Автор: Ольга Береснєва

  • У кожній професії є своя чітка, стійка ієрархія

    У кожній професії є своя чітка, стійка ієрархія

    Завжди будуть:
    👉 таланти та генії,
    👉 гарні фахівці,
    👉 некомпетентні спеціалісти.

    Це незмінний факт.

    Сьогодні піднімемо тему «Анті-Тренерів».

    Не для того, щоб засуджувати, лінчувати чи цькувати.

    Від горе-спеціалістів нікуди не подітися.
    Але ми можемо знати їх в обличчя та обходити стороною.

    Приведу приклады з моїх консультацій:

    📍 Танцюристи розповідають, як їхній тренер заходить у зал зі словами: «Ну що, сволота, готові сьогодні працювати?»

    📍 Тренер із боксу нагодував піском власного сина після його програшу на змаганнях. Це бачили інші учні. Більше того, їхня мама знає, що батько робить із сином, і виправдовує чоловіка.

    📍 Легка атлетика. Тренерка за кожну помилку лаялася і казала дівчатам, що вони «повні курки» та «невдахи».

    📍 Інша тренерка настільки нервувала перед змаганнями, що казала своїм же учням: «Ви незграби. Ви програєте одразу, як почнуться змагання».

    Поки зупинюся.

    За роки роботи зі спортсменами я чула стільки жорстких, безсердечних історій, що їх вистачило б на цілу книгу.

    Чому так відбувається?

    З тренерами все зрозуміло.

    (Якщо треба пояснення, ставте «+», і я розповім, чому люди стають жорстокими, тим паче з дітьми.)

    Але цікаве інше: чому діти не розповідають батькам?
    Чому залишаються в цих секціях і продовжують слухатися таких тренерів?

    Тому що:

    1. Страх і залякування.

    📍 Страх покарання – тренер може погрожувати ще більшими покараннями, якщо дитина поскаржиться.
    📍 Страх втрати – дитина боїться, що її виженуть із секції, а спорт – це її життя.
    📍 Страх осуду – страх виглядати слабкою чи боягузливою перед однолітками або батьками.

    2. Формування залежності від агресора. (Стокгольмський синдром)

    📍 Змішані сигнали – тренер чергує покарання з похвалою, і в дитини з’являється надія «заслужити» хороше ставлення.
    📍 Викривлення реальності – дитина починає вірити, що жорстоке поводження – це «нормально» або навіть «заслужено».

    3. Знижена самооцінка та почуття провини.

    📍 Самозвинувачення – дитина думає, що вона сама винна, бо «недостатньо старається».
    📍 Деформоване сприйняття авторитету – тренер у її очах абсолютний експерт, і якщо він так поводиться, значить, це «правильно».

    4. Соціальний тиск і групова динаміка.

    📍 Небажання бути білою вороною – якщо інші терплять, дитина боїться виділятися.
    📍 Колективна змова мовчання – коли ніхто не скаржиться, здається, що так і має бути.

    5. Невпевненість у реакції батьків.

    📍 Страх, що не повірять – особливо якщо тренер має гарну репутацію.
    📍 Страх покарання від батьків – якщо батьки дуже вимогливі, дитина боїться їхнього розчарування.

    6. Сильна мотивація до успіху в спорті.

    📍 Мета вищої цінності – дитина вважає, що терпіння приведе її до великих результатів.
    📍 Приклад дорослих спортсменів – якщо в спорті є культура жорстокості, вона сприймає це як «дорогу до успіху».

    Висновок:

    Жорстокий тренер створює атмосферу страху, залежності та низької самооцінки.

    Діти мовчать і залишаються, бо не знають, що можна інакше.

    Що можуть зробити батьки?

    📌 Будувати довірливі стосунки зі своєю дитиною.
    📌 Цікавитися не лише результатами, а й емоційним станом своєї дитини.
    📌 Навчати кордонів допустимого ставлення з боку дорослих.
    📌 Чітко говорити, як можна поводитися, а як – категорично ні.
    📌 Не ставити медаль вище за ментальне та психологічне здоров’я дитини.

    Бо навіть золота нагорода не варта того, щоб дитина втратила себе.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Чому деякі тренери стають аб’юзерами: психологічні корені та механізми жорстокої поведінки

    Чому деякі тренери стають аб’юзерами: психологічні корені та механізми жорстокої поведінки

    Спортивний світ формує сильних, витривалих і дисциплінованих особистостей.

    Але іноді за ціною перемог стоїть не тільки праця та талант, а й психологічне або фізичне насильство з боку тренерів.

    Чому деякі наставники, які мали б бути рольовими моделями, стають аб’юзерами? Які механізми лежать в основі жорстокої поведінки?

    ⸻

    1. Деформація особистості через власний спортивний досвід

    Часто жорстокі тренери самі виросли в системі, де домінувала авторитарна методика виховання. Їхні наставники використовували погрози, покарання, приниження як “ефективні” методи досягнення результату.

    🔹 Формування “нормальності” насильства – якщо майбутній тренер у дитинстві зазнавав жорстокості, він може сприймати це як частину спортивного виховання.

    🔹 Травматична передача – людина, що пройшла через насильство і не усвідомила його шкоди, починає відтворювати цей сценарій у своїй тренерській роботі.

    🔹 Захисний механізм “Я пройшов – і ти пройдеш” – виправдання жорстокості через особистий досвід.

    ⸻

    2. Психологічні риси, що схиляють до аб’юзивної поведінки.

    Деякі особистісні риси та розлади можуть сприяти деспотичному стилю тренерства:

    🔺 Авторитарність і потреба в тотальному контролі – прагнення абсолютної влади над спортсменами, нездатність приймати заперечення чи альтернативні думки.
    🔺 Низька емоційна саморегуляція – тренер не може керувати власними емоціями, що призводить до зривів, агресії, приниження дітей.
    🔺 Нарцисичні риси – бажання власного визнання через успіхи вихованців, відсутність емпатії до їхніх переживань.
    🔺 Схильність до садизму або психопатичні риси – отримання задоволення або відчуття влади через приниження інших.

    ⸻

    3. Соціальні та культурні фактори.

    📌 Суспільне виправдання жорстокості в спорті
    У деяких спортивних традиціях існує культ “жорсткої дисципліни”, де приниження, фізичні покарання та психологічний тиск сприймаються як “школа життя”.

    📌 Безкарність і закритість спортивного середовища
    Спорт має власну ієрархію, і багато випадків аб’юзу залишаються невидимими або замовчуються через страх втрати кар’єри, репутації чи фінансування.

    📌 Очікування високих результатів
    Чим жорсткіші вимоги до перемог, тим більше тренери можуть виправдовувати використання маніпуляцій і насильства.

    ⸻

    4. Механізми аб’юзу: як тренери маніпулюють дітьми

    🛑 Газлайтинг – змушують дітей сумніватися у власних відчуттях (“ти просто лінивий, а не виснажений”).
    🛑 Приниження перед командою – зниження самооцінки, щоб підкорити.
    🛑 Ізоляція – обмеження спілкування з батьками чи друзями, щоб вихованець став повністю залежним від тренера.
    🛑 Фізичне покарання – удари, примусові надмірні навантаження як “покарання за помилки”.
    🛑 Емоційний шантаж – “якщо ти мене підведеш, я більше не буду тобі допомагати”.

    ⸻

    5. Як запобігти аб’юзу в спорті?

    ✔ Освіченість тренерів – обов’язкове навчання з питань психології, етики та комунікації.
    ✔ Зміна культури тренерства – від жорсткого авторитаризму до підтримки та розвитку.
    ✔ Посилений контроль з боку спортивних федерацій – чіткі протоколи щодо розслідування скарг.
    ✔ Залучення батьків – відкритість у комунікації про методи тренування.
    ✔ Психологічна підтримка для тренерів – щоб вони могли працювати зі своїми емоціями та не переносити власні травми на дітей.

    ⸻

    Висновки

    Жорстокі тренери – це не просто “погані люди”, а продукт власного досвіду, системних проблем і соціальних очікувань.

    Щоб змінити ситуацію, необхідно переосмислити підхід до тренування, ввести етичні стандарти та створити культуру поваги. У спорті повинно бути місце для сили, дисципліни, але без насильства та страху.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Шлях до Медалі

    Шлях до Медалі

    Шлях до будь якої медалі 🥇 🥈 🥉
    Не буває однаковий у всіх спортсменів.

    Професіональні тренера, (спортивний лікар, спортивний психолог, масажист і т.п)
    гарно розуміють, що шлях до перемог у різних спортсменів може суттєво відрізнятися навіть в одній дисципліні чи на одній дистанції через цілу низку факторів:

    📌Індивідуальні фізіологічні особливості.

    • Будова тіла, тип м’язових волокон, рівень витривалості, сила, швидкість реакції — усе це впливає на підхід до тренувань і змагальної стратегії.

    📌 Ментальна підготовка та психологічна стійкість

    • Один спортсмен може досягати успіху
    завдяки залізній витримці та психологічній гнучкості, інший — через емоційну мотивацію та агресивний настрій.

    📌 Методика тренувань.

    • У різних тренерів свої підходи: хтось робить акцент на загальну фізичну підготовку, хтось — на техніку чи тактику. Те, що працює для одного, може бути менш ефективним для іншого.
    📌 Досвід і шлях у спорті.

    • Деякі спортсмени починають тренуватися з дитинства, інші приходять у спорт пізніше, але досягають успіху завдяки іншому бекграунду (наприклад, переходять з однієї дисципліни в іншу).

    📌Травми та відновлення.

    • Шлях до перемог може уповільнюватися через травми, які змушують змінювати тренувальний процес і шукати альтернативні методи розвитку.

    📌 Тактика на змаганнях.

    • Один атлет може ставити на високий темп із самого старту, інший — на витривалість і фінішний ривок.

    📌 Зовнішні фактори.

    • Умови життя, фінансова підтримка, рівень медичної допомоги, якість екіпірування — усе це впливає на швидкість прогресу та реалізацію потенціалу.

    Тому, навіть змагаючись в однакових умовах, спортсмени можуть проходити зовсім різні шляхи до перемоги.

    Тому не варто ❗️просто копіювати методи інших спортсменів, навіть чемпіонів❗️🏆

    Копіювання методик тренувань, психологічних технік та підходів до підготовки відомих чемпіонів може здаватися логічним шляхом до успіху.

    Однак це не ❌гарантує однакових результатів і може навіть зашкодити.

    Тому що у всіх спортсменів:

    📍 Різні Фізіологічні відмінності.

    📍Психологічні особливості.

    • Ментальні техніки, які працюють для одного спортсмена, можуть не спрацювати для іншого. Наприклад, візуалізація перемоги допомагає одним відчути впевненість, а інших може лише напружувати, викликаючи зайву тривогу.
    📍Різні тренувальні умови та оточення.

    📍Тактичні та технічні відмінності.

    Висновок:

    Замість сліпого копіювання методик чемпіонів, спортсменам слід вивчати їхній досвід і адаптувати під власні особливості.

    Найкращі результати досягаються тоді, коли тренування будуються індивідуально, з урахуванням сильних сторін, потреб і особистих цілей атлета.

    Чемпіонські методики можуть бути джерелом натхнення, але шлях до успіху завжди унікальний.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Ну що, друзі, це вже почалося

    Ну що, друзі, це вже почалося

    Російських спортсменів хочуть допустити до змагань.

    Спортсмени пишуть мені, що вже скоро змагатимуться з росіянами, і це їх:
    👉 Обурює,
    👉 Викликає багато запитань,
    👉 Викликає тривогу.

    Тому я вирішила вже зараз написати правила, які можуть знадобитися спортсменам під час змагань.

    А всім, хто каже, що «спорт поза політикою», нагадаю:

    👉 Наші діти втратили матерів, батьків, родичів, домівки, місця, де могли б тренуватися.

    Хтось був змушений виїхати за кордон.
    Хтось не має змоги віддати дитину на спорт, бо всі гроші йдуть на оренду житла та лікування.

    Ми вже не в рівних умовах із російськими спортсменами та представниками інших країн.

    Ми боремося і вдома, і на змаганнях. Але найголовніше — наші спортсмени вже три роки живуть під психологічним тиском.

    Вони — живі люди, які проходять крізь це жахіття, поки інші спортсмени мають можливість спокійно тренуватися.

    Правила 📝 поведінки та емоційної безпеки

    1️⃣ Не спілкуватися взагалі.
    Із тренерами з Росії — теж.

    2️⃣ Не вестися на провокації.
    Не реагувати на жодні фрази. (Потім усе перекрутять не на вашу користь.)

    3️⃣ Ваше поле бою — це змагання.
    Не роздягальня. Не кулуари. Лише змагання.

    4️⃣ Не проявляти емоції в бік команди з Росії.
    Дивись пункт 3.
    Збережіть енергію — вона вам знадобиться.

    5️⃣ Не бійтеся суперника.
    Так, російські спортсмени можуть бути сильними.
    Але вони такі ж спортсмени, як і всі інші.
    Не ставте їх у своїй голові на п’єдестал.

    6️⃣ Не відповідайте супернику, якщо він намагається вас «розхитати» емоційно.
    Будь-яка ваша реакція — це вже його перемога.
    За вас говоритиме результат.

    7️⃣ Який би результат ви не показали — несіть себе гідно!
    Поважайте себе.
    Результати змінюються від змагань до змагань.
    Але найголовніше — це ваша гідність, повага до себе та до своєї країни!

    P.S.
    Боріться гідно — за себе, команду, країну.
    А там будь-що буде! Головне — віддати всі сили.
    Кінцевий результат — це не крапка, а кома.

    Ви продовжите вдосконалювати свої навички та здібності.
    Але вашу Волю не перемогти!

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Не кожен спортсмен може стати чемпіоном, і на це є кілька причин, пов’язаних не лише з…

    Не кожен спортсмен може стати чемпіоном, і на це є кілька причин, пов’язаних не лише з…

    Не кожен спортсмен може стати чемпіоном, і на це є кілька причин, пов’язаних не лише з фізичними, а й психологічними, соціальними та навіть випадковими факторами.

    Ось основні з них:

    1. Фізичні обмеження

    • Генетика: Однією з ключових причин є генетичний потенціал. Не кожна людина має природні фізичні дані, здатні забезпечити максимальні результати у певному виді спорту.

    • Фізичний розвиток: Спортсмени мають різні темпи фізичного розвитку. Деякі можуть досягти свого піку в юному віці, інші — в старшому. Це, у свою чергу, впливає на можливість досягти чемпіонських висот у різні періоди життя.

    2. Нестача професійних тренерів

    • Багато тренерів не здатні правильно поставити техніку, не розуміють, як вести дитину до високих досягнень, і не мають досвіду роботи з різними віковими групами. Крім того, часто професіоналізм тренера затьмарюється низькою зарплатнею, внутрішніми конфліктами або навіть постійною конкуренцією серед тренерів. Через це багато дітей не отримують належної підготовки та часто гублять свій потенціал.

    3. Психологічні фактори

    • Мотивація: Стати чемпіоном — це справа величезної внутрішньої мотивації. Без сильного бажання та амбіцій досягти найвищих результатів навіть найбільш талановитий спортсмен може зазнати труднощів на шляху до перемоги.

    • Вроджені риси: Не кожна дитина має достатньо агресії для досягнення перемоги.

    Саме ця агресія часто дає сили для боротьби. Деякі діти займаються спортом просто тому, що їм подобається, і це також прекрасно, але змагання для них можуть бути емоційно важкими. Вони можуть не любити конкуренцію або відчувати себе незручно в агресивному середовищі, що може ускладнити їх розвиток.

    • Емоційна зрілість батьків: Якщо батьки не дають дитині простір для емоційного розвитку, не дозволяють виражати свої почуття в безпеці, це може вплинути на її здатність витримувати стрес і невдачі.

    Такі діти часто не можуть справлятися з поразками та тиском і залишають спорт на підлітковому віці.

    • Самовпевненість та самоконтроль: Низький рівень самовпевненості або неспроможність контролювати емоції можуть стати серйозними бар’єрами на шляху до чемпіонства.

    4. Соціальні фактори

    • Підтримка та ресурси: Професійний спорт потребує значних фінансових витрат. Початкові інвестиції в тренування, екіпіровку, поїздки на змагання та інші витрати лягають на плечі батьків.

    Багато талановитих спортсменів через соціально-економічні обставини не можуть змагатися на найвищому рівні.

    • Менторство та оточення: Підтримка сім’ї, тренерів, друзів і важливих людей має величезне значення. Без цієї підтримки або в токсичному середовищі важко досягти високих результатів.

    5. Конкуренція та умови змагань

    • Насичена конкуренція: У багатьох видах спорту конкуренція надзвичайно велика. Навіть якщо спортсмен має талант, йому може бути складно досягти вершин через високий рівень змагання в своїй категорії.

    • Травми: Спорт завжди несе в собі ризик травм, які можуть серйозно вплинути на кар’єру.

    Іноді навіть найкращі спортсмени не можуть стати чемпіонами через травми, що перешкоджають їх розвитку.

    6. Робота та тренування

    • Недостатня дисципліна: Чемпіонство вимагає величезних зусиль, самодисципліни і часу.

    Спортсмени, які не готові працювати щодня та постійно розвиватися, можуть пропустити можливість досягти найвищих результатів.

    • Неоптимізовані тренування: Багато спортсменів не мають доступу до висококваліфікованих тренерів або не використовують сучасні методи тренувань, що обмежує їх потенціал.

    7. Випадкові фактори

    • Сприятливі обставини: Іноді для досягнення чемпіонства необхідні просто сприятливі обставини, які не завжди можна передбачити. Наприклад, наявність гарного спортивного менеджменту або правильне зростання спортсмена можуть стати важливими факторами.

    • Форма в потрібний момент: Успіх чи невдача часто залежить від того, чи знаходиться спортсмен в оптимальній фізичній формі саме на момент змагань.

    8. Емоційна витривалість

    • Здатність переживати невдачі: Чемпіони мають не лише великий талант і працездатність, а й здатність долати розчарування та невдачі.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Спортсмени, які не вміють переживати поразки та не здатні швидко оговтатися від…

    Спортсмени, які не вміють переживати поразки та не здатні швидко оговтатися від труднощів, часто не досягають великих вершин.

    Резюме

    Чемпіонство — це поєднання багатьох факторів:

    таланту, фізичної підготовки, психологічної стійкості, соціальної підтримки, дисципліни та інколи навіть удачі.

    Через всі ці чинники не кожен спортсмен може стати чемпіоном, адже навіть найталановитіші мають зіткнутися з багатьма труднощами, які важко передбачити або контролювати.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Нотатки з консультації

    Нотатки з консультації

    ✔️Я боюся програти.
    Говорить мені спортсменка 16 років.

    ☑️Ти досвідчена спортсменка, це означає, що ти вже програвала колись на змаганнях і знаєш, як це.

    Тоді що саме ти боїшся насправді?

    ✔️Критики. Я не виношу критику взагалі.

    ☑️А хто тебе критикує кожен раз?

    ✔️Батько. Якщо в мене щось не виходить він каже, що я
    ⚡️не справляюсь,
    ⚡️в мене поганий характер,
    ⚡️я погано стараюсь.

    ☑️Співчуваю тобі. А як мама в цей час себе поводить?
    Мама просто мовчить, а так мама мене не критикує.

    А ще гірше, коли я програю, папа завжди приходить робить аналіз змагань і питає чому я так виступила?

    Тому я зараз навіть тренера не можу чути, якщо він мені помилку говорить.

    Хоча я знаю, що тренер не критикує мене.
    ——————————————
    Що ми маємо?

    Роблю аналіз 📊психологічного стану спортсменки:

    Дівчина відчуває сильний страх перед поразкою, але при глибшому аналізі бачимо, що основна причина — не сам факт програшу, а критика з боку батька. Вона сприймає його слова як дуже болючі, що свідчить про низьку самооцінку та високу емоційну вразливість.

    Основні проблеми:

    1. Страх критики – вона не сприймає навіть конструктивні зауваження, бо її психіка вже виснажена токсичною критикою від батька.

    2. Залежність від батьківської оцінки – вона надмірно орієнтована на думку батька, що підриває її впевненість у собі.

    3. Емоційне виснаження – оскільки дівчина постійно перебуває у стресі через страх розчарувати батька, це призводить до перевантаження нервової системи.

    4. Конфлікт із тренером – через травматичний досвід із батьком вона не може нормально сприймати навіть нейтральні коментарі тренера.

    🎯Створю План лікування та психологічної підтримки.

    1. Усвідомлення та прийняття своїх емоцій.

    • 📌Допомогти спортсменці усвідомити, що її страх критики не є «капризом», а захисною реакцією психіки.

    • 📌Пояснити, що слова батька – це не об’єктивна правда, а його суб’єктивне бачення, яке не визначає її особистість.

    2. Робота над самооцінкою.

    • 📌Вправи на усвідомлення власних досягнень.
    • 📌Техніки позитивного мислення: замінювати негативні думки про себе на конструктивні («Я достатньо хороша, я розвиваюся»).
    • 📌Вправи на формування внутрішньої опори: «Я маю право на помилку», «Я можу програти і залишатися цінною».

    3. Робота зі страхом критики.

    • 📌Техніка «пом’якшення критики»: вчитися сприймати коментарі тренера як допомогу, а не як напад.
    • 📌Робота з тілом: релаксаційні техніки для зниження тривожності перед змаганнями.

    4. Робота з емоціями.
    • 📌Допомогти висловлювати свої почуття: через щоденник емоцій або арт-терапію.
    • 📌Навчити асертивному спілкуванню: м’яко, але впевнено відстоювати себе перед батьком.

    Очікувані результати 🏋️

    • 📍Менший страх перед критикою.
    • 📍Легше сприйняття коментарів тренера.
    • 📍Покращення самооцінки та віри у власні сили.
    • 📍Зменшення впливу слів батька на емоційний стан.

    Цей процес займе час, але поступова робота допоможе дівчині позбутися деструктивних страхів та відчути більше впевненості у собі.

    А зараз питання ?!
    Чи розуміє батько дівчини яку 👉їй прийдеться пройти роботу над собою?

    Ні не розуміє.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Стаття для Досвідчених Спортсменів

    Стаття для Досвідчених Спортсменів

    ЦІНА ПЕРЕМОГИ ВИСОКА!

    Кожен день спортсмен занурений у тренувальний процес. Але щоб емоційно не вигоріти та залишатися в ресурсному стані, важливо дотримуватися правил психологічної гігієни.

    📍Опори 🏋️

    У тебе повинні бути опори поза спортом: хобі, друга професія, сім’я, навчання, бізнес. Ніколи не живи тільки спортом – це шлях до вигорання.

    📍Залишай тренування одразу після тренування.

    Навчися швидко переключатися – на іншу діяльність або просто на відпочинок.

    📍Не «жуй жуйку» невдач.

    Проаналізував → зробив висновки → втілюєш зміни → знову до результату. Не застрягаєш у негативі!

    📍Відстежуй свої думки.

    Ти зараз у стані дефіциту (мислення жертви) чи бачиш можливості?
    Форс-мажори – це частина спорту. Накручування себе лише підвищує тривогу.
    Тренуй усвідомлення та спостереження за своїми думками:
    • Я в дефіциті чи я можу це відпустити й рухатися далі?

    Лише наповнений спортсмен показує стабільні результати!

    📍Не порівнюй себе з іншими та уникай самокритики.

    Ти можеш бути не в найкращій формі зараз, але це не означає, що ти гірший.
    Роби свою справу максимально добре тут і зараз.
    На змаганнях – борись за себе і свою команду.
    Перемога – це наслідок твоєї ментальної та фізичної роботи.

    📍Сон – наше все!

    Саме під час сну відновлюється психіка. Не нехтуй ним.

    📍Переключення.

    Практикуй активне емоційне переключення:
    Йди на оперу, рок-концерт, нове навчання, де немає спортсменів.
    Вирушай на ретріти, кемпи, подорожі – давай мозку перевантажитися від спорту.

    Перемога – це не тільки фізична сила. Це твій ментальний баланс і здатність відновлюватися. Тримай себе в ресурсі – і результат прийде!

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Нотаткі з консультації

    Нотаткі з консультації

    ✔️Оля в мене є такій класний хлопець.🥊

    👉Батьки супер, дуже бажають, щоб син тренувався та став Чемпіоном.
    👉Хлопець талановитий, але як тільки треба атакувати, його як підмінили.

    Допоможи йому краще атакувати.

    ☑️Почула вас тренер.
    Якщо хлопець та батьки самі хочуть прийти до спортивного психолого, то чекаю вас.

    👉На консультацію прийшов хлопець 15 років та його папа.
    Папа вів себе як добра, тепла людина. Одразу почав «спокушати» своєю занадто солодкою ввічливістю та бажанням знати все, що скаже син після консультації.

    (Що одразу визиває багато питань в мене.)

    Далі спілкуюсь з хлопцем.

    Хлопець замкнутий, все говорить чітко, як би то читає по тексту.

    Тут вже я насторожилося ❗️

    👉Прошу хлопця:

    Давай так , ти зараз мені по малюєш, а тим часом я буду тихенько задавати питання.

    Якщо відповідь Так 👉Ківни вниз головою.
    Якщо відповідь НІ👉Ківни вліво чи право.

    Згоден?
    Хлопець ківає.

    (Я одразу за підозріла щось не добре, бо батько намагався бути занадто навʼязливо поруч з дитиною та наполягав знати все, що хлопець скаже на консультації)

    👉Батько бʼє тебе?
    Кивок вліво – Ні

    👉Батько бʼє брата?
    Кивок вліво-Ні

    👉Батько бив маму?
    Ківок вниз. Тіло все в напрузі. Обличчя скам'яніло одразу.

    👉Часто ?
    Кивок вліво-Ні

    👉Сильно?
    Кивок вниз-Так.

    👉Мама втрачає свідомість від ударів папи?

    Кивок вниз-Так.

    P.S-Тут думаю вже всі зрозуміли, чому хлопець,
    Не може атакувати та накаутувати суперника.

    Бо у хлопця тоді йде асоціація себе з батьком.
    Якщо я атакую, чи бʼю накаут- я такий же, як батько. (Тиран)

    P.Ss-Історія дуже важка. На протязі 3х років допомогали багато не байдужих людей.

    Мама була глибоко в стані «жертви», та налякана.

    Вперше в житті мені довелося писати 📜 письмо для суду.

    Але самі великі зусилля доклав тренер. Він став опорою для 2х хлопців.
    Саме він домовився з мамою про допомогу.
    Мене мама не хотіла слухати пів року.
    Але потім мамі надали поміч в спеціальній группі для жінок жерт насилля.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Мета моїх публікацій

    Мета моїх публікацій

    ❗️Якщо ви читаєте мої нотатки, то бачите різні історії з консультацій. (Публікую їх лише з дозволу клієнтів і без імен.)

    Від легких і гумористичних до жорстких і навіть травматичних.

    📝 Навіщо це все показувати?

    Щоб люди бачили всі сторони професійного спорту.

    З ерою коучів, спортивних психологів і наставників з’явилася й інша сторона медалі, яка почала негативно впливати на спортсменів та їхніх батьків.

    Коли ви чуєте лозунги:

    ✔️ «Прийди до мене — і станеш чемпіоном!»
    ✔️ «Я навчу тебе справлятися з хвилюванням за один сеанс!»
    ✔️ «Головне — вірити в себе, і все вийде!»

    Створюється ілюзія, що успіх — це щось просте, ніби достатньо лише відвідати коуча, психолога чи наставника…

    Але це не так.

    🔹 Головною фігурою в цьому процесі завжди буде ТРЕНЕР і величезна робота самого спортсмена.
    🔹 Уже потім — допомога спеціалістів.

    ❌ Що не можна ігнорувати?

    🚫 Неможливо відокремити тренера від спортсмена. Саме вони виконують основну роботу для досягнення результату.

    🚫 Неможливо бути постійно мотивованим або навчитися саморегуляції за одну консультацію.

    🚫 Неможливо стати стресостійким, якщо твої батьки емоційно незрілі. У такому випадку потрібна психотерапія. Але хто її оплатить?

    🚫 Неможливо досягти успіху в спорті лише завдяки впевненості в собі.

    🚫 Неможливо просто відвести дитину до спортивного психолога й чекати дива. Це спільна робота: батьків, тренера, спортсмена, команди — всі мають рухатися в одному напрямку.

    Чому я про це пишу?

    Не для того, щоб когось звинувачувати, а щоб ми навчилися допомагати один одному:
    Батьки → тренеру → тренер → спортсмену → психолог → тренеру та спортсменам.

    Так ми станемо командою. А разом — сильніші, ніж поодинці.

    P.S. Спортивні психологи, коучі та наставники потрібні. В Україні достатньо фахівців, але в професійному спорті важливий КОЖЕН.

    Не вірите в дива? 👉 Просто працюйте разом — як одна команда, де кожен робить свій внесок у великі перемоги!

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →