Як навчити дитину програвати, не впадати у відчай і позбавлятись відчуття того, що вона не гідна перемоги/звання/титулу тощо?
Діти вчаться через повторювання власних дій, зміцнюючи нейронні ланцюжки.
Тож, якщо ви: Батьки,
Тренери,
Спортивні психологи👉
САМІ НЕ ВМІЄТЕ ПРОГРАВАТИ❗️
То марно розповідати своєму учню чи дитині правильні слова, бо ви цього не транслюєте.
Діти зчитують не ваші настанови, а безпосередньо ваш стан і реакції на їхній програш.
Тому перш ніж навчати дитину програвати, спитайте себе:
👉«Як я почуваюся, коли зазнаю фіаско?»
👉«Що я думаю про себе та суперників/партнерів/конкурентів після цього?»
Якщо відповіді вам не сподобаються, тоді welcome… Працюйте над собою. І тільки потім вчіть своїх учнів і дітей. Якщо ж відповіді задовільні, то ось декілька рекомендацій, як вашій дитині або учню подолати свій страх невдачі:
1️⃣
Постійно розмовляйте з дитиною/спортсменом, говоріть про різні сторони життя, спорту та конкуренції; розповідайте, що в спорті, як і в житті, люди також можуть програвати, помилятись і вибирати не той напрямок, що це є нормою та частиною життєвого шляху.
Головне, аналізувати, робити висновки, не критикувати себе і йти далі.
2️⃣
Пояснюйте, що програш – не зупинка, а ще один крок уперед. Кажіть спортсмену: «Те, що ти зараз засмучений, цілком нормально». Підтримуйте дитину, їй важливо це прожити.
А якщо ви:
👉забороняєте їй/йому плакати;
👉активно стимулюєте до наступних дій;
👉критикуєте й сердитесь, проявляючи багато емоцій; маніпулюєте, мовчите та уходите з місця змагань і т.п.☝️то ви не даєте дитині прожити болючі емоції і поступово вийти з них.
Запам’ятайте! ❗️ Діти/Підлітки/Дорослі бояться не самої поразки, а тих емоцій, що виникають потім: вони не мають здорового досвіду їх проживання і прийняття їх близькою людиною (тренером чи батьками).
І, якщо батьки та тренер не здатні проживати власні невдачі, вони не зможуть навчити спортсмена справлятися зі своїми переживаннями, залишатися врівноваженим у разі невдалих виступів на змаганнях і виходити з різних ситуацій з почуттям гідності.
Чимало тренерів і батьків думають, що, програвши, спортсмен одразу буде мотивованим, змінить ситуацію і візьме реванш. Але так вони показують дитині, що вона не має права проживати свій біль і відчай. А це почуття, і вони нікуди не діваються.
І тоді спортсмен вчиться плакати й сумувати на самоті. Критикує себе за те, що він/вона відчуває після поразки. Ось так формується страх програшу.
Та дитина не боїться програвати, якщо ви підтримуєте її і повністю приймаєте.
3️⃣
Запевняйте, що боятися – звичайна річ, але водночас змагатися/добиватися можливо та необхідно.
Страх вбиває дії, та дії вбивають страх.
4️⃣
Говоріть дитині, що можна хвилюватися, але все одно варто боротися на змаганнях.
Ідеальних умов та ідеального внутрішнього стану не буває.
Не створюйте міфів: не будеш боятися – обов’язково переможеш. Повірте, перемагають ті, хто вміє приймати свої невдачі і хто себе не цькує. Виграють не ідеальні спортсмени, а живі люди.
P. S. Програти може кожен, а переможцями стають справжні люди.
Не треба вчити спортсменів бути сталевими – вчіть їх бути живими!
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання