Не так давно тренерка з Києва сказала мені:
«А заради чого мені зараз тренувати? Який спорт має сенс зараз?..»
І я посміхнулася.
Тому що буквально тиждень тому сама ставила собі ті самі запитання.
Який спорт?
Які результати?
Навіщо це все зараз?
І сьогодні я, здається, можу відповісти на це трохи інакше.
Так, усе пізнається в порівнянні.
Життя має більшу цінність, ніж будь-яке спортивне досягнення, результат чи медаль.
І я не думаю, що зараз потрібно робити вигляд, ніби нічого не відбувається, і продовжувати вимагати від себе, дітей та спортсменів результатів так, наче умови нашого життя залишилися такими самими.
Але як психолог я хочу показати тренерам, наскільки ви зараз важливі.
Можливо, ви навіть не до кінця усвідомлюєте, яку роль сьогодні відіграєте в житті дітей та підлітків.
Дитина чує сирени, прокидається вночі, спускається в укриття, бачить тривогу дорослих, хвилюється за батьків. А потім встає зранку і має продовжувати своє звичайне життя.
Коли людина довго живе у стресі, напруга нікуди сама по собі не зникає.
Нервова система знову і знову реагує на небезпеку, тіло напружується — і цій напрузі потрібен вихід.
А діти дуже багато проживають саме через тіло.
Рух, гра, фізичне навантаження, тренування — це один зі здорових способів скидати частину цієї напруги.
Тому спорт сьогодні — це не тільки про результат.
Це місце, де дитина може бігти, стрибати, плавати, грати, змагатися, сміятися, фізично втомлюватися, відчувати своє тіло і свою силу.
І хоча б на якийсь час вона не просто дитина, яка живе під час війни.
Вона знову просто дитина.
І тут велике значення має не тільки спорт.
Велике значення має тренер.
Тренер, який може пожартувати, підтримати, посміятися разом із дітьми, іноді дозволити їм просто погратися.
Тренер, який може побачити, що сьогодні перед ним не просто спортсмен, від якого потрібно отримати результат, а втомлена, напружена або налякана дитина.
Бо для дитячої психіки має значення не тільки те, що з нею відбувається, а й те, хто в цей момент знаходиться поруч.
Тому сьогодні результат роботи тренера — це не тільки медаль, місце чи виконаний норматив.
Це ще й дитина, у якої є місце, куди вона приходить і де життя продовжується.
Звичайно, спорт не може прибрати всі наслідки життя в умовах війни.
Але фізична активність, звична структура тренувань, спілкування з іншими дітьми та контакт із тренером можуть бути хорошою опорою для психіки.
І ще мені хочеться сказати самим тренерам.
Вам теж зараз непросто.
Ви так само не спите ночами, хвилюєтеся за дітей і близьких, чуєте сирени, втомлюєтеся.
А потім приходите на тренування, де на вас дивляться діти.
Іноді їм від вас потрібні техніка, дисципліна і результат.
А іноді — підтримка, стабільність або просто нормальний жарт.
Тому сьогодні на запитання тієї тренерки:
«Заради чого мені зараз тренувати?» — я б відповіла так:
Ви робите свою роботу заради більшого, ніж результат.
Ви робите її заради майбутнього цих дітей.
І, можливо, через багато років хтось із них розповідатиме вже своїм дітям:
«Коли була війна, я ходив на тренування. І там мені було добре. Там був мій тренер».
Можливо, вони не згадають усі свої результати, нормативи чи місця.
Але можуть пам’ятати тренера, поруч із яким у дуже непростий час їм було добре і безпечно.
Тому велика вдячність кожному тренеру, який продовжує працювати в умовах війни.
Бережіть себе та своїх близьких.
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2026 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання