Після постійних обстрілів, постійного звучання сирен вдень і вночі, після ночей без нормального повноцінного сну, постійного хвилювання за дитину, чоловіка, близьких — я в якийсь момент просто втратила сенс щось писати про спортивну психологію.
Хоча я продовжувала працювати як психотерапевт, бо тут якраз розуміла цінність цієї роботи.
А ось щось створювати для спорту я перестала бачити навіщо.
Який спорт в Україні, коли є одне бажання — ВИЖИТИ?
Спорт важливий там, де є безпека, де немає війни, де люди можуть будувати плани, готуватися до змагань, ставити цілі, боротися за результат, відновлюватися після змагань.
А в Україні зараз ГОЛОВНЕ — вижити та ментально вистояти.
Бо життя все одно вище за будь-який результат.
Моя внутрішня ціль, заради якої я взагалі почала говорити про спортивну психологію, перестала мати сенс.
Зрозумівши, що далі я просто не можу написати нічого про спорт, я дала собі час — без вимог до себе.
Приблизно тиждень я просто працювала як психотерапевт зі своїми постійними клієнтами й більше нічого від себе не вимагала.
А потім ми з дитиною поїхали в село.
Маленьке село, де немає повітряних тривог, не чути вибухів, а машини проїжджають настільки рідко, що ти раптом починаєш чути тишу.
Там я виспалася.
Просто нормально виспалася три дні поспіль.
І саме там, коли нервова система трохи відпустила, я раптом зрозуміла одну річ.
Те, що відбулося зі мною зараз, дуже схоже на те, що колись відбувалося зі мною у професійному спорті.
Є моменти, коли твоя ціль більше не працює.
Ти дуже довго до чогось ішов. Хотів стати кимось. Хотів показати певний результат. Хотів виграти, відібратися, довести, досягти. А потім у якийсь момент цього не сталося. Або сталося зовсім не так, як ти планував.
І спочатку там дійсно може бути відчай.
Тому що стара ціль втрачена, а нової ще немає.
І тоді виникає дуже складне запитання:
А заради чого мені рухатися далі?
І ось тут я знову повернулася до того, що багато разів бачила і у спорті, і в психотерапії.
Є щось більше за ціль.
Це сенс і цінність.
Ціль може перестати працювати. Її можна не досягти. Вона може змінитися. Те, що ще вчора було надзвичайно важливим, сьогодні може взагалі втратити значення.
Але якщо за ціллю стоїть цінність — ти можеш знайти інший шлях.
Я справді можу все це кинути. Без проблем.
Моєю основною роботою була і залишається психотерапія. Я можу більше не писати про спортивну психологію, не пояснювати, не розповідати, не намагатися щось змінити у спортивному середовищі.
Але тоді я поставила собі інше запитання:
А заради чого я взагалі туди йшла?
І відповідь прийшла сама 👉
Заради цінності.
Заради того, щоб бути почутою в тому, що у спорті можна по-іншому.
Можна досягати і при цьому не руйнувати себе.
Можна ставати сильнішим, не знищуючи свою самооцінку.
Можна програвати і не переставати після цього поважати себе.
Можна через спорт не тільки здобувати медалі, а й формувати себе, пізнавати себе, вчитися витримувати складне, боротися, відновлюватися, вставати після невдач.
І якщо хоча б одна людина, прочитавши мої тексти чи почувши мене, змогла змінити думку про себе — з негативу на прийняття, — усе це вже було не дарма.
Частина 2 далі
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2026 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання