Чому вчать маленьких спортсменів?
Тому що перемагати 🏆це популярно, круто, цінно та поважно ☝️
Приводять приклади інших спортсменів Чемпіонів. Розповідають якій (той чи інший) Чемпіон сильний та непереможний.
І це все дійсно правда, але тільки часткова правда.
Тому що нам показують переможців, але не говорять, скільки труда, відчаю, програшів вони пройшли. І тільки це реальний шлях до Перемог. Чемпіон проходить через низку невдач, іноді травм, та важких ситуацій.
👉Коли нам показують тількі один бік спорту, а не показують інший. (Що програши обов’язково будуть і це нормально)
👉Коли батьки які самі не розуміють нічого в професійному спорті- питають свою дитину «Чому ти програєш?»
Не розуміючи, що це нормально, що не можливо вигравати чи покращувати результат весь час,
👉Коли соціум носить на руках переможців, та опускає нижче плінтуса, тих хто не зайняв призових місць,
👉Коли журналісти пишуть про Переможців с повагою та пошаною, а про всіх інших говорять -«невдахи»
Тоді ми отримуємо спортсмена якій:
💫 не вміє програвати,
💫після програшу відновлюється психологічно повільно, тому що програвати це стидно та неприйнятно всебічно.
💫не може прийти в себе, щоб далі конкурувати з іншими спортсменами (які також іноді програють)
💫звинувачують себе чи інших, та так і залишаючись в парадигмі що програвати не можна.
💫застряють в емоційних гойдалках,
💫бояться далі змагатися і т.д
І що ми маємо у підсумку?
З часом психіка спортсмена (яка не резинова) настільки перевантажується, що з роками стає важче і важче опановувати травми, програши, плато в результатах, та останньою краплею може бути змагання, заради яких спортсмен віддав все!
Тренувався віддано, тримав дисциплину, згоняв вагу, прокидався у 5 ранку, не залишав часу на особисте життя і т.д.
І все ж такі програв чи не показав результат на якій розраховував, ось тоді це як ефект останньої краплини у переповненому сосуді , 💧все починає виливатися.
Спортсмен потрапляє в відчай, готовий завершити свою карʼєру та піти із спорту зпустошеним.
Та нажаль так частіше за все і трапляється.
Тільки одиниці справляються та йдуть далі.
Але це не тому що вони сильніше, а інші слабкіші, це тому що поряд з тим, хто в відчаї є той хто підтримує, вислухає, не звинуватить, не стане цькувати, а буде ЗА спортсмена, буде опорою та підтримкою у стані болю спортсмена.
А у когось нажаль не буде нікого, хто допоможе та поділить біль спортсмена. Буває навіть навпаки, ще і покинуть його/її у стані болю та спустошення. Ти програв- ти нам більше не потрібен.
Тому ми втрачаємо багато гарних спортсменів.
Вихід із такої ситуації є:
Але він має на увазі відповідальність всіх сторін (тренер/ батьків /соціуму/ психологів/ спортсменів)
Коли ми вчимо змалечку спортсменів, що не буває тільки Перемог в їх карʼєрі, не буде шлях легкім, але на цьому шляху в нього завжди буде підтримка батьків, соціуму, тренерів.
Що програвати вони будуть, але це не стидно, це не слабкість, це не означає, що спортсмен невдаха.
Це взагалі нормально!
Сьогодні ти програв, а завтра ти можешь знов виграти.
Коли ми вийдемо з парадигми «програш чи перемога», та перейдемо в бачення реального професійного спорту, де шлях ЗАВЖДИ буде тернистим, але ми (соціум, батьки, тренера, психологи) поряд та будемо тебе підтримувати незважаючи на твоє місце, тоді спортсмени перестануть боятися програвати, будуть оновлюватися після невдач психологічно в рази бистріше та ще більше прагнути Перемагати!

Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання