Автор: Ольга Береснєва

  • «А навіщо це все було?..» — питання, яке ставить кожен досвідчений спортсмен

    Ольга Береснєва — 46-разова чемпіонка України, фіналістка трьох Олімпійських ігор, психотерапевт (Трансакційний аналіз)


    А навіщо це все?..

    Питає досвідчений спортсмен на консультації.

    Запитання реальне. Життєве. Болісне. І дуже важливе.


    Психологічний шлях спортсмена

    Кожен спортсмен проходить свій психологічний шлях. І цей шлях — не лише про медалі.

    Спочатку — це дитина, яка щиро вірить у перемогу, чесність, у те, що якщо сильно старатися — обов’язково станеш найкращим.

    Потім — підліток, який починає помічати: не все так просто. Не завжди перемагає той, хто найбільше працює. Комусь більше дозволено, когось більше хвалять. Приходить розчарування: світ спорту — не завжди справедливий.

    Далі — юніор, який уже має досвід. Він навчився тримати себе в руках після поразки. Навчився витримувати тиск, критику, очікування. Навчився “тримати голову” на змаганнях.

    І нарешті — зрілий спортсмен. Той, хто пройшов усе: і надії, і травми, і несправедливість. У когось з’являється злість, у когось — апатія. А хтось здобуває силу. Але вже іншу. Справжню. З присмаком гіркоти, досвіду і розуміння.

    Саме в цей момент — ближче до фінішу, з’являється запитання:

    А навіщо це все було?..


    Коли це запитання стає руйнівним

    І якщо немає всіх цих досягнень як хотів спортсмен та ще і страждають внутрішні опори — тоді це запитання може стати руйнівним. Бо медаль — мить. А шлях — це роки.

    Якщо спортсмен не зібрав усі ті медалі, які мріяв, не досяг “успіху” в зовнішньому розумінні — йому важко побачити, чого він насправді досяг. І тоді виникає обісцінення всього шляху.


    Внутрішні медалі, за які не аплодують

    І спортсмен поки не може присвоїти собі інші досягнення, які також мають велику цінність. Адже під час свого шляху:

    • Він навчився витривалості — йти довго.
    • Він вмів падати і вставати.
    • Він тренував зосередженість та чіткість цілей.
    • Він опанував залізну дисципліну.
    • Він вміє відокремлювати головне від того, що не потрібне тут і зараз.
    • Він вміє мислити чітко та стратегічно для досягнення своїх цілей.

    Це — цінності. Це — як внутрішні медалі. Їх не видно. За них не аплодують. Але саме вони залишаються з тобою назавжди.


    Пастка порівняння

    Часто спортсмени думають: «Я міг би досягти більше, якби обрав іншу сферу». Починають порівнювати себе з тими, хто сьогодні успішний в бізнесі, ІТ, шоу-бізнесі. А спорт — це ж все про порівняння. Хто кращий, хто швидший, хто сильніший… Це стає частиною способу мислення.

    Але важливо зупинитися й чесно сказати собі:

    «Я пройшов не інший шлях. Я пройшов оцей. І пройшов гідно».

    Так, не було нормального випускного. Так, не було свят, відпочинку, весілля, як у “звичайних”. Але була інша школа — школа сили, характеру, витримки.


    Що з цим робити далі

    І зараз настав час — взяти все це з собою в нове життя. Зробити це своїм ресурсом. Своєю опорою. Своєю перемогою.

    І сказати собі:

    Я знаю, навіщо це все було. Навіть якщо не так, як я мріяв. Я пройшов шлях достойно. І йду далі — з піднятою головою.


    Ольга Береснєва — 46-разова чемпіонка України, фіналістка трьох Олімпійських ігор, психотерапевт (Трансакційний аналіз). Понад 35 років у спорті, 12+ років психологічної практики. Telegram-канал «Психологія у спорті» | YouTube: @BeresnievaSport

  • Відновлення спортсмена після сезону: техніка 5 хвилин

    Відновлення спортсмена після сезону: техніка 5 хвилин

    Сезон закінчився, а всередині лишилося важке — розчарування, «я не зміг», сором за те, що не вийшло. Ці емоції нікуди не діваються самі. Вони накопичуються і роблять спортсмена внутрішньо важким ще до старту нового сезону.

    У цьому відео я показую техніку відновлення, яку можна зробити за 5 хвилин — самому, з тренером, психологом чи навіть із батьками. Це ритуал переходу: вивантажити біль, відсікти й пробачити собі, і наповнитися ресурсом для нового етапу. Так ви входите в новий сезон без багажу минулого.

    🎬 До цього допису в каналі додано відео — дивитися в Telegram.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Полюби свою втому

    Полюби свою втому

    Звучить дивно, правда?

    Особливо для спортсмена. Адже здається, що втому потрібно лише долати, терпіти або не звертати на неї увагу.

    Але я хочу запропонувати інший погляд.

    Полюбити втому — не означає полюбити виснаження.

    Це означає навчитися її розуміти.❗️
    —————
    Професійний спорт — це величезне фізичне, психологічне та емоційне навантаження. Постійні тренування, очікування результату, відповідальність перед тренером, командою, близькими та самим собою.

    Тому більшість спортсменів звикають жити у стані втоми. Для багатьох вона стає нормою. Деякі навіть отримують задоволення від відчуття повного виснаження після тренування. Засинають із «вертольотами» і думають: «Ось тепер я справді добре попрацював.»

    Але проблема в тому, що втома буває різною.

    Є приємна втома — після якісно виконаної роботи. Вона дає відчуття задоволення і минає після повноцінного відновлення.

    Є накопичена втома — наприкінці важкого тренувального циклу.

    А є втома, яка вже сигналізує про перевантаження нервової системи.

    Саме її спортсмени найчастіше не помічають.

    Згодом тіло ще може працювати. Але психіка вже виснажується.

    Нічого не радує.

    Зникає бажання тренуватися.

    Навіть майбутні змагання більше не викликають азарту.

    А після вихідного дня немає відчуття, що ви відпочили.

    Це вже не просто втома.

    Це сигнал, що ваш організм просить про допомогу.

    І тут важливо пам’ятати одну річ.

    Жоден тренер, навіть найдосвідченіший, не може на сто відсотків відчути стан свого спортсмена.

    Тому одна з найважливіших навичок професійного спортсмена — навчитися відчувати самого себе.

    Як зрозуміти, що ви вже наближаєтеся до перевантаження?

    Запитайте себе:

    ✔️ Чи відновлююся я після вихідного дня?

    ✔️ Чи хочу я йти на тренування, чи просто змушую себе?

    ✔️ Чи залишаються в мене сили на життя поза спортом?

    ✔️ Чи приносить мені задоволення те, що ще недавно надихало?

    Якщо відповідей «ні» стає дедалі більше — не ігноруйте це.

    Як допомогти собі?

    Відновлення — це не лише сон.

    Іноді психіці потрібно значно більше.

    Потрібно навчитися себе наповнювати.

    Змінити обстановку.

    Поїхати за місто хоча б на кілька годин.

    Побути на природі.

    Зустрітися з людьми, поруч із якими ви оживаєте.

    Зробити щось нове, що викликає щирі емоції.

    Не чекати, поки з’явиться бажання.

    Іноді саме дія повертає ресурс.

    Найнебезпечніше у перевтомі — залишитися наодинці зі своїм виснаженням.

    Саме тоді людина легко потрапляє у стан безсилля.

    Починає думати:

    “Я більше не можу.”

    “У мене немає сил.”

    “Нічого не зміниться.”

    Але навіть якщо тренувальний процес визначає тренер, ваш емоційний ресурс значною мірою залежить від вас.

    Саме ви можете навчитися відчувати свій стан.

    Саме ви можете навчитися вчасно себе наповнювати.

    І саме це є однією з найважливіших навичок спортсмена.

    Ми багато тренуємо силу, витривалість, техніку, швидкість.

    Але майже ніколи не тренуємо здатність чути себе.

    Хоча саме вона допомагає вчасно помітити межу між продуктивною втомою та перевантаженням.

    На мою думку, професійний спортсмен повинен тренувати не лише своє тіло, а й навичку відчувати свій стан.

    Бо це така ж важлива майстерність, як техніка, сила чи витривалість.

    Саме вона допомагає уникнути вигорання, зберегти любов до спорту та залишатися стабільним не лише фізично, а й психологічно.

    А справжня сила спортсмена — це не вміння терпіти будь-яку втому.

    Справжня сила — це вміння розуміти себе.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Небайдужі батьки у спорті

    Небайдужі батьки у спорті

    Хто такі небайдужі батьки у спорті?

    Це не ті, хто постійно втручається в тренувальний процес, вказує тренеру, як тренувати, або вважає, що їхня дитина завжди права.

    ✔️Небайдужі батьки — це ті, хто не відвертається від своєї дитини, коли їй важко.

    ✔️Це ті, хто не закриває очі на умови тренувань, стиль спілкування та методи виховання тренера.

    ✔️Хто приходить говорити з тренером.
    Саме говорити.

    Не диктувати умови. Не погрожувати. Не доводити, хто головніший.

    А ставити запитання, слухати, намагатися зрозуміти ситуацію та шукати рішення.

    ✔️Небайдужі батьки готові звернутися по допомогу до лікаря, реабілітолога, психолога чи іншого спеціаліста.

    Тому що не кожну проблему дитина може вирішити сама. І не кожну проблему можна вирішити словами: «Зберися», «Терпи», «Тренер краще знає».

    ✔️Небайдужі батьки не вірять, що завжди винна тільки їх дитина.

    У тренувальному процесі є дві сторони — тренер і спортсмен.

    І якщо місяцями щось не працює, важливо дивитися не лише на дитину.

    ⚡️На навантаження.

    ⚡️На методику тренувань.

    ⚡️На комунікацію.

    ⚡️На психологічний стан спортсмена, коли він разом з групою та тренером.

    ⚡️На стосунки з тренером та атмосферу в команді.
    Не може бути хтось один винен! Не може такого бути!!!!

    ✔️Небайдужі батьки готові боротися за свою дитину.

    Але боротися — не означає воювати з тренером чи з усіма навколо.

    Це означає не боятися ставити запитання тренерам та керівникам!

    Почути не тільки тренера, а й свою дитину.

    Шукати інформацію.

    Звертатися до фахівців.

    Просити іншу професійну думку.

    І, якщо потрібно, приймати складні рішення.

    ✔️Небайдужі батьки — це ті, хто можуть витримати емоції своєї дитини.

    Не зупиняти сльози словами: «Не плач».

    Не знецінювати страх: «Немає чого боятися».

    Не вимагати негайно заспокоїтися.

    А залишитися поруч, вислухати й допомогти розібратися з тим, що відбувається.

    І сказати своїй дитині, незалежно від її віку:

    «Я з тобою. Я за тебе. Це не означає, що ти завжди правий. Але якщо тобі важко, ми будемо разом розбиратися з тим, що відбувається».

    ✔️Не байдужі батьки не залишають дитину саму з думкою:

    «Якщо в мене не виходить — значить, зі мною щось не так».

    ✔️Небайдужі батьки не проживають спорт замість своєї дитини.

    Вони дають їй можливість дорослішати, помилятися, програвати, брати відповідальність і ставати сильнішою.

    Але при цьому дитина знає:

    «Якщо зі мною станеться щось важке, мої батьки не відвернуться. Вони почують мене. Допоможуть розібратися. І, якщо буде потрібно, стануть поруч зі мною».

    На мій погляд, саме це і означає бути небайдужими батьками у спорті.
    Завдяки якім формується Цілісна особистість спортсмена!

    Якщо спортсмен «поломаний» але переможець- це не спорт. Це емоційна катівня. І жодна медаль не вартує цього
    Завдання спорту- це виховання цілісної, стійкої особистості, медалі та звання це вже вторинне.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • У професійному спорті немає універсального шляху до перемоги

    У професійному спорті немає універсального шляху до перемоги

    Спорт для всіх різний.

    Різні навантаження. Різна психіка. Різний ресурс організму. Різна швидкість відновлення. І різний час, протягом якого спортсмен здатен залишатися на найвищому рівні.

    Хтось будує кар’єру десятиліттями. Хтось швидко досягає вершини й так само швидко залишає великий спорт.

    Усі спортсмени різні.

    Ви можете мати кумирів. Захоплюватися великими чемпіонами. Вивчати їхній шлях, дисципліну, ставлення до тренувань.

    Але не витрачайте дорогоцінний час на спроби стати копією іншого спортсмена.

    Не шукайте «те саме тренування олімпійського чемпіона».

    Не намагайтеся повторити чужу систему підготовки лише тому, що вона привела когось до золотої медалі.

    Те, що спрацювало для іншого спортсмена, не обов’язково спрацює для вас.

    Можна отримати короткочасний результат, новий стимул, емоційний підйом.

    Але сліпе копіювання чужого шляху може забрати найцінніше, що є у професійного спортсмена.

    ‼️ Час. А час у професійному спорті має ціну золота.

    Кар’єра обмежена. Організм не може нескінченно працювати на межі можливостей, витримувати максимальні навантаження, конкуренцію та постійний тиск результату.

    Тому одне з найкращих вкладень спортсмена — не пошук чужого секрету успіху, а вивчення себе.

    Знати свою психіку та свій організм.

    Розуміти свою реакцію на навантаження і стрес.

    Знати, як ви відновлюєтесь- психологічно та фізично!

    Де потрібно додати, а де — вчасно зупинитися.

    Що допомагає вам показувати максимум, а що поступово забирає сили та руйнує результативність.

    Є речі, які не потрібно намагатися в собі зламати. Їх потрібно знати й навчитися грамотно використовувати.

    Саме тому професійна підготовка повинна будуватися навколо конкретного спортсмена або конкретної команди.

    Разом із тренером.

    З урахуванням ваших цілей, можливостей, обмежень, сильних і слабких сторін.

    Не намагайтеся стати другим Роналду, Майклом Фелпсом чи Усейном Болтом.

    Вивчайте їх. Беріть те, що може бути корисним.

    Але шукайте власну формулу результату.

    Бо сила професійного спортсмена це добре знати себе, щоб максимально точно використовувати власні сильні сторони, ресурс і потенціал.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • «Працюй у кайф»

    «Працюй у кайф»

    Чому я не вважаю цю рекомендацію універсальною для українських спортсменів?

    «Тренуйся в кайф».
    «Змагайся в кайф».
    «Розслабся та отримуй задоволення».

    Звучить красиво. Але чи підходить це кожному спортсмену?

    Я вважаю, що психологічні рекомендації не можна відривати від реальності, у якій живе людина.

    Український спортсмен часто роками перебуває в умовах високих навантажень, конкуренції та невизначеності.

    Потрібно доводити своє право на місце в команді чи збірній, шукати можливості для тренувань і відновлення, думати про фінанси та майбутнє після завершення кар’єри.

    Іноді спортсмен змушений бути ще й власним менеджером, організатором і постійно відстоювати себе.

    А сьогодні до цього додається війна.

    Переживання за близьких. Обстріли. Переїзди. Втрата спортивних баз. Зміна місць тренувань.

    І ось спортсмену, який роками живе в умовах високої напруги, кажуть:

    «Просто зроби це в кайф».

    А психіка може не розуміти, як це.

    Неможливо за командою вимкнути тривогу, втому, відповідальність і багаторічну звичку боротися за своє місце.

    Більше того, заклик «отримуй задоволення» може стати ще однією вимогою.

    Тепер спортсмен повинен не лише показати результат.

    Він ще й повинен отримувати від цього кайф.

    Саме тому я за те, щоб спортивна психологія була ближчою до реальності спортсмена.

    Не потрібно змушувати себе відчувати те, чого зараз немає.

    Краще дайте спортсмену інший меседж 👉який дасть йому змогу вийти із внутрішнього конфлікту.

    ✅Ти можеш хвилюватися — і виходити на старт. (Навіть якщо ти хвилюєшся- ти можеш гарно змагатися)

    ✅Ти можеш бути втомленим — і залишатися професіоналом. (Навіть якщо ти ментально втомлений- ти все одно професіонал, та можеш виступати гарно)

    ✅Ти можеш не відчувати кайфу — і показати все, на що здатен. (Просто виступай- навіть якщо ти не відчуваєш радості від змагань)

    ✅Залиш на певний час за спиною все, що забирає твої сили.

    ✅Спирайся на свою підготовку. Ти все можеш.

    ✅Просто зроби свою справу незважаючи не на що.

    ‼️А кайф може прийти потім.

    ‼️А може не прийти взагалі.

    І це не робить тебе менш сильним та професійним спортсменом.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Друзі, я на деякий час випала з каналу і майже нічого не писала

    Друзі, я на деякий час випала з каналу і майже нічого не писала

    Через часті обстріли Києва мені було складно повернутися до роботи та говорити про спортивну психологію.

    Коли поруч стільки болю, втрат і страху за життя, мене ніби зупиняє. Я завмираю і не можу писати про спорт, результати, перемоги та досягнення.

    Мені потрібен був час.

    Зараз ми з сином у батьків, у селі. Тут я потроху приходжу до тями, відновлююся і відчуваю, що готова повертатися.

    Тому поступово знову почну писати для вас, ділитися професійними матеріалами, створювати нові вебінари та тренінги.

    Адже життя продовжується.

    І поки є спорт — ми продовжуємо тренуватися, змагатися, ставити цілі, вдосконалюватися, підтримувати одне одного і рухатися далі.

    Спорт — це теж про життя. Про здатність витримувати, відновлюватися після важких періодів і знову знаходити в собі сили йти вперед.

    Дякую всім, хто залишається зі мною і чекає на нові матеріали.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • «Я навчу тебе перемагати легко». Звучить бажано — і саме тому продається. Але за гучними…

    «Я навчу тебе перемагати легко». Звучить бажано — і саме тому продається. Але за гучними…

    «Я навчу тебе перемагати легко». Звучить бажано — і саме тому продається. Але за гучними обіцянками в спортивній психології стоїть зовсім інша реальність.

    У цьому відео я говорю про те, чому чемпіонство не можна пообіцяти. Результат складається з багатьох факторів — техніки, закладеної ще в дитинстві, антропометрії, стану тренера, фінансування, психологічної стійкості — і жоден окремий спеціаліст не «зробить» з людини чемпіона. Коли ви чуєте «прийди до мене — і станеш чемпіоном», варто бути обережними.

    Я розповідаю, чим спортивна й військова психологія відрізняються від решти: вони вчать не комфорту, а тому, як витримувати біль і йти далі. У цьому є ціна — дисоціація від почуттів і виснаження нервової системи. І про те, хто привласнює перемогу, коли спортсмен виграє, і хто мовчить, коли він програє.

    Головна ідея проста: змінити фокус із «як стати чемпіоном» на «як вибудувати найкращий процес для себе сьогодні». Бо навіть вихід зі спорту без медалі — це не втрачені роки.

    🎬 До цього допису в каналі додано відео — дивитися в Telegram.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Вигорання… Воно буває у всіх

    Вигорання… Воно буває у всіх

    Неважливо, хто ви:
    ✔️ спортсмен,
    ✔️ тренер,
    ✔️ батьки спортсмена,
    ✔️ реабілітолог,
    ✔️ психолог,
    ✔️ масажист.

    Рано чи пізно майже кожен, хто довго живе у високому навантаженні, стикається з вигоранням.

    Найцікавіше, що зовні нічого не змінюється.

    Ви продовжуєте тренуватися, працювати, проводити заняття, готуватися до стартів.

    Але всередині вже порожньо.

    🙅‍♀️ Немає бажання працювати.
    🙅‍♂️ Немає радості від того, що робиш.
    🙅‍♀️ Немає сил навіть себе мотивувати.

    Іноді настільки, що починають дратувати навіть колеги.

    Не тому, що вони погані.

    А тому, що більше немає внутрішнього ресурсу витримувати навіть звичайне спілкування.

    Хочеться лише одного — поїхати, відпочити й ні про що не думати.

    І якщо це можливо — чудово.

    Але що робити, коли попереду ще змагання?

    Я дуже добре пам’ятаю цей стан.

    Чемпіонат Європи чи світу вже позаду, а через три тижні або місяць — Кубок світу. І ти розумієш, що вже не можеш дивитися ні на басейн, ні на відкриту воду.

    Сил немає.
    Бажання немає.
    А працювати треба.

    Тоді постає головне питання:

    Як працювати, коли працювати вже нічим?

    Колись моя психолог навчила мене дуже простій речі — домовлятися із собою.

    Але є ще одна важлива умова.

    Наприкінці сезону дуже потрібен тренер, який розуміє: важко вже всім.

    У цей момент не працює тиск. Не працює фраза «зібрався». Найкраще рішення — домовлятися.

    Наприклад: два дні працюємо максимально якісно, а потім даємо собі день або хоча б пів дня повного переключення.

    Скажіть своїй психіці:

    «Зараз ми працюємо. А потім я дам тобі справжній відпочинок.»

    Чому це працює?

    Тому що психіка погано переносить нескінченну важку роботу без зрозумілого завершення. Якщо вона не бачить моменту відновлення, поступово з’являються апатія, емоційне виснаження і втрата сил.

    А в такому стані якісно працювати вже майже неможливо.

    Але є ще один важливий момент.

    Відпочинок — це не лежати весь день у ліжку.

    Це тотальне переключення.

    Нове місце.
    Нова прогулянка.
    Велосипед.
    Похід.
    Концерт.
    SPA.
    Невелика подорож.

    Будь-що, що повністю перемикає мозок зі звичного режиму.

    Саме нові враження допомагають психіці швидше відновитися. Мозок перестає жити лише в режимі «треба», знижується внутрішня напруга, повертаються увага, сили й бажання працювати.

    Іноді один день такого справжнього переключення дає більше, ніж три дні безцільного лежання вдома.

    Я неодноразово переконувалася в цьому і як спортсменка, і вже зараз — як спортивний психолог.

    Іноді саме той, хто вчасно дозволив собі відновитися, показує найкращий результат.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Дитина плаче перед тренуванням: змушувати чи залишити вдома?

    Дитина плаче, каже «я не піду» і робить усе, щоб не йти на тренування. А батьки розгублені: змушувати — чи пожаліти й залишити вдома?

    Я виросла в спорті й бачила це багато разів — і як мама теж проживаю це зі своєю дитиною. Тут немає простої відповіді «тиснути» чи «жаліти». Є дещо важливіше: жодна дитина не хоче робити зусилля — і це нормально. Спорт і тренер вчать дитину того, чого ми, батьки, дати не можемо: робити зусилля кожен день, навіть коли важко й нецікаво. У цьому відео я показую, як пройти момент опору поруч із дитиною — і за якою однією ознакою ПІСЛЯ тренування зрозуміти, чи варто продовжувати, чи в системі щось не так.

    🎬 До цього допису в каналі додано відео — дивитися в Telegram.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →