранніми до критики інших людей. ( особливо тренера та батьків)
💫Вони бояться, що тренер та батьки їх посварять за невдалий виступ (навіть якщо тренер та батьки ніколи не сварили, вони все одно бояться)
💫Вони більш фантазують та можуть розповідати того, чого не було,
💫Вони вимагають від себе ідеального виконання вправ,
💫Вони себе багато критикують за помилки,
💫Вони самі себе порівнюють з кращими (навіть якщо їх ніхто більше не порівнює)
💫Вони сентиментальні, та іноді мрійливі,
💫Вони більш образливі та закриті в собі.
💫Вони менш відчувають впевненість в собі, їм більше притаманно в собі «копатися».

І це все, ще невеликий перелік «чутливих дітей».

☝️Чи це заважає їм будувати професійну кар'єра в спорті?

В якоїсь мірі відповідь – так.
Їм складніше справлятися з почуттями та емоціями. Вони можуть бистріше згоріти в не імовірної конкуренції професійного спорту.

Але історія знає безліч прикладів Олімпійських чемпіонів які мали структуру психіки більш чутливу.

Головне ☝️ знати яку структуру психіки має ваша дитина/спортсмен. Та створювати для них умови які допоможуть їм розкривати свої таланти.
Також важливо👉 спортсмена навчити приймати себе та свої хвилювання. Навчити його справлятися зі стресом та будувати внутрішні опори.

P.S- Які умови потрібні для «чутливих дітей» та як укріплять віру в себе та будувати опори буде в наступній статті.

Займатися професійно спортом не просто, а ще важче самій дитині, якщо вона/він має «чутливою психіку».

Чутлива Дитина має багато хвилювань, сумнівів в собі, та підвищену тривогу перед, та під час змагань.

Такі діти можуть стати 🏆 Чемпіонами, але їм дійсно треба створювати інші умови.

Хочу одразу попередити, що не буде просто нікому. Ні батькам, ні тренеру, ні самому спортсмену.

Почну з батьків.

Батькам важливо побачити яка в них дитина. Прийняти реальність, а не свої уявлення про те «якою моя дитина повинна бути». Ваша дитина народилася з такою психікою (читаємо частину 1 статті)

Прийняти, а не намагатися «зламати» в своїй дитині що:

💫Ваша дитина може плакати перед чи під час змагань. Та не критикувати/повчати/порівнювати з іншими. А навпаки👉обійняти та сказати :
❗️«Я вірю в тебе, ти для мене сама/самий найкраща/щий.
❗️ «Як би ти не виступив я завжди буду тебе любити та поважати».

Пам’ятайте ваши діти дуже бояться втратити вашу довіру, в них є страх, що якщо вони виступають погано, то розчарують вас.
Тому краще підтримайте їх.

В чому буде важкість вашего (батьківського шляху)?
Чутлива дитина буде більше хвилюватися перед змаганнями та сприймати слова тренера чи товаришів по команді (чи в групі) дуже серйозно, іноді навіть боляче)

Всі ці емоції дитина буде нести вам.
Цих емоцій буде багато.💥

Памʼятайте ВИ ГАРНІ БАТЬКИ, якщо дитина вам може розповісти про свою біль.

Та навпаки, якщо ваша дитина/підліток вам нічого не розповідають, то скоріше за все у вас розірваний контакт, та ваша дитина не змогла знайти підтримки у вас.

Спробуйте спитати у дитини:
«Якої підтримки ти би від мене хотіл/а отримати?»
«Чого тобі не вистачає в наших відносинах?»
Так ви зможете стати ближче один до одного.

Що забороняється 🚫 говорити «чутливої дитині»?

☝️Я вже не можу чути про твої хвилювання, не можеш – залишай спорт.
(Так ви знецінюєте біль спортсмена, та залишаєте на самоті зі своїми страхами)
☝️Я вже не можу чути як ти ниєш. (ви взагалі цькуєте та зневажаєте цією фразою свою дитину)
☝️Не хочеш – не тренуйся. (Ви даєте батьківський дозвіл не завершувати те, що почав спортсмен. Так йому важко, але треба вчити завершувати, те що почав).
☝️Критикувати тренера та обговорювати тренування при дитині. (Так ви руйнуєте віру спортсмена в свого тренера).
☝️Взагалі не звертати уваги, що ваша дитина тренується/змагається/та переживає стреси.

Батькам «чутливих дітей» важливо мати багато витримки, бажано свого психолога😉🩷, набиратися терпіння та позитиву. Вам буде не легко на всьому протязі спортивної карʼєри вашої дитини.

Тренера 💪💪💪

В групі чи команді багато дітей. Тренеру буде не просто спочатку відрізнити дитину з сильною психікою та дитину з чутливою психікою. Хоча з роками роботи- тренера вже самі швидко починають відрізняти дітей.

Тренеру бажано мати людяність, любовь до своєї роботи та до дітей. Терпіння та зрілість.

Це допоможе вам мати змогу 👉себе стримувати, коли дійсно хочеться підняти голос, коли по 100 разів повторюєш теж саме.
Коли спортсмен робе дуже дрібні помилки,
Коли спортсмена підтримуєш, а він/вона все одно не вірять в себе.

Вам потрібно навчитися бути більш приймаючим та підтримуючим для «чутливих дітей».
Тут сувора система виховання не підійде. Ви скоріше втратити гарного спортсмена ніж зробити з нього/неї Бійця.

Прочитавши це все постає питання?

☝️Так що ж тренер повинен гладити по голові за помилки, за відсутність дисципліну і т.п?

Відповідь -НІ.

Тренеру треба навчитися ВІДЧУВАТИ до якого моменту він може говорити та наставляти свого спортсмена.

Ви можете зробити так, що ваш учень буде літати на крилах та залишатися мотивованим чи навпаки, вб'єте все бажання тренуватися та змагатися.

Тому вчиться, працюйте над емоційним інтелектом, майте терпіння. Памʼятайте,ви маєте не аби яку силу над спортсменом.
Та результат потрібен Вам обом!!!

P.S -Остання 3я частина: Як «чутливим спортсменам» укріплять свою психіку, підвищувати свою самооцінку та навчитися сприймати критику буде в наступної статті.

Якщо ви помітили в собі прояви чутливої особистості (переглядаємо частину 1.), то не варто:
💫зневірюватися в собі;
💫думати, що ви гірше за інших;
💫ставити на п'єдестал тих, хто більш впевнений у собі;
💫припускати, що професійний спорт не для вас;
💫розчаровуватися та падати духом.

Що потрібно робити?

👉Прийняти, що ви будете більше хвилюватися перед змаганнями, і це нормально. Не треба боротися зі своєю психікою. Краще прийняти себе та знайти плюси в тому, із чим ви народилися.

Якщо ви народилися із чутливою психікою, ви можете навчитися краще відчувати себе, вміти вчасно зупинитися або викластись на всі 100%.

👉Робить акцент на тому, що вийшло.
Звучить просто, але фокусуватися на цьому в реальності дуже важко.

Я рекомендую спортсмену завести скриньку/банку/зошит і кожен день вписувати чи класти папірець з описом того, що в нього вийшло; не залишати в голові, а робити це ручкою.😉📖
Так ви почнете пропрацьовувати нові нейронні шляхи.

Більшість спортсменів налаштована на розуміння того, що вони ще можуть зробити краще. Це чудовий навик, але не для чутливого спортсмена, бо він одразу «скочується» в самокритику і починає відчувати, що хтось гідніше.

Тому його важливо навчити спрямовувати увагу на себе та власні досягнення.

👉Варто оточити себе людьми, котрі вас підтримують. Чим частіше ви будете спілкуватися з тими, хто ЗА вас, тим більше формуватимете самооцінку та стійке відчуття, що з вами все гаразд, що ви достойний спортсмен, який може досягати висот.

І, навпаки, чим більше ви будете серед тих, хто каже, що ви занадто чутлива особистість і таким у професійному спорті не місце, тим гостріше відчуватимете, що з вами дійсно щось не так.

👉Дозволяйте собі проявляти свої емоції. Неважливо, плачете ви під час, перед або після змагань; важливо, щоб ви знімали свою напругу і були собою. Запам'ятайте! Історія та люди завжди пам'ятають переможців, і особливо згадуються ті, хто є щирою людиною.

👉Необхідно будувати кордони.

У професійному спорті багато несподіванок, необґрунтованої критики й заздрості. І чим більш високих результатів ви досягатимете, тим частіше будете стикатися із цим.

Отож вибудовувати кордони, вірити в себе і тим, хто вас підтримує, дуже важливо.
І не треба взагалі обговорювати всілякі нісенітниці, навіть не беріть їх до уваги.

Завжди задавайте собі питання:
«На чому зосереджена моя увага?»
«Що забирає мої сили?»

Якщо плітки чи неприємні слова відволікають вашу увагу і спричиняють біль, то ви віддаєте іншим людям свої сили та життєву енергію, а вони потрібні вам на змаганнях і повсякчас.
Вчиться вкладати в себе, а не в порожні балачки.

👉Ритуали.

Перед змаганнями створюйте власні ритуали. Це можуть бути:
афірмація, аутогенне тренування, візуалізація, медитація🧘 або дихання по квадрату, перегляд надихаючих відео, чи прослуховування аудіозаписів тощо.

Спробуйте всі види різних вправ і заспокійливих технік, щоб бути ще більш впевненим у собі. З часом ви знайдете те, що допомагає саме вам.

І насамкінець спробуйте обернути вашу чутливу психіку на свою користь.
Скажіть собі: «Я ОСОБЛИВА/ОСОБЛИВИЙ!»

P.S- Не варто себе ламати, знецінювати і намагатися бути схожим на інших, адже ви одна така/один такий… Будьте ОСОБИСТІСТЮ, яка вірить у себе!

Як навчити дитину програвати, не впадати у відчай і позбавлятись відчуття того, що вона не гідна перемоги/звання/титулу тощо?

Діти вчаться через повторювання власних дій, зміцнюючи нейронні ланцюжки.
Тож, якщо ви: Батьки,
Тренери,
Спортивні психологи👉
САМІ НЕ ВМІЄТЕ ПРОГРАВАТИ❗️
То марно розповідати своєму учню чи дитині правильні слова, бо ви цього не транслюєте.

Діти зчитують не ваші настанови, а безпосередньо ваш стан і реакції на їхній програш.

Тому перш ніж навчати дитину програвати, спитайте себе:
👉«Як я почуваюся, коли зазнаю фіаско?»
👉«Що я думаю про себе та суперників/партнерів/конкурентів після цього?»

Якщо відповіді вам не сподобаються, тоді welcome… Працюйте над собою. І тільки потім вчіть своїх учнів і дітей. Якщо ж відповіді задовільні, то ось декілька рекомендацій, як вашій дитині або учню подолати свій страх невдачі:

1️⃣
Постійно розмовляйте з дитиною/спортсменом, говоріть про різні сторони життя, спорту та конкуренції; розповідайте, що в спорті, як і в житті, люди також можуть програвати, помилятись і вибирати не той напрямок, що це є нормою та частиною життєвого шляху.

Головне, аналізувати, робити висновки, не критикувати себе і йти далі.

2️⃣
Пояснюйте, що програш – не зупинка, а ще один крок уперед. Кажіть спортсмену: «Те, що ти зараз засмучений, цілком нормально». Підтримуйте дитину, їй важливо це прожити.

А якщо ви:

👉забороняєте їй/йому плакати;
👉активно стимулюєте до наступних дій;
👉критикуєте й сердитесь, проявляючи багато емоцій; маніпулюєте, мовчите та уходите з місця змагань і т.п.☝️то ви не даєте дитині прожити болючі емоції і поступово вийти з них.

Запам’ятайте! ❗️ Діти/Підлітки/Дорослі бояться не самої поразки, а тих емоцій, що виникають потім: вони не мають здорового досвіду їх проживання і прийняття їх близькою людиною (тренером чи батьками).

І, якщо батьки та тренер не здатні проживати власні невдачі, вони не зможуть навчити спортсмена справлятися зі своїми переживаннями, залишатися врівноваженим у разі невдалих виступів на змаганнях і виходити з різних ситуацій з почуттям гідності.

Чимало тренерів і батьків думають, що, програвши, спортсмен одразу буде мотивованим, змінить ситуацію і візьме реванш. Але так вони показують дитині, що вона не має права проживати свій біль і відчай. А це почуття, і вони нікуди не діваються.

І тоді спортсмен вчиться плакати й сумувати на самоті. Критикує себе за те, що він/вона відчуває після поразки. Ось так формується страх програшу.

Та дитина не боїться програвати, якщо ви підтримуєте її і повністю приймаєте.

3️⃣
Запевняйте, що боятися – звичайна річ, але водночас змагатися/добиватися можливо та необхідно.
Страх вбиває дії, та дії вбивають страх.

4️⃣
Говоріть дитині, що можна хвилюватися, але все одно варто боротися на змаганнях.
Ідеальних умов та ідеального внутрішнього стану не буває.

Не створюйте міфів: не будеш боятися – обов’язково переможеш. Повірте, перемагають ті, хто вміє приймати свої невдачі і хто себе не цькує. Виграють не ідеальні спортсмени, а живі люди.

P. S. Програти може кожен, а переможцями стають справжні люди.
Не треба вчити спортсменів бути сталевими – вчіть їх бути живими!

Чули таке від тренера чи батьків, чи знайомих які давали такі паради своїм дітям та учням?

Я чула, багато разів на консультаціях по спортивній психології.
Давайте розберемося, що ці слова значать для спортсмена?

Переводжу -«Ти сам винен, що немає результату».
Коли спортсмен це чує він, ще більше потрапляє в розпач та відчуття невпевненості в собі, після невдалого виступу.

Деякі батьки та тренера самі роблять «драму», якщо спортсмен програє.
Хоча жоден спортсмен не може весь час вигравати, та покращувати результат.

Тоді чому так часто спортсмен чує ці слова:

👉Тому що тренер та батьки ( часто несвідомо) скидають і свою відповідальність за результат.
👉Тому що необізнані.
👉Тому що мають низку кваліфікацію.
👉Тому що не вміють спілкуватися зі спортсменом по здоровому.
👉Тому що мають хибні ілюзії про здібності спортсмена.
👉Тому що так очікують гарний результат.

Але насправді від чого залежить результат спортсмена?

❗️Від Першого та останнього Тренера. Техніка в будь якому виду спорту закладається з дитинства. Якщо тренер не заклав правильну техніку виконання рухів, то спортсмену з часом буде неабияк важко.

Також якщо тренер не досвідчений, він/вона просто загублять дитину. В найкращому випадку ця дитини покине спорт в підлітковому віці, найгірше вийде з травмами фізичними, невпевненим в собі, озлоблений та без навичок соціальної адаптації серед своїх однолітків.

Якщо тренер гарний фахівець- вам неймовірно повезло. Ви просто везуча людина. Бо ця професія дуже важка, а заробітна плата не велика, тому багато тренерів самі покидають свою професію, коли вигорають.

Також Результат на змаганнях залежить від:
⚡️генетики
⚡️жорсткої дисципліни
⚡️відновлення (сон, їжа, реабілітація, фарм підтримка (не допінг), а саме підібрани під вашого спортсмена комплексу вітамінів, мінералів та купа всього)
⚡️відсутності травм
⚡️мотивації
⚡️стресостійкості
⚡️умови тренувань
⚡️фінансовий ресурси батьків.

І ще купа всього!

Тому як можна звинувачувати спортсмена в тому, що він винен, якщо не має результату?

Потрібно комплексно розбиратися, не кидати звинувачення спортсменові.

А вчити аналізувати свою роботу кожному, хто причетний до результату.

Робить висновки. Віддавати відповідальність спортсмену якщо він порушує дисципліну чи не допрацьовує на тренуваннях. А не звинувачувати.

Несвідомо такими вчинками батьки та тренера самі вбивають його самооцінку та впевненість, що він може покращити результат.

Тому давайте працювати злагоджено, розмовляючи зі спортсменом та шукати вихід із ситуації, а не покидати спортсмена на одинці з сумнівами в собі.

Частина 1

«Не все залежить від впевненості в собі?!»

Який результат нашої роботи тебе задовільнить? Питаю я професійного спортсмена, коли він/вона приходять на консультацію.

«Я хочу стати впевненим в собі».- відповідає спортсмен.
Ок ✅ Уяви, що ти вже тут і зараз впевнен в собі, як це тобі допоможе в спорті?

🤨Ну я буду:

✔️ вигравати;
✔️не буду боятися;
✔️не буду звертати увагу на критику чи несправедливість;
✔️не буду в розпачі якщо, щось йде не так;
✔️взагалі все буде тоді добре;

Що тут не так? Як думаєте?

Не так , те що спортсмен вкладає в бажання бути впевненим в собі не реальні речі.

✅Ти можеш іноді програвати, бо ти жива людини.
✅ Ти можеш боятися, це нормальна реакція організму на стрес.
✅Тобі може бути боляче, коли тебе критикують, чи засуджують. Ти жива людина.
✅ Ти можеш бути в розпачі, якщо щось йде не так, питання лише в тому, чи зможеш ти управляти цім станом, щоб він не зашкодив тобі виступати.
✅Якщо ти впевнен в собі, це не означає, що в житті та в спорті все буде супер.

Почувши мої відповіді спортсмен питає?
«Так, що впевненість в собі не гарантує гарний результат?

Сама по собі впевненість Не гарантую результат.
Багато невпевнених в собі спортсменів були успішними, деякі навіть стали Олімпійськими Чемпіонами (Потім напишу про це статтю)

Успішним тебе зробить не хибне мислення, що ти «супер людина, яка нічого не відчуває, не помічає, не рефлексує»

Результату досягають живі люди, які відчувають, які бояться, які переживають, які навіть можуть сумніватися, які іноді хворіють, програють, закохуються та багато чого іншого.

Питання в тому щоб ми разом навчилися регулювати твої емоції, справлялися з хвилюванням та страхами.

Навчилися не «заганяти себе» в стандарти «ПСЕВДО УСПІХУ» якій із спортсмена робить «робота». А потім ще потрібні рокі психотерапії після завершення проф. кар'єри.

Навчилися витримувати емоційний тиск випробувань, яких багато в спорті.
А потім його обробляти, щоб залишати в минулому те що не вийшло, та вміти йти далі без страху та вантажу сумніву.

Тобі з часом ти відчуєш свою САМОЦІННІСТЬ, яка не буде залежить від результату на змаганнях чи думки оточуючих про тебе.

Тому подумай якій все ж таки запрос ти хочеш зробити на нашу роботу?