Автор: Ольга Береснєва

До мене звернулася спортсменка, яка нещодавно змінила тренера. Її запит — підготуватися до змагань, адже їй заважала невпевненість у собі.

Коли ми почали працювати, виявилося, що ця невпевненість посилювалася через страх реакції тренера: на помилку, програш або невдалу спробу. Також спортсменка регулярно стикалася з насмішками на свою адресу.

Я не хочу дискредитувати професію тренера. Як і в будь-якій іншій професії, тут є люди, які виконують свою роботу добре, а є ті, хто може завдавати шкоди.

Але в цій ситуації хочу окремо звернути увагу на роль батьків. Поки дитині не виповнилося 18 років, ви відповідаєте за неї та її психіку.
Якщо ваша дитина стала скута, не впевнена, не хоче йти на тренування, то це ДУЖЕ погані ознаки!!!

Будь ласка помічайте не лише спортивні результати, а й те, як ваша дитина почувається поруч із тренером.

Приниження, висміювання та постійний страх покарання не роблять спортсмена сильнішим. Вони можуть призвести до невпевненості в собі, неврозу і навіть панічних атак.

Для розвитку спортсмена потрібна емоційна безпека. Це не скасовує дисципліни, вимогливості та відповідальності. Але дитина не повинна боятися тренера, його реакції або власної помилки.

Перелік критеріїв ПСИХОЛОГІЧНОГО БЕЗПЕЧНОГО тренера👉

Нещодавно до мене звернулася мама із запитом:

«Я хочу, щоб моя дитина отримувала насолоду від спорту».

І мене цей запит дуже порадував. Адже мама думає не лише про медалі, місце в команді чи результат за будь-яку ціну. Вона піклується про емоційний стан своєї дитини.

Але тут є важливий момент.

Дитина займається спортом уже сьомий рік. Тренування довгі й виснажливі. Є змагання, відбори, боротьба за місце в команді та велика конкуренція. Тому очікувати, що вона постійно отримуватиме задоволення, неможливо.

Професійний спорт — це не лише радість. Це також втома, дисципліна, невдачі, повторення одного й того самого, страх перед виступом і моменти, коли потрібно робити те, що не хочеться.

Але навіть у такому спорті дитина може відчувати інтерес, азарт і задоволення від того, що в неї починає виходити. Проте це залежить не лише від неї.

Велике значення має система, яку створює тренер.

Чи є в ній місце не тільки для «треба», а й для живої дитини? Чи можна іноді погратися, пожартувати, побешкетувати? Чи має дитина право помилятися, ставити запитання, говорити про втому? Чи помічає тренер її маленькі кроки вперед, а не лише кінцевий результат?

У термінах Транзактного аналізу це місце для его-стану Вільної Дитини — тієї частини, яка цікавиться, радіє, пробує, грається та відчуває: «Я хочу ще».

Це не означає, що всі тренування мають перетворитися на розвагу. Дитині потрібні правила, дисципліна та навантаження. Але поруч із вимогами мають залишатися підтримка, повага, право на помилку, відчуття власного вибору і радість від того, що сьогодні вона змогла більше, ніж учора.

Від дитини залежить її участь у процесі: старатися, пробувати, говорити про свої відчуття та поступово вчитися витримувати труднощі.

Від батьків — не тиснути очікуваннями, не оцінювати любов’ю за результат, помічати виснаження та цікавитися не тільки місцем на змаганнях, а й тим, як дитина почувається.

А від тренера — створити середовище, у якому дитина не живе під постійним внутрішнім тиском: «треба, треба, треба».

Тому запит мами неможливо виконати лише через роботу з дитиною. Не можна просто навчити її «любити спорт», якщо навколо неї побудована система, де є тільки контроль, страх помилки та вимога результату.

Насолода від спорту народжується там, де складність поєднується з інтересом, дисципліна — з повагою, а напружена праця — з відчуттям:

«У мене виходить. Я росту. І мені хочеться продовжувати».

Я дала собі трохи часу на відновлення. Постійні тривоги та хвилювання за дитину забрали багато емоційних сил, тому внутрішньо я просто не могла нічого писати.

Я продовжую працювати й проводити консультації, ходжу до залу — це дає мені розрядку та опору. Більше часу проводжу зі своєю родиною.

Дякую, що залишаєтеся зі мною.
Уже завтра я повертаюся до каналу й продовжу ділитися корисною інформацією.

Для дорослого професійного спортсмена гроші можуть бути частиною мотивації. Але з дітьми це працює інакше.

Дитині важливо поступово сформувати власне бажання тренуватися. Спочатку в неї щось не виходить, вона злиться, втомлюється, але продовжує пробувати. А через деякий час помічає результат своїх зусиль і розуміє: «У мене вийшло, тому що я працював».

Саме так формується внутрішня мотивація. Дитина починає отримувати задоволення не лише від перемоги, а й від того, що вона змогла впоратися зі складним завданням.

Це тривалий процес. Для нього потрібні не дні чи тижні, а роки.

Коли батьки починають платити за тренування, медалі або гарні результати, увага дитини поступово зміщується. Вона займається вже не тому, що їй цікаво, важливо або хочеться навчитися, а тому, що за це заплатять.

Проблема стає помітною тоді, коли у спорті настає складний період: результатів немає, тренування даються важко, а бажання продовжувати зникає. Якщо дитина звикла лише до зовнішньої винагороди, їй складніше витримати цей етап.

Крім того, може сформуватися очікування, що за кожне зусилля потрібно одразу щось отримати. Але в житті результат не завжди приходить швидко. Іноді потрібно довго працювати, помилятися та починати знову.

Тому краще допомагати дитині помічати її зусилля, прогрес і те, що вона вже навчилася робити.

А якщо ви хочете порадувати дитину або дати їй гроші — дайте їх не за медаль чи тренування. Просто тому, що вам хочеться це зробити.

Більше інформації у відео зверху ☝️

Крок 1. Дайте собі право не впоратися

Іноді спортсмену важливо почути прості слова:

«Ти жива людина. Ти маєш право втомитися. Маєш право на помилку, поразку і на те, що зараз у тебе щось не виходить».

Добре, якщо ці слова скаже людина, якій ви довіряєте: психолог, тренер, батьки або хтось із близьких.

Коли нам дуже важко, не завжди виходить заспокоїти себе самостійно. Іноді найкраща стабілізація відбувається через контакт з іншою людиною — через її спокій, підтримку та присутність.

Дозвіл на помилку не зробить вас слабким і безвідповідальним. Він лише дасть можливість трохи видихнути й перестати тиснути на себе ще більше.

Крок 2. Скажіть собі: «Я більше за цю ситуацію»

Після невдачі спортсмен може настільки зануритися в те, що сталося, що вже не відокремлює себе від свого результату.

Не «я припустився помилки», а «я — помилка».
Не «сьогодні я не впорався», а «я взагалі ні на що не здатний».

У цей момент зробіть один реальний крок — назад, уперед або вбік. Відчуйте, що ви фізично відокремлюєтеся від цієї ситуації, і скажіть:

«Я більше за цю ситуацію. Моє життя більше за цей результат. Те, що сталося, — частина мого досвіду, але це не весь я».

Навіть якщо зараз ви не дуже вірите в ці слова, все одно промовте їх. Один невдалий виступ не може вмістити в собі всю вашу особистість і все ваше життя.

Крок 3. Випишіть усе, чого ви від себе вимагали

Розділіть аркуш на дві частини.

З одного боку запишіть усі свої вимоги:

«Я мав виграти».
«Я мусив упоратися».
«Я повинен був усе передбачити».
«Я не мав права помилитися».
«Я мусив зробити все ідеально».

А тепер навпроти кожної фрази напишіть:

«Я не мусив виграти».
«Я не зобов’язаний був із усім упоратися».
«Я не міг усього передбачити».
«Я мав право на помилку».
«Я жива людина і не можу все контролювати».

Не бійтеся, що після цієї вправи ви станете безвідповідальним. Якщо ви багато років у професійному спорті, відповідальності у вас і так достатньо.

Ця вправа не забирає вашу відповідальність. Вона знімає ту її частину, яка вже перетворилася на надмірний внутрішній тиск.

Крок 4. Вправа «Я вже зміг»

Візьміть аркуш і продовжуйте фразу:

«Я вже зміг…»

Записуйте все, що згадується:

«Я вже зміг пройти складний період».
«Я вже зміг повернутися після поразки».
«Я вже зміг навчитися новому».
«Я вже зміг витримати те, що колись здавалося неможливим».

Не обмежуйтеся лише спортом. Можливо, ви вмієте добре готувати, знаходити спільну мову з людьми, підтримувати близьких, навчатися, працювати або самостійно розв’язувати складні питання. Записуйте все, навіть якщо воно здається вам незначним.

Коли щось не виходить, спортсмен легко забуває про те, з чим він уже впорався. Увага звужується до однієї невдачі.

Завдання цієї вправи — повернути собі повнішу картину свого життя і поступово перейти від «я не можу» до іншого внутрішнього відчуття:

«Я можу. Я вже багато чого зміг. І навіть якщо зараз у мене складний період, це не скасовує моєї сили та всього попереднього досвіду».