Ми часто пишемо про емоції спортсменів, їхню здатність стабілізувати емоційний стан під час змагань, але рідко згадуємо, що подібні навички необхідні також тренерам та батькам атлетів.
Чому це так важливо?
Тренер впливає на спортсмена значною мірою, а батьки мають величезний вплив, особливо якщо дитині ще немає 14 років.
Діти прагнуть радувати батьків і бажають, щоб вони пишалися їхніми досягненнями, тому дуже залежать від емоцій батьків.
Змагання – це стрес не лише для психіки спортсмена. Кожен атлет, навіть той, хто ніколи не цікавився психологією, намагається якось впоратися зі своїм хвилюванням та страхами.
Дехто хвилюється більше, інші – менше, але кожен відчуває внутрішню напругу та намагається залишатися психологічно стійким.
Однак змагання – це також величезний стрес для тренерів та батьків, особливо якщо це відбіркові змагання.
Тренери та батьки також є людьми, які вкладають багато зусиль, щоб їхня команда або окремий спортсмен показали хороші результати.
Хвилювання перед та під час змагань – це нормально! Але коли це стає шкідливим для спортсмена?
Коли тренер та батьки не усвідомлюють свою емоційну бурю та відповідно свої реакції на стрес.
На жаль, не всі розуміють свій внутрішній емоційний процес, і тоді починається найгірше для спортсмена.
Якщо тренер та батьки не є емоційно стійкими та мають низький рівень емоційного інтелекту, то під час цих емоційних хвилювань тренер може непомітно для себе почати зливати свої емоції на спортсмена.
Як це відбувається? Тренер починає, не усвідомлюючи цього, ще більше:
– 👉придиратися до спортсмена,
– 👉вимагати ідеального виконання елементів (що в пр винципі неможливо),
– 👉кричати,
– 👉повторювати одне й те саме по 10 разів,
– 👉акцентувати на важливості змагань, хоча спортсмен і так це знає,
– 👉контролювати, де і з ким перебуває спортсмен,
– 👉застосовувати шантаж та маніпуляції (якщо погано виступиш – позбавлю гонорару, більше ніде не зможеш виступати, станеш непотрібним, принесеш мені ганьбу тощо).
———————
Родичі, які не контролюють свої емоції, можуть викликати стрес у спортсмена подібним чином:
– 👉втручатися в тренувальний процес,
– 👉занадто багато питати про тренування або психологічний стан дитини,
– 👉обговорювати суперників або демонструвати протоколи змагань,
– 👉надмірно мотивувати,
– 👉вербально підтримувати, але невербально висловлювати невдоволення,
– 👉записувати спортсмена до спортивного психолога без його відома,
– 👉занадто багато говорити про змагання.
Що ж насправді відбувається?
Батьки та тренери, які не усвідомлюють своїх емоцій, починають занадто хвилюватися і "лікувати" свої емоції за рахунок спортсмена.
Тоді навіть найспокійніший спортсмен може "заразитися" цим стресом і почати ще більше хвилюватися перед змаганнями.
Емоційне "зараження" відбувається на рівні міміки, мови тіла, пози та голосу – це несвідомий процес наслідування чужих почуттів.
І що тоді відбувається з психікою спортсмена?
☝️Спортсмен витрачає свої сили, щоб впоратися з хвилюванням перед змаганнями, але тепер йому доводиться також обробляти емоційний тиск з боку тренера та, іноді, батьків.
Якщо це триває кілька років, що ми отримуємо в результаті? Спортсмена, який у свої 16 років вже виснажений і спустошений.
На моїх лекціях зі спортивної психології я розповідаю приклад спортсмена, який заходить у зал, і тренер дає йому завдання підняти штангу вагою 50 кг.
Спортсмену важко, але він піднімає. Штанга символізує його хвилювання. Потім тренер додає ще 30 кг – це емоції тренера. Коли спортсмен вже на межі сил, тренер додає ще 20 кг – це емоції батьків або інших важливих для спортсмена людей.
Тепер спортсмену доводиться впоратися зі 100 кг. Але його м'язи (які символізують психіку) не готові до такого навантаження. І що тоді стається зі спортсменом? Його м'язи отримують мікротравми, і він змушений зупинитися.
Так само відбувається і з психікою спортсмена – він не може впоратися з таким великим емоційним навантаженням.
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
