Автор: Ольга Береснєва

Відчуваю, що Групі непросто.
Опанувати стільки матеріалу — це виклик, особливо коли кожна тема важлива.

Але в нас є час. Все ще осяде, розкладеться по поличках і стане вашим досвідом.

Сьогодні — наступний вебінар:

«ЩО ЗАБИРАЄ СИЛИ У СПОРТСМЕНІВ ? РОБОТА ЗІ СТРАХАМИ ».

І окремо хочу торкнутись теми, яка для мене — особиста й глибока.
Це дитячі та підліткові страхи «перед» змаганнями та «під» час них.

Ці страхи — інші. Вони по-справжньому лякають.
Адже діти й підлітки ще повністю залежать від зовнішньої оцінки: від батьків, тренерів, вчителів.

Вони бояться бути незручними, бояться осуду, бояться не виправдати очікувань.

І їм потрібна підтримка.
Підтримка дорослого — свідомого, стійкого, мудрого.
Тренера. Батька. Матері.

Це моя особиста тема.
Бо я знаю, що таке підтримка.
Мої батьки дали мені досвід підтримки.

Сьогодні я бачу очі дітей, які бояться.
Боюся помилитися. Боюся не виправдати. Боюся не витримати.
І водночас — залишаюся з цим на самоті.

Хочу ще раз сказати, і ще сотню разів повторю, якщо треба:
дітям і підліткам потрібна допомога в тому, щоб навчитися йти крізь страх.

Бо в професійному спорті високі стандарти.
І страшно буде ще не раз. І навіть не десять. А, можливо, сотні разів.

Тому важливо, щоб поруч був дорослий, який не вимагає і не ламає, а підтримує.
Допомагає пройти крізь.
Разом.

Більше про це — сьогодні на вебінарі.

1️⃣ Оправдовування.

«Це не я винен, це…»
Знімає відповідальність і позбавляє сили діяти.

«Я хворів, тому так погано виступив»
Ніколи не виправдовуйтесь за результат перед іншими. Результат може коливатися, прийміть це.
Оправдання вводить вас в стан «жертви»

2️⃣ Постійна критика себе.

«Я недостатньо виступив», «Міг краще»
Руйнує вашу впевненість, та виснажує психіку.

3️⃣ Заздрість.

«У нього виходить, а в мене — ні». «І йому все дається легко, а мені ні»

Розсіює енергію на зовнішнє, замість свого зростання. Фокус уваги на інших, а не на собі. Формує не мотивацію до дії, а навпаки ЖАЛІСТЬ до себе.

4️⃣ Відчай.

«Сенсу немає», «Як я не намагаюсь результат вме одно поганий».

Паралізує волю, блокує внутрішній ресурс.
Формує постійні коливання психіки. Із таких гойдалок дуже важко виходити, що з часом призводить до вигорання та навіть завершення карʼєри.

5️⃣ Надмірне бажання.

«Маю виграти будь-якою ціною!»
Створює тиск і страх помилитись, що призводить до скутості м'язів та блокування вільної енергії на змаганнях.

6️⃣ Нерозуміння себе.

«Інтуїтивна підготовка до змагань», коли на тренуваннях все добре, то спортсмен окрилен, коли тренування не виходять- відчай. Не розуміння своїх емоційних станів 👉Викликає внутрішню плутанину й спустошення.

7️⃣ Страх осуду.

«А що скажуть?», «Мене не зрозуміють, якщо я програю більш слабкішому супернику»

Обмежує прояв і свободу дій. Створює сжатість ментальну та физічну.

8️⃣ Страх поразки і страх перемоги.

«А якщо не вийде?» / «А якщо вийде, і я не витримаю?»
Обидва блокують потенціал.

9️⃣ Гіперконтроль і недовіра до процесу.

«Я маю контролювати все», «Мій тренер вже помилявся в моїй підготовці до змагань, зараз я все буду контролювати сам»

Замість потоку — напруга і втома, як наслідок виснаження.

1️⃣0️⃣ Відсутність підтримки.

« Я все сам, ніхто мене не розуміє», «Маю витримати та пройти все сам, що я буду жалітися!?»

Психіка виснажується в ізоляції. Спортсмен сам в собі згорає. Це не сила, а марна гордість. Просити про допомогу, коли вона дійсно потріб👉це справжня сила.

⸻

P.S-Щоб перемагати — мало просто тренуватися.
Треба навчитися не втрачати себе, розуміти куди ти сам МАРНО витрачаєш сили, навчитися свідомо регулювати свої ментальні процеси.

«Які поради для батьків спортсменів? Бо мені здається, що я вже нічого не хочу… А син хоче далі займатися».

⸻—

Тема: Вигорання батьків.🚨

————
Чемпіонами не народжуються — чемпіонами стають.
І в першу чергу — завдяки великим зусиллям батьків.

Хоча інколи буває й навпаки: своєю байдужістю або надмірною жорсткістю батьки змушують дитину старатися на тренуваннях, аби отримати похвалу й любов від тренера — ту любов і прийняття, яких бракує вдома.

Але навіть такі батьки роблять свій внесок. Який?
Фінансовий. Бо сьогодні немає жодної безкоштовної секції спорту для дітей.

У цій статті ми говоритимемо саме про небайдужих батьків.🤞❤️
Тих, хто повністю віддається, аби дитина досягла мрії та розкрила свій талант.

Небайдужі батьки час від часу виснажуються.
Бо вони беруть на себе надто багато функцій:

✔️ менеджера (організовують усе для дитини),
✔️ спонсора (постійно сплачують великі чеки за екіпірування та змагання),
✔️ психолога (вислуховують, втішають, мотивують, витримують емоції),
✔️ і, звісно, залишаються мамою чи татом (цю роль ніхто не скасовував),
✔️ а іноді ще виконують і низку інших обов’язків залежно від виду спорту.

Тому такі батьки неминуче час від часу вигоряють.
З’являється відчуття безсилля, опускаються руки, і більше нічого не хочеться…

Що робити, аби хоча б трохи полегшити цей стан?

Рекомендації:

1️⃣ Попри будь-який графік вашого спортсмена — навчіться жити СВОЄ життя!

Це must have❗️ Ніколи, ніколи, ніколи не ставте кар’єру вашої дитини вище за власне життя.
Навіть якщо ви максимально залучені в спорт дитини — знайдіть час для себе й своїх бажань.

Як це зробити?
Приїхали на змагання — ідете 💅на манікюр, поки дитина виступає.
Повірте, вони можуть змагатися без вас!
Так, крок за кроком, ви починаєте ставити себе теж на перше місце.

2️⃣ Робіть маленькі «піт-стопи» ⛔️.

Це ваші короткі перерви для відпочинку.
Забороніть собі в ці дні будь-які розмови і навіть думки про спорт!
Відпочивайте у неділю або тоді, коли є можливість.

3️⃣ Створіть «План Б».

Коли ви надто занурені в процеси дитини, мимоволі починаєте чекати результатів і розчаровуватись, якщо щось іде не так.
Прийміть реальність: переможець — один, а ще 50 чи 100 спортсменів не стають чемпіонами.

Ваша дитина може покинути спорт у будь-який момент, завершити кар’єру або не досягти великих перемог.
Це не означає, що ви цього чекаєте — просто важливо залишатися в реальності, приймаючи всі можливі сценарії.

4️⃣ Пам’ятайте: не можна ЖАЛІТИ свою дитину.
Навіть якщо вона не дійде до Олімпійських нагород, спорт дає безцінні навички на все життя.

Не жалійте — це був (🤞сподіваюся!) її вибір.
Вчіть дитину нести відповідальність за свій вибір, гідно тримати удари та приймати несправедливість професійного спорту.
Так і ви самі стаєте більш стійкими.

5️⃣ Відокремлюйте себе від дитини.

У неї — свій шлях. Він може бути нелегким, але це її шлях.
Прийміть це. Не живіть її життям, її емоціями, її результатами.

Ви — це ВИ!
Ви — особистість у першу чергу, а не тільки мама чи тато спортсмена.
Не зливайтеся з дитиною.

Пам’ятайте: одного дня вам все одно доведеться її відпустити. (Сепарація)
Тому вже зараз шукайте відповідь на важливе питання:
Хто ви без дитини та її спорту?

⸻

P.S.
Пам’ятайте: наповнені батьки завжди заряджають і дають сили своїй дитині пройти цей нелегкий шлях.
А за свою ресурсність ми відповідаємо самі.

Ми всі знаємо — кар’єра спортсмена коротка.
Але чому насправді спортсмени так рано покидають спорт, особливо в підлітковому віці?

Причина не лише у фізичних перевантаженнях. Це завжди сукупність факторів:

📍 Емоційне виснаження.
📍 Хронічна втома.
📍 Постійне напруження.
📍 Відсутність підтримки.
📍 Висока концентрація на результаті без права на помилку.
📍 І ще багато невидимих, але надзвичайно важких психологічних тягарів…

Саме тому головне завдання тренерів, батьків і спортивних психологів — навчитися подовжувати життєвий цикл спортсмена в спорті.

❗️Це не лише реально — це необхідно!

А з чого почати?
Ні, не з нових навантажень і планів.
Почніть із здорового циклу 🥁 ВІДНОВЛЕННЯ!

Неможливо «грузити» спортсмена, який ще не встиг якісно відновитись.
Це правило стосується усіх причетних до спорту — тренерів, реабілітологів, батьків.
Якщо ви самі виснажені — ви не зможете підтримати нікого.

Пам’ятайте головне:

Не з напруги починається прогрес, а з розслаблення.
Лише відновлене тіло та спокійна психіка можуть працювати в режимі високої продуктивності.

Тому просто нагадую: 🚨

Сьогодні неділя!
Якщо ви не на змаганнях — відкладіть спорт, досягнення, рекорди та навіть думки про спорт.

Дозвольте собі день повного відпочинку.🧘‍♂️🧘‍♀️

Навчіться переключатися — це ключова навичка для тих, хто хоче залишатися в спорті надовго й виходити на нові вершини.

Той, хто вміє якісно відпочивати —
завжди матиме сили досягати ще більшого!

Ваша сила — не лише у витривалості, а й у вмінні вчасно зупинитися і наповнитися знову!

✨Який у тебе «план Б» ?
Що ти тренуеш паралельно? (Які життєвий навички окрім спорта)

⚡️ Питаю я у спортсмена під час консультаціі?

✨ «Навіщо мені план Б, якщо я прийшов до тебе заради однієї мети — Перемоги!» 🥇
Гнівно відповідає мені клієнт.

Чому я запитала про «план Б»?
(Що буде, якщо на змаганнях не вдасться показати того, на що розраховував?)

Бо мій клієнт був занадто фанатично й навіть фатально налаштований на перемогу.

І що в цьому поганого? Це ж чудово, що він так заряджений!
Так скаже будь-хто зі сторони — тренер, спостерегач чи батьки спортсмена.

Але я твердо скажу: ні, ні і ще раз ні. 🙅‍♀️⛔️

Такий стан доречний лише в короткотривалій перспективі — безпосередньо на змаганнях.

І навіть тоді важливо розуміти:
План Б — це відповідь на питання: «А що я робитиму, якщо все піде не за планом?»

Але мій клієнт жив у цьому стані постійно, безперервно підживлюючи себе фатальними очікуваннями.

І що ми бачимо в результаті?

✔️ Розчарування в собі при найменших невдачах.
✔️ Посилення внутрішнього критика.
✔️ Короткострокові відчуття відчаю, що стають усе частішими.
✔️ Озлобленість.
✔️ Заздрість до тих, хто виграє.
✔️ Страх перед майбутнім, бо в голові лише одне: «Має бути тільки так, як я собі намалював!»
✔️ Магічне мислення: «Знайду чарівну пігулку — і все вирішиться. Може, цей психолог підкаже чарівний рецепт перемог…»
✔️ А як наслідок — дедалі більше дрібних помилок на змаганнях, що лише підсилюють злість на себе.

І що ми маємо на виході?
Замкнене 🔁 коло розчарувань!

А зараз давайте подивимось «Хто такий професійний спортсмен»? ❗️✋

👉Це людина, яка живе спортом, заробляє спортом і мріє про спортивні вершини.
Це вузький шлях, де перемога складається з тисячі різних факторів, і не все можна прорахувати чи контролювати.

Можна робити все можливе — тренуватися, вкладатися на повну, готуватися та виступати розумно й наполегливо… А далі — спостерігати за результатом.

Але якщо спортсмен живе лише очікуванням перемоги, фанатично і без плану «що далі?»,
— він неминуче потрапляє в пастку.

⚡️Чи є у тебе це «далі»?
Чи знаєш ти, що робитимеш, якщо щось піде не за планом?
Чи здатен бути гнучким і прийняти, що сьогодні ти можеш стати чемпіоном, а завтра — ні?

Якщо таких відповідей немає — дорога веде лише в глухий кут самобичування, вигорання, пошуків «чарівної палички» й відчаю.

⚡️Запитай себе прямо зараз:
Що мене наповнює, окрім перемог?
Що я робитиму, якщо не вийде?

Знайди ці відповіді та Проживи іх.

⚡️Ні, я не налаштовую тебе на поразку.
Я показую, що надмірна зарядженість — це токсична напруга, яка виснажує і руйнує.

Знаючи відповіді на ці запитання, ти стаєш по-справжньому ДОРОСЛИМ!👨‍💼👩‍💼

Бо лише діти живуть установкою: «Я хочу — і має бути так, як я хочу!»

А ментально дорослий спортсмен — це той, хто володіє гнучкістю психіки, хто розуміє:
«У мене є майбутнє. І воно — гарне, незалежно від сьогоднішніх результатів!»

Це вміння приймати себе тут і зараз, навіть якщо щось іде не так.
Це не боротьба з собою — це повне, цілісне прийняття того, де ти є зараз.

Це — легкість. А що дає легкість?

✔️ Відсутність страху.
✔️ Відсутність фаталізму.
✔️ Вміння прийняти, що не все буде так, як ти собі уявив.
✔️ Але це не кінець. Це не вирок. Це — дорослість і вміння знаходити здорові рішення в будь-яких ситуаціях.

Якщо хочеш навчитися бути більш легким та розуміти як ментально та професійно готуватися до змагань ще є шанс приеднатися до програми «Психологічна підготовка до змагань»

Вчора мені це запитання поставив один тренер.
Чесно — я люблю такі питання! Бо коли тренера цікавить не лише фізична форма спортсменів, а й їхня психологічна підготовка, — це ознака небайдужості до своїх учнів.

Отже, що ж відбувається на програмі?

Ми працюємо над тим, щоб спортсмени:

1️⃣ Зрозуміли, що таке професійна психологічна підготовка.
Більшість досі готуються інтуїтивно, сподіваючись, що «якось вийде». А ми вчимо, як готувати ментальну форму так само, як і фізичну.

2️⃣ Відпрацьовували конкретні навички.
Бо без практики — це просто інформаційний шум. Ми працюємо над собою глибоко й системно.

3️⃣ Краще пізнали себе.
Щоб розуміти: який я тип спортсмена, як реагую на стрес і як саме мені тренувати свою психіку та відновлюватись.

4️⃣ Стали впевненішими, сфокусованішими та стійкішими.
Не просто на словах, а в реальних змаганнях і перед важливими стартами.

⸻

Програма включає:

✔️ 2 глибинних вебінари з практичними техніками:
🎯 14.05 — Стартовий вебінар
Розбір психологічних бар’єрів, типів реакцій на стрес, техніка «Тунельного мислення», правило «СТОП» для зупинки внутрішньої критики.

🎯 28.05 — Закріплення та поглиблення
Робота над індивідуальними кейсами, техніки входження в бойовий стан, стабілізація емоцій перед стартом, підготовка до дня змагань, подолання страху програшу і навіть… страху перемоги.

✔️ Між вебінарами — щоденна підтримка, завдання і міні-уроки (з 15.05 по 07.06).

⸻

Коли я розповіла про це тренеру, він одразу запропонував долучити ще кількох спортсменів.

І знаєте, це дуже радує — бо там, де тренеру не байдуже, там і народжуються справжні перемоги!

Чому одні спортсмени мобілізуються на змаганнях, та показують свої найкращі результати, а інші навпаки на тренуваннях дуже продуктивні, виходять на високі показники, а на змаганнях виступають навпаки гірше ніж вони можуть?

Це явище пояснюється як з погляду психології, так і фізіології. Ось повний спектр факторів, які
впливають на таку різницю:

1. Психологічні фактори

А. Рівень тривожності та реакція на стрес
• Високотривожні спортсмени показують себе гірше на змаганнях через страх помилки, завищені очікування, надмірну важливість події.
• Низькотривожні або стресостійкі спортсмени навпаки мобілізуються під час стресу, активізують свої внутрішні ресурси та показують максимум.

Б. Тип мотивації
• Процесна мотивація — спортсмен отримує задоволення від самого процесу тренувань. Виступ на змаганнях не так важливий, тому результати там гірші.
• Результативна мотивація — на тренуваннях економить сили, але на змаганнях повністю мобілізується заради досягнення цілі.

В. Навички саморегуляції
• Вміння входити в оптимальний бойовий стан (спокійна зібраність без перенапруги).
• Здатність управляти внутрішнім діалогом, блокувати тривожні думки та фокусуватися на завданні.

Г. Стратегії сприйняття ситуації
• Перфекціоністи часто показують високі результати на тренуваннях, але “перегорають” на змаганнях через страх не ідеально виступити.
• Гнучкі в мисленні спортсмени вміють адаптуватися до невдач і легко входять у стан потоку.

⸻

2. Фізіологічні фактори

А. Тип нервової системи
• Сильний тип (сангвінічний, холеричний) — активізується під час змагань, любить боротьбу, адреналін підвищує продуктивність.
• Слабкий тип (меланхолічний, флегматичний) — не витримує напруги публічних виступів, на тренуваннях працює краще.

Б. Біоритми та гормональні особливості
• На змаганнях виділяються адреналін, норадреналін, тестостерон — у когось це покращує працездатність, у когось викликає блокування рухових навичок і надмірне напруження.

В. Тип адаптації до навантажень
• Є спортсмени, які потребують сильного зовнішнього подразника (старт, суперники, публіка) для мобілізації організму.
• Інші краще працюють в звичних умовах, де немає зайвого стресу.

⸻

3. Соціально-психологічні фактори
• Вплив очікувань тренера, батьків чи команди. Для одних це тиск, для інших — додаткова мотивація.
• Уміння “закривати” публіку та суперників. Хтось фокусується на своїй задачі, інші — на тому, що про них думають.

⸻

4. Досвід і особистісні установки
• Новачки частіше “перегорають” на змаганнях через недосвідченість у роботі зі стресом.
• Досвідчені спортсмени знають, як розподіляти енергію, коли пік форми підвести саме до старту, а не “вистрілити” на тренуванні.

⸻

Висновок:
• Якщо спортсмен не вміє управляти стресом, працювати з емоціями та увагою, він часто покаже результат гірший на змаганнях, ніж на тренуваннях.
• Якщо ж у нього добре розвинені навички психологічної саморегуляції, бойового стану та мобілізації, він здатен “вистрілити” саме тоді, коли це найбільш потрібно.

В наших силах — навіть із кислого лимона створити найсмачніший лимонад. Саме так колись вчив мене мій батько — мій перший і останній тренер.

За спортивну кар’єру тренерів у мене було восьмеро, кожен залишив свій слід. Але саме батько навчив головному: триматися стійко за будь-яких обставин.

До чого я це?

Вчора стартувала моя програма «Покрокова психологічна підготовка до змагань». Чесно кажучи, для мене це як народження дитини.

Чому? Бо вже багато років я працюю зі спортсменами і кожного разу стикаюся з одним і тим же: більшість із них готуються до змагань інтуїтивно.

Коли на тренуваннях усе йде добре — вони окрилені, а як тільки щось не вдається — одразу пригнічені. Їх не навчили управляти собою, як найціннішою і найточнішою машиною.

Часто спортсмен приходить на консультацію за кілька днів до старту, виходить із полегшенням… і зникає до наступних змагань. Це краще, ніж нічого. Але справжнє вміння керувати собою потребує більшого:

✔️ знань,
✔️ часу для спостереження за собою,
✔️ ментальних зусиль,
✔️ психологічної дисципліни,
✔️ і головне — рішучості зазирнути всередину. А це дано не кожному.

Навіщо все це?

Щоб навчитися тримати удар, миттєво переключатися, не зациклюватися на поразках, вміти собі допомогти та боротися до фінішу — навіть коли важко, страшно і боляче.

І ось іронія долі — ми почали цю програму з… програшу.
Платформа, на якій мав відбутися вебінар, раптово «втратила» звук. Перевіряли заздалегідь — усе працювало, але саме в момент старту все пішло не за планом. Три комп’ютери — і жодного результату.

План В: переходимо в Zoom.
Але й тут техніка «глючить», і система не розсилає посилання учасникам.
План С: терміново кидаємо посилання в загальний чат. І починаємо роботу… із запізненням на 30 хвилин.

Це провал для мого внутрішнього перфекціоніста.
Але для мене, колишньої професійної спортсменки — ні.
Ми підемо далі, та зробимо якісно цю програму.

Мабуть, саме так і народжуються мої «діти» — проекти та мрії.

До речі, сьогодні день народження мого справжнього сина — Михайлу виповнилося три роки. А його народження тривало 33 години… Це був біль, який не описати словами. Але він народився. Сам. Своїм шляхом.

Так і ця програма — попри всі форс-мажори — вже народилася. І вона обов’язково працюватиме, допомагаючи кожному крок за кроком вчитись психологічній стійкості та вмінню підтримати себе в найважчі моменти.

1й вебінар по програмі «покроковий план психологічної підготовки до змагань» у 19.00

Але спочатку хочу показати вам, що може заважати вам отримати результати.

Що може загальмувати ваш прогрес у навчальній програмі?

1. Хибні очікування.
Нереалістичні сподівання щодо швидких результатів або миттєвих змін.
2. Скептицизм.
Фраза «Я це все знаю» — це часто захисна реакція, коли спортсмен насправді не готовий працювати над собою.
3. Драйвер «Поспішай».
«Ну, я це вже чув… Давайте щось нове, і щоб одразу спрацювало!»
Це — магічне мислення: віра в те, що існує якась швидка «чарівна таблетка», яка одразу допоможе. А якщо психолог цього не дає — «значить, він поганий фахівець».
4. Знецінення програми.
Це може бути наслідком того, що колись ваші зусилля знецінювали або не помічали. Тепер ви робите те саме — уже самі до себе.
5. Невиконання вправ.
Розуміння без дії не створює змін.
6. Виконання вправ «для галочки».
Або ж для того, щоб сподобатися батькам, тренеру чи психологу, а не заради власного розвитку.
7. Очікування дива.
«Я послухав вебінар — і одразу став впевненим у собі!»
Але без реальних кроків зміни не відбудуться.
8. Гарний початок, але втрата зусиль наприкінці (або вже в середині програми).
Що в малому, те і у великому. Такі спортсмени часто буквально «віддають» свою перемогу — медаль, очки, секунди — на фініші або навіть у середині змагань.