Автор: Ольга Береснєва

  • Як тренери та батьки (часто неусвідомлено) можуть підірвати результати спортсмена?

    Як тренери та батьки (часто неусвідомлено) можуть підірвати результати спортсмена?

    Ми часто пишемо про емоції спортсменів, їхню здатність стабілізувати емоційний стан під час змагань, але рідко згадуємо, що подібні навички необхідні також тренерам та батькам атлетів.

    Чому це так важливо?

    Тренер впливає на спортсмена значною мірою, а батьки мають величезний вплив, особливо якщо дитині ще немає 14 років.

    Діти прагнуть радувати батьків і бажають, щоб вони пишалися їхніми досягненнями, тому дуже залежать від емоцій батьків.

    Змагання – це стрес не лише для психіки спортсмена. Кожен атлет, навіть той, хто ніколи не цікавився психологією, намагається якось впоратися зі своїм хвилюванням та страхами.

    Дехто хвилюється більше, інші – менше, але кожен відчуває внутрішню напругу та намагається залишатися психологічно стійким.

    Однак змагання – це також величезний стрес для тренерів та батьків, особливо якщо це відбіркові змагання.

    Тренери та батьки також є людьми, які вкладають багато зусиль, щоб їхня команда або окремий спортсмен показали хороші результати.

    Хвилювання перед та під час змагань – це нормально! Але коли це стає шкідливим для спортсмена?

    Коли тренер та батьки не усвідомлюють свою емоційну бурю та відповідно свої реакції на стрес.

    На жаль, не всі розуміють свій внутрішній емоційний процес, і тоді починається найгірше для спортсмена.

    Якщо тренер та батьки не є емоційно стійкими та мають низький рівень емоційного інтелекту, то під час цих емоційних хвилювань тренер може непомітно для себе почати зливати свої емоції на спортсмена.

    Як це відбувається? Тренер починає, не усвідомлюючи цього, ще більше:

    – 👉придиратися до спортсмена,
    – 👉вимагати ідеального виконання елементів (що в пр винципі неможливо),
    – 👉кричати,
    – 👉повторювати одне й те саме по 10 разів,
    – 👉акцентувати на важливості змагань, хоча спортсмен і так це знає,
    – 👉контролювати, де і з ким перебуває спортсмен,
    – 👉застосовувати шантаж та маніпуляції (якщо погано виступиш – позбавлю гонорару, більше ніде не зможеш виступати, станеш непотрібним, принесеш мені ганьбу тощо).
    ———————

    Родичі, які не контролюють свої емоції, можуть викликати стрес у спортсмена подібним чином:

    – 👉втручатися в тренувальний процес,
    – 👉занадто багато питати про тренування або психологічний стан дитини,
    – 👉обговорювати суперників або демонструвати протоколи змагань,
    – 👉надмірно мотивувати,
    – 👉вербально підтримувати, але невербально висловлювати невдоволення,
    – 👉записувати спортсмена до спортивного психолога без його відома,
    – 👉занадто багато говорити про змагання.

    Що ж насправді відбувається?

    Батьки та тренери, які не усвідомлюють своїх емоцій, починають занадто хвилюватися і "лікувати" свої емоції за рахунок спортсмена.

    Тоді навіть найспокійніший спортсмен може "заразитися" цим стресом і почати ще більше хвилюватися перед змаганнями.

    Емоційне "зараження" відбувається на рівні міміки, мови тіла, пози та голосу – це несвідомий процес наслідування чужих почуттів.

    І що тоді відбувається з психікою спортсмена?

    ☝️Спортсмен витрачає свої сили, щоб впоратися з хвилюванням перед змаганнями, але тепер йому доводиться також обробляти емоційний тиск з боку тренера та, іноді, батьків.

    Якщо це триває кілька років, що ми отримуємо в результаті? Спортсмена, який у свої 16 років вже виснажений і спустошений.

    На моїх лекціях зі спортивної психології я розповідаю приклад спортсмена, який заходить у зал, і тренер дає йому завдання підняти штангу вагою 50 кг.

    Спортсмену важко, але він піднімає. Штанга символізує його хвилювання. Потім тренер додає ще 30 кг – це емоції тренера. Коли спортсмен вже на межі сил, тренер додає ще 20 кг – це емоції батьків або інших важливих для спортсмена людей.

    Тепер спортсмену доводиться впоратися зі 100 кг. Але його м'язи (які символізують психіку) не готові до такого навантаження. І що тоді стається зі спортсменом? Його м'язи отримують мікротравми, і він змушений зупинитися.

    Так само відбувається і з психікою спортсмена – він не може впоратися з таким великим емоційним навантаженням.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Що ми бачимо на відео?

    Емоції радості, захоплення, навіть ейфорії від перемоги!
    Перемога сплачує команду. Кожному спортсмену хочеться ще більше бути успішним та найкращім.

    В цілому тут все просто.

    Але!!!! ☝️
    Кожну свою перемогу треба аналізувати.
    Частіше за все, спортсмени просто радіють перемогам та йдуть далі.
    Але!!! ☝️
    Перемога дає нам багатий матеріал для дослідження себе!

    Якщо ми перемогли це означає що спортсмен був в гарному фізичному, емоційному та психологічному стані.

    В психології спорту це називається:

    ЕБС

    Еталонний Бойовий Стан- це -стан де спортсмен потрапляє у свою «хвилю», де відчуває себе та діє в унісон!

    Щоб зрозуміти свій ЕБЦ треба зробити аналіз своїх Перемог.

    Спитати себе:

    1— В якому емоційному стані я був?
    2— Які думки мене наповнювали?
    3—Як я себе почував?
    4—У що я вірив?
    5—Що мені допомогло Перемогти?
    6—Що я робив для Перемоги?
    7-Від сього я відмовився заради Перемоги?

    ———————————————
    Цей аналіз дасть вам розуміння – якій стан бажано мати перед та під час змагань.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Аналіз Перемог важливо робити Батькам та Тренерам

    Перемога -це низка різних правильних дій спортсмена/тренера/ батьків, команди.

    Якщо ви дивилися фільм (силка зверху)
    Ви можете побачити, як тренер не міг спочатку знайти підхід до Майкла.
    В цьому йому допомогла мама Майкла.

    Також тренерам важливо робити аналіз Перемог спортсмена. З часом та ростом спортсмена підхід до змагань може змінюватися, але найголовніше це вміти якісно підтримати та знайти ті слова які підійдуть спортсмену.
    Знаючи ЕБС ( еталонний бойовий стан) спортсмена – тренер може звернути увагу «ДО» змагань спортсмена, що він/вона зараз не налаштовані на старти, що треба щось змінити, допрацювати, чи звернутися по допомогу до інших спеціалістів. ( хореограф, остеапат, психолог, реабілітол та тощо)

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Навіщо потрібно робити аналіз перемоги?

    Це як вектор.

    Коли у спортсмена щось не виходе, завжди можна зробити аналіз.

    1️⃣в якому я стані зараз?
    2️⃣що мене турбує?
    3️⃣що не виходить?
    4️⃣де мій фокус уваги?
    5️⃣яка (чи хто) підтримка чи допомога мені потрібна?

    Чому так важливо навчитися робити таку ревізію?

    Коли спортсмени приходять на консультацію до спортивного психолога, то частіше за все вони не розуміють що відбувається, чому не покращується результат?!
    Вони мало себе розуміють, та підходять до змагань так як вміють.

    Почавши досліджувати себе. Задавати питання, брати вірний напрямок- спортсмени стають більш впевненими в собі. Страхи та хвилювання знижуються перед стартом.

    Тому що впевнена людина- це та людина яка розуміє що відбувається, та як їй діяти далі.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Поразки: Професійний спорт не може бути без поразок

    Поразки

    Професійний спорт не може бути без поразок.
    Це велика частина професійного спорту.
    Тому важливо щоб ми вчили учнів та дітей програвати.
    А потім самі учні вчили себе витримувати програш та брати від нього все корисне!
    Як це відбувається.

    Перший вклад вносять батьки! Тому що ви більше за все проводити з дитиною час, тому що ви приклад для дитини, ви важлива частина життя дитини.

    Приведу приклад свій.
    Мій батько( ще і заслужений тренер України ) завжди мені казав:

    👉Помилятися нормально , головне усвідомити, що ти робила не так, та не боятися визнавати та виправляти свої помилки.
    👉Бійся та борися. Навіть якщо тобі страшно- ти можеш подолати це. Ти більше ніж твій страх.
    👉Я вірю, що ти не зупинишся, що ти будешь боротися до кінця.
    👉Завжди борися до останнього, ніколи не жалій себе.

    Коли тата проводив мене до басейну на тренування- він завжди розмовляв зі мною.
    Та його слова і зараз живуть зі мною.

    Ви можете підтримувати дитину як завгодно після поразок, окрім:

    ❌Порівняння ( чому Вася зміг бути першими, а ти ні?!)
    ❌Знецінення ( Ну що ти не міг краще)?
    ❌Перекидування відповідальності за свої ємоціі ( ти мене розчарував, чи показати своїм видом , як ви не задоволений результатом)
    ❌Давати недоречні поради.

    Все це навпаки буде формувати у дитини страх помилок, та невдач.
    А спорт складається з помилок та невдач!!!

    Так батьки формують внутрішнього критика.
    Всі ваши слова до дитини , вже будуть в нього в голові.
    І коли спортсмен буде помилятися, чи програвати з часом він почне сам вже себе цькувати, критикувати та ще більше боятися змагань.

    Продовження буде у вечорі.
    Поговоримо як тренеру вчити учня програвати!

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Реакція на помилки з боку тренера

    З часом тренер стає дуже важливою, авторитарною персоною (людина яка має влип та велике значення) для учня.

    Слова тренера учень сприймає особливо близько.

    Тому бажано щоб тренер реагував на помилки спортсменів адекватно, навіть вчив сприймати помилки, програши як камінець на великому шляху.

    Вірив та показував учням, що навіть, якщо результат не покращується, то все одно треба боротися та йти далі.

    Які є негативні приклади?
    Як не слід робити тренерам:

    👉Наказувать, цькувати, підстрикати, одразу намагатися розібрати, чому учень програв. ( спортсмену боляче, дайте час відійти)
    👉Проявляти агресію, злість, жалість після програшу спортсмена.
    👉Маніпулювати ( як би ти виграв тобі дали би премію)
    👉Погрожувати ( раз ти програв я більше уваги буду приділяти іншим чи ти програв, тебе головний тренер нікуди не візьме)
    👉 Ображатися ( наказувати мовчанням).
    Це взагалі поведінка не зрілої людини.
    👉Одразу після поразки забувати, що спортсмена потрібно, підтримувати, а вже після говорити про поразку.

    Ви не повинні бути ідеальним тренером чи батьками, ви не повинні знати всю психологію.

    Просто будьте Дорослим тренером!

    Давайте помилятися спортсмену. Розмовляйте про програш зі спортсменом.
    Розповідайте що це нормально.

    Прагнути перемагати це важливо, але програш це не кінець світу.
    Це шлях у перед!

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Якщо ви це кажете одразу після поразки, то ви будете підкріплювати у дитини низку…

    Якщо ви це кажете одразу після поразки, то ви будете підкріплювати у дитини низку самооцінку.
    Дитина ще більше відчуває біль, провину, та запамʼятовує що на змаганнях можуть критикувати.

    На змаганнях після поразки, краще не чіпати спортсмена. Якщо він/вона дійсно не працювали до змагань.
    Можно сказати- «я думаю ти розумієш, чому так, але я вірю що ти хочеш більшого»

    Важливо давати дитині та підлітку самому думати та бажати перемагати. Не можуть весь час батьки чи тренер підштовхнути чи мотивувати.
    Тому давати час після змагань, це ще і зрощувати дітей. Інакше в 15-16 років перед нами спортсмен- дитинка яка чекає що скажіть тренер.

    Спортсмени не дураки. Коли вони програють, вони все розуміють. І коли ми одразу починаємо їх грузити своїми «думками» ( навіть якщо ви і прави) , то психика не витримує і вони починають не слухати, оправдовиватися чи прерикатися.

    Але Якщо ви це говорити не на змаганнях- то все ок. Це ваша робота.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • КРОК 3: Розмовляйте зі спортсменом!

    КРОК 3: Розмовляйте зі спортсменом!

    КРОК 3️⃣
    Розмовляйте зі спортсменом!

    Коли йде низка невдач, спортсмен втрачає бачення майбутнього.
    В його уявленні вже немає тієї картинки себе, як було колись.

    Спортсмен втрачає опоры, йому погано.
    Він не розуміє навіщо рухатися далі.
    (Так спортсмен продовжує йти на тренування, але робить це більше по інерції. Із стану так «треба», а не із стану «я хочу»)

    Доречі мотивований спортсмен -це той хто бачить своє добре/успішне майбутнє в спорте та тренується із стану «я хочу»

    В такому стані (коли руйнується опора бачення себе в майбутньому)
    Спортсмену потрібен ІНШИЙ!

    Поясню: в такому випадку спортсмен як в тупіку. Йому треба з кимось поділитися.

    Бажано щоб це була авторитетна людина для спортсмена: Батьки, тренер, психолог, людина яка має вплив.

    Важливо допомогти спортсмену:

    1~ пройти фрустрацію (пригниченний психічний стан людини, яка потрапила в розбіжності реальності з очікуваннями.)

    2~Проговорити як можно рухатися далі.

    ☝️Звузити кордони впливу (наприклад спортсмен не може відповідати як будуть грати інші гравці команди, чи як буде йти відбір і т.п)
    Спортсмени часто беруть на себе, те що не в їх зоні впливу ( як поведе себе тренер, як буде його напарник готуватися і.т.п)
    Але- це марні хвилювання, вони викликають тільки хвилювання і тривогу. Спортсмен може впливати тільки на себе, але не може нічого зробити чи покращити за іншого.

    ☝️Зробити план, що зараз спортсмен може:
    Роздробити на дуже маленьки кроки.

    Спортсмен може бути травмований, чи в дуже поганому психологічному стані.

    В такому випадку спортсмен не розуміє: «А що я можу в такому стані робити»?

    Особливо якщо тренер чи лікар кажуть:
    👉Йди лікуйся;
    👉Зробить щось зі своєю головою;
    👉Ти вже давно не показуєш результат і т.п

    І це дуже пригнічує спортсмена.

    Важливо показати що навіть в такому стані можно прописати план маленьких дій.

    Для чого це?

    Коли людина може впливати на своє життя, на своє майбутнє, має силу робити маленьки дії для подальшого успіху- тоді людина відчуває що може впливати, це дає сили та надію, що я ще зможу багато чого досягти.🏆

    Але для цього дійсно потрібна допомога іншої (безпечної для спортсмена) людини.

    На своїх лекція я питаю спортсменів:
    «У кого з вас є людина з якою ви можете поділитися, поплакати, пожалітися»?

    Та нажаль не дуже багато відповідають, що вони можуть поговорити відверто з кимось хто їх зрозуміє.

    Чому так?
    Тому що не всі можуть підтримати спортсмена, так як йому/їй потрібно в даний момент.

    Не всі зможуть зрозуміти біль спортсмена.
    Тому спортсмени тримають все в собі, а потім накопичують все більше відчаю та болю. Що призводить до зриву чи травми на фоні психо/емоційного погано стану.

    Але є і гарні приклади. Коли спортсмени розповідають: як вони поговорили з батьками (іноді виплакалися) та зрозуміли, що не все так погано.
    Відчули полегшення та знов забажали рухатися далі та перемагати.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Светла поясню одразу чому питаю. По перше для себе важливо зрозуміти – що ви хочете?

    Допомогти дитині? Змінити тренера? Змінити то як тренер спілкується?

    Те що ви пишете: «Як натякнути»
    Люди здебільшого не розуміють натякив.
    Ви як мама підлітка, маєте право – поговорити з тренером. І не натяками
    А Прямо. Ви навіть можете попросити не говорити такі речі вашій дитині.
    Натяків тренер не зрозуміє.
    Але ви не можете змінити людину, якщо ця людина не хоче змінюватися САМА.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Але зі свого боку ви можете поспілкуватися з тренером та всеж таки попросити так не…

    Але зі свого боку ви можете поспілкуватися з тренером та всеж таки попросити так не робити по відношенню вашої дитини. А дома максимально підтримати свою дитину.
    Але якщо це буде повторюватися, то ваша дитина дійсно покине цю команду чи спорт.
    Тому що вона кожен раз «раниться» об слова тренера. А психіка нас захищає, та з часом спортсмен більше не захоче йти туди, де їй не приємно та психологічно боляче.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →