Автор: Ольга Береснєва

  • Тренери спитали мене: «Оля, розкажи про спортсменів-вампірів». У психології немає такого…

    Тренери спитали мене: «Оля, розкажи про спортсменів-вампірів». У психології немає такого…

    Тренери спитали мене: «Оля, розкажи про спортсменів-вампірів». У психології немає такого терміна — але явище реальне. Перед стартом дитина істерить, плаче, дзвонить по десять разів, доводить вас до краю, а потім виходить і показує найкращий результат. І всі забувають, що щойно було.

    У цьому відео я по поличках розкладаю, що насправді відбувається. Спортсмен не «забирає вашу енергію». Він віддає вам свою тривогу, бо сам із нею ще не справляється. У психології це називається проєктивна ідентифікація. І найважливіше — що з цим робити батькам і тренерам, щоб не стати емоційним контейнером, а допомогти спортсмену рости.

    🎬 До цього допису в каналі додано відео — дивитися в Telegram.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Трошки випала із потоку публікацій та статей

    Трошки випала із потоку публікацій та статей

    Зробила Паузу.

    Навіть не могла знайти, що написати. Бо мої теми не з підручників і не з ChatGPT.

    Вони народжуються з того, що мені приносять спортсмени, батьки та тренери.

    Після кількох днів паузи я зрозуміла, що хочу донести дуже важливу річ до всіх, хто причетний до спорту. Особливо до тих, хто працює з дітьми до 12 років.

    Головна помилка — ставити на перше місце досягнення та перші місця.

    Наше завдання — навчити спортсмена проживати будь-які результати. І перемоги🏆, і невдачі🥹, і програші, і навіть власні дрібні помилки🥷.

    Саме проживати. 🎯

    Чому це так важливо?

    Тому що страх спортсмена перед змаганнями — це не лише про:

    ✔️ програш;
    ✔️ невиправдані очікування;
    ✔️ помилки.

    Насправді справа навіть не в цьому.

    Питання в тому, що стоїть за цими страхами.

    А за ними стоїть страх почуттів.

    Страх знову пережити:

    ✔️• сором;
    ✔️• провину;
    ✔️• розчарування в собі;
    ✔️• відчуття «я підвів»;
    ✔️• відчуття «зі мною щось не так».

    Саме ці почуття часто «вбивають» спортсмена ще до початку змагань.

    І коли спортсмен виступає по-різному, а батьки та тренери здатні це витримати — відбувається дуже важлива річ.
    Спортсмен ОБ реакцію батьків та тренерів вчиться витримувати себе та свої почуття після програшу чи ряд дрібних помилок із за яких він втратив місце.

    Так спортсмен отримує Найцінніший досвід.
    Що з ним все добре навіть якщо програш стався, що він може це витримувати емоційно.
    Що це не страшно взагалі!!!

    Тому тренерам та батькам так важливо:

    ❤️‍🔥Не йти одразу після старту в розбір помилок.
    ❤️‍🔥Не критикувати.
    ❤️‍🔥Не знецінювати.
    ❤️‍🔥Не демонструвати своє розчарування.

    А просто бути поруч.

    Підтримати.

    Сказати:

    «Все добре. Зараз відпочинь. Потім будемо розбирати старт. Зараз головне — відновитися».

    Саме тоді ми вчимо спортсмена не тікати від своїх почуттів, а проживати їх.

    Без висновку, що з ним щось не так.

    Чому це особливо важливо зробити до 12 років?

    Бо потім часто стає набагато складніше.

    Пізніше спортсмен починає шукати ідеальний хід, ідеальну техніку, правильний виступ, найкращого тренера, найкращого спортивного психолога.

    Щоб зробити все правильно і нарешті виграти.

    Звучить логічно.

    Але тут ховається пастка.

    Насправді спортсмен часто перебуває у магічному мисленні:

    «Якщо я все зроблю правильно, працюватиму з найкращими спеціалістами, не припускатимуся помилок, тоді мені більше не доведеться переживати ті почуття, яких я так боюся».

    Ті самі почуття сорому, провини, розчарування в собі.

    Тому що всередині живе страх:

    «А раптом я не покращу результат?»
    «А раптом підведу?»
    «А раптом не зможу?»

    І тоді людина дуже багато старається.

    Дуже багато працює.

    Але на головних стартах їй постійно чогось не вистачає.

    Тому що вся ця правильність іноді будується не навколо розвитку, а навколо уникнення своїх страхів.

    Зі сторони все виглядає правильно.

    Дисципліна.
    Робота.
    Контроль.
    Постійне вдосконалення.

    Але насправді це може бути психологічна пастка.

    І саме тому дітям набагато важливіше навчитися проживати свої почуття, ніж навчитися завжди перемагати.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Прихована психологічна напруга у спортсмена

    Прихована психологічна напруга у спортсмена

    Прихована психологічна напруга — це внутрішній тиск, який поступово накопичується в психіці спортсмена і часто залишається непомітним як для оточення, так і для нього самого.

    Спортсмен може продовжувати тренуватися, виступати, показувати результати, але всередині вже тривалий час жити в режимі постійної мобілізації та напруження.

    Особливо актуально це сьогодні для українських спортсменів, які змушені не лише витримувати спортивні навантаження, а й жити в умовах війни, невизначеності та постійного стресу.

    Як накопичується прихована напруга?

    Найчастіше вона виникає не через одну подію, а через тривалий вплив багатьох факторів:

    🔹 високі спортивні навантаження;

    🔹 страх помилки та поразки;

    🔹 постійна конкуренція за місце у складі команди;

    🔹 боротьба за фінансування, стипендії, контракти;

    🔹 очікування тренерів, батьків та власні високі вимоги до себе;

    🔹 невисловлені емоції та переживання;

    🔹 хронічна фізична та психологічна втома;

    🔹 травми та страх втратити форму;

    🔹 життя в умовах війни, повітряних тривог, недосипання та постійної небезпеки;

    🔹 переживання за рідних та близьких;

    🔹 невизначеність майбутнього.

    Психіка певний час здатна витримувати таке навантаження. Але якщо відновлення недостатньо, внутрішня напруга починає накопичуватися.

    Як вона проявляється?

    Часто дуже непомітно.

    Спортсмен може навіть не пов’язувати свій стан із психологічним перевантаженням.

    Зазвичай з’являються:

    ✔️ дратівливість;

    ✔️ підвищена тривожність;

    ✔️ проблеми зі сном;

    ✔️ складність концентруватися;

    ✔️ постійне прокручування майбутніх стартів у голові;

    ✔️ емоційні гойдалки;

    ✔️ відчуття внутрішнього виснаження;

    ✔️ втрата радості від спорту;

    ✔️ зниження впевненості у собі.

    Які можуть бути наслідки?

    Коли психіка довго живе в режимі перевантаження, вона починає шукати способи захисту.

    Тоді можуть виникати:

    🔸 емоційне вигорання;

    🔸 страх виступів;

    🔸 різке падіння результатів;

    🔸 втрата мотивації;

    🔸 психосоматичні симптоми;

    🔸 часті травми через втому та зниження концентрації;

    🔸 депресивні стани;

    🔸 бажання покинути спорт.

    Іноді оточення говорить:

    “Він став слабшим.”

    “Вона більше не хоче працювати.”

    “Раніше була сильнішою.”

    Справа в тому, що психіка вже тривалий час несе навантаження, яке значно перевищує її ресурс.

    Що важливо пам’ятати?

    Сучасний спортсмен щодня витримує конкуренцію, невизначеність, тиск результату, соціальні очікування, а в Україні ще й наслідки війни.

    Саме тому психологічне відновлення стає такою ж важливою частиною підготовки, як тренування, сон чи відновлення м’язів.

    Сильний спортсмен — це не той, хто нескінченно терпить.

    Сильний спортсмен — це той, хто вчасно помічає свій стан, дбає про власний ресурс і не чекає моменту, коли психіка почне захищатися через зриви, вигорання, травми або повну втрату бажання продовжувати свій шлях у спорті.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Сімона Байлз: чому вона знялась з Олімпіади в Токіо

    Сімона Байлз: чому вона знялась з Олімпіади в Токіо

    Найтитулованіша гімнастка світу відмовилась виступати на Олімпіаді — і це було не слабкістю, а зрілим рішенням.
    Я виросла в професійному спорті й знаю, як важко спортсмену сказати «ні». У цьому розборі — психологічна ідентичність Сімони Байлз: звідки її феноменальне відчуття тіла, що насправді сталося в Токіо і як вона повернулася на вершину в Парижі.

    www.youtube.com/@BeresnevaSport

    🎬 До цього допису в каналі додано відео — дивитися в Telegram.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Друзі, вітаю вас

    Друзі, вітаю вас

    Я давно хотіла звернутися до вас напряму. Цей канал я веду не «для контенту» — а щоб бути поруч із тими, для кого спорт став школою життя.

    ⸻

    І сьогодні в мене до вас особисте прохання.

    Розкажіть, будь ласка:
    🔸 що з матеріалів каналу відгукнулося вам найбільше — а що, можливо, пройшло повз;
    🔸 про що вам зараз болить або що важливо почути — від мене, як від людини, яка віддала проф.спорту 23 роки.

    Це може бути одне слово, одне питання, одна ситуація. Я читаю все.

    ⸻

    Бо канал має звучати не «правильно», а доречно — саме для вас. А я найкраще розумію вас тоді, коли чую вас.

    Дякую, що ви тут. І дякую за кожен ваш відгук — він робить цей простір живим.

    ⸻

    P.S. Якщо скласти все в одне речення — про що б ви попросили мене написати наступний пост? (пишіть у чат каналу )

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Ера чутливих дітей: як мотивувати нове покоління у спорті

    Ера чутливих дітей: як мотивувати нове покоління у спорті

    Тренери все частіше кажуть: «Сучасні діти більше не терплять — не горять, не біжать на тренування, не терплять біль, як раніше». У цьому є частка правди. Але це не про лінь нового покоління — це про те, що змінилося саме покоління, а система мотивації за ним не встигла.

    Я виросла в спорті й сама більше з боку дисципліни. Тому колись теж не розуміла цих дітей. У цьому відео розбираю спокійно, без суддівства: чому сучасні діти стали чутливішими, де золота середина між дисципліною і відгуком на потреби, чому бум відмови від спорту припадає на 15-16 років і що з цим робити тренеру й батькам — без вигорання й «тягнути на собі».

    🎬 До цього допису в каналі додано відео — дивитися в Telegram.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Свідомо спортсмен прагне перемагати. Підсвідомо — повторює одне й те саме раннє рішення…

    Свідомо спортсмен прагне перемагати. Підсвідомо — повторює одне й те саме раннє рішення…

    Свідомо спортсмен прагне перемагати. Підсвідомо — повторює одне й те саме раннє рішення дитинства: «щоб мене помітили — зі мною має щось статися».

    Травми перед головними стартами. Хвороби напередодні Олімпіади. Дивні форс-мажори саме в ключові моменти кар'єри. Це не випадковість і не «погана карма» — це несвідома вторинна вигода від страждання, яку психіка засвоїла ще у 4-7 років.

    У цьому випуску Ольга Береснєва розбирає прихований механізм, через який талановиті спортсмени з усіма складовими успіху — талант, тренер, дисципліна — раз за разом програють найважливіші старти. І показує, що з цим можна зробити.

    www.youtube.com/@BeresnevaSport

    🎬 До цього допису в каналі додано відео — дивитися в Telegram.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Сьогодні на консультації мені поставили дуже цінне запитання

    Сьогодні на консультації мені поставили дуже цінне запитання

    Чи правда, що відповідальні спортсмени «згорають» перед стартом частіше, ніж ті, хто ставиться до результату менш серйозно?

    Моя відповідь — так, у цьому є частка правди.

    І що цікаво, саме відповідальність зазвичай вважається однією з найкращих якостей спортсмена.

    Тренери люблять відповідальних учнів.

    Вони приходять вчасно. Виконують завдання. Дотримуються режиму. Працюють навіть тоді, коли не хочеться.

    Саме такі спортсмени часто показують високі результати.

    Але є й інша сторона цієї якості.

    Чим відповідальніший спортсмен, тим більше значення він часто надає майбутньому старту.

    Для нього змагання — це не просто черговий виступ.

    Це місяці або навіть роки роботи.

    Це вкладені сили, час, здоров'я, нерви, обмеження та жертви.

    І коли старт наближається, психіка починає розуміти, наскільки багато поставлено на карту.

    Саме тоді з'являються думки:

    ✔️А якщо не вийде?
    ✔️А якщо я підведу тренера?
    ✔️А якщо я не покажу те, на що здатний?
    ✔️А якщо буде дуже боляче і я не витримую ?!
    ✔️А якщо цього разу буде недостатньо?

    І Чим більше спортсмен переживає за результат, тим більше він намагається контролювати те, що контролювати неможливо.

    ⚡️Результат.
    ⚡️Суперників.
    ⚡️Суддів.
    ⚡️Обставини.
    ⚡️Випадковість.

    І саме цей постійний внутрішній контроль починає забирати величезну кількість енергії.
    —————
    Та є ще один важливий момент.‼️

    Дуже відповідальні спортсмени часто несуть на собі більше, ніж повинні.

    Вони переживають не тільки за себе.

    Вони переживають за тренера. За батьків. За команду. За людей, які в них вірять.

    ☝️Іноді вони виходять на старт так, ніби повинні виправдати очікування всіх навколо.

    Це дуже важкий психологічний вантаж.

    Але проблема не у відповідальності.

    Проблема починається тоді, коли відповідальність поступово перетворюється на тиск.🛑

    Коли спортсмен перестає дозволяти собі помилятися.🙅‍♂️🙅‍♀️

    Коли будь-який результат, окрім перемоги, сприймається як поразка.

    Коли самоцінність починає залежати від медалі, місця або секунд на табло.

    Саме тоді з'являються емоційне виснаження, тривога та відчуття, що сил більше немає.

    Тому відповідальність — це не проблема.

    Навпаки, це одна з якостей, яка допомагає ставати сильнішим.

    Але поруч із нею обов'язково повинні бути ще дві речі:

    ✔️ довіра до себе;
    ✔️ право на помилку.

    Без них відповідальність дуже легко перетворюється на внутрішній тягар.

    І саме тому іноді найбільше психологічної підтримки потребують не проблемні спортсмени.

    А ті, про кого тренери кажуть:

    💪‼️ «З ним немає жодних проблем. Він дуже відповідальний».

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Чому деякі тренери поруч, коли спортсмен перемагає, але зникають, коли стає важко?

    Чому деякі тренери поруч, коли спортсмен перемагає, але зникають, коли стає важко?

    Одразу хочу сказати: не всі тренери такі.

    Я знаю багато тренерів, які залишаються поруч і в моменти перемог, і в моменти поразок, травм, криз та завершення кар’єри.

    Але, на жаль, існує й інша сторона спорту.

    Коли спортсмен виграє — поруч багато людей.
    Тренер дає інтерв’ю.
    Тренера вітають.
    Йому дякують.
    Його ставлять у приклад.

    Але коли починається складний період — травма, спад результатів, серія невдач, емоційне вигорання — спортсмен раптом залишається наодинці зі своїм болем.

    Чому так відбувається?

    1. Тренер теж людина

    Іноді поразка спортсмена дуже боляче б’є по самооцінці самого тренера.

    Особливо якщо він починає сприймати результат спортсмена як доказ власної цінності.

    Тоді перемога спортсмена стає його перемогою.
    А поразка спортсмена — його особистою поразкою.

    І замість підтримки виникає дистанція.

    2. Не всі вміють бути поруч із болем

    Бути поруч із щасливою людиною легко.

    Бути поруч із людиною, яка плаче, злиться, розчарована, втратила віру в себе — набагато складніше.

    Для цього потрібна емоційна зрілість.

    На жаль, не всіх тренерів цьому навчають.

    3. У спорті часто люблять результат більше, ніж людину

    Це одна з найболючіших тем.

    Поки є медалі — спортсмен потрібен.

    Коли медалей немає — інтерес до нього різко знижується.

    І дитина або дорослий спортсмен починає несвідомо вірити:

    “Мене цінують тільки тоді, коли я перемагаю.”

    Саме так формується умовна самоцінність.

    4. Тренер теж може боятися

    Боятися відповідальності.
    Боятися визнати помилку.
    Боятися власного безсилля.

    Іноді набагато простіше відійти убік, ніж залишитися поруч і сказати:

    “Так, зараз важко. Але ми пройдемо це разом.”

    Що робить сильний тренер?

    Сильний тренер не тільки радіє медалям.

    Він залишається поруч, коли:

    спортсмен програв;
    не потрапив до збірної;
    отримав травму;
    переживає кризу;
    сумнівається в собі;
    хоче все кинути.

    Тому що справжня тренерська майстерність проявляється не лише у вихованні чемпіона.

    Вона проявляється в тому, як тренер поводиться тоді, коли чемпіона зараз не видно.

    Саме в такі моменти спортсмен найбільше потребує не порад, а присутності.

    І дуже часто через багато років спортсмени пам’ятають не свої медалі.

    Вони пам’ятають тих людей, які залишилися поруч тоді, коли було найважче.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • «Мені теж страшно»: як підтримати дитину після обстрілів

    «Мені теж страшно»: як підтримати дитину після обстрілів

    Цієї ночі знову були вибухи. Вранці мій чотирирічний син сказав, що йому не страшно — а я відповіла: «А мені страшно». І тоді він заговорив.

    Це відео про те, як бути поряд з дитиною — малою, підлітком чи вже дорослою — після важких ночей під обстрілами. Я виросла в спорті й 23 роки була всередині великого тиску, але те, що рятує дитину після страшної ночі, — не методики, а присутність. Тут — про те, що робити батькам, і чому вчителям, репетиторам і тренерам важливо знати це не менше.

    Коли ви востаннє казали дитині не «не бійся», а «мені теж страшно, і ми разом»?

    📌 @BeresnevaSport

    🎬 До цього допису в каналі додано відео — дивитися в Telegram.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →