Категорія: З Telegram-каналу

Сьогодні Трійця — день, коли природа дихає життям, а душа просить тиші.

Це ідеальний момент згадати: спортсмену життєво необхідний повний відпочинок.
Не активний відпочинок. Не розслаблене тренування. А тотальне ментальне, емоційне й фізичне переключення.

⸻

🔁 Чому це важливо?

• Без повного відключення від спорту — вмикається емоційне вигоряння.
• Без пауз — нервова система не встигає відновити базовий ресурс.
• Якщо мозок постійно в режимі «старт, результат, тренування» — тіло починає працювати на знос.

⸻

✅ Як виглядає справжній відпочинок для спортсмена та тренерів?

• Немає розмов про спорт.
• Немає аналізу результатів, техніки, суперників.
• Немає фону тривоги «а раптом втрачаю форму».
• Є життя. Є людськість. Є світ поза результатами.

⸻

🌱 Сьогодні дозволь собі не бути спортсменом, тренером, батьками спортсменів.
А просто людиною, яка живе. Дихає. Їсть пиріжки. Сміється з близькими. Слухає птахів. Думає про щось високе, просте і справжнє.

І в цьому — глибока сила.

Бо коли ми вміємо вимикатися, ми насправді тренуємо найвищий рівень стійкості.

⸻

🙏🏻 Світлого свята Трійці!
Нехай цей день принесе не лише відпочинок м’язам — а й спокій душі.

У спорті — як і в житті — переможці часто опиняються під прицілом. Плітки, обговорення, коментарі в соцмережах, хейт. І дорослі ледве з цим справляються. Що вже казати про дитину чи підлітка, у яких ще не сформована зріла психіка?

⸻

🧒 Пам’ятайте що Психіка дитини та підлітка ще не доросла їм потрібна наша допомога!

Діти, а особливо підлітки, глибоко залежать від дорослих — тренерів, батьків, авторитетних персон. І тому:

✔️вони вбирають як губка ваші реакції, слова та дії;
✔️навіть якщо вони мовчать — внутрішньо вірять вам на 100%;
✔️ часто не вміють самостійно відфільтровувати чужі слова, ставлення чи негатив.

Це означає одне: саме дорослі — або формують опору в дитині, або стають причиною її внутрішнього надлому.

⸻

💬 В Реальністі сучасного спорту: завжди будуть ті, хто обговорює ваш результат! 🏋️‍♀️🏆

Ми живемо в час соціальних мереж, публічних виступів, лайків і хейту. Якщо спортсмен відрізняється— він автоматично стає для когось незручним.

І це потрібно озвучувати🚨

Не ховати дитину від реальності, а:
✔️ навчати імунітету до думки інших;
✔️пояснювати, що чужі слова не мають влади, якщо ми її не даємо;
✔️вчити зосереджуватись на своєму шляху, а не на обговореннях збоку.

⸻

🔑 Тоді Що НІКОЛИ не варто робити дорослим?!

Якщо ви тренер або батько/мати спортсмена:

1. 🚫 Не обговорюйте тренера при дитині — навіть натяками.
2. 🚫 Не говоріть зневажливо про суперника вашої дитини.
3. 🚫 Не «діліться» плітками про вашу дитину з нею самою.
4. 🚫 Не обговорюйте її виступи при всіх — навіть якщо хочете похвалити чи “підправити”.
5. 🚫 Не пліткуйте вголос. Це формує в дитини модель: “вижити — це говорити про інших”.

І головне: не включайтесь у “хейтерські теми” самі. Інакше дитина вчиться: увагу потрібно заробляти через драми. Це шкідлива стратегія, яка потім заважає і в спорті, і в житті.

⸻

🧘‍♀️ Що варто пояснювати своїй дитині (і спортсменам будь-якого віку):

✔️ «Чужі коментарі — це про них, не про тебе.”
✔️ «Той, хто обговорює — втрачає свою силу, а не отримує твою.”
✔️ «Де твоя увага — там твоя енергія.”
✔️ «Якщо реагувати на кожного — не вистачить сил йти своїм шляхом.”
✔️ «Твій шлях — тільки твій. Твій сенс, твій фокус.”

⸻

🏔 Чому це критично важливо?

Бо сильний спортсмен — це не тільки про тіло. Це — про психіку, яка не руйнується від шуму довкола.
Бо життя в спорті — це постійна взаємодія з іншими людьми. А отже — і з чужими очікуваннями, думками, заздрістю, тиском.

Той, хто не навчився бути стійким до зовнішніх думок, — або вигорить, або зламається, або піде з великого спорту, бо не витримає ціни.

⸻

✨ Висновок:

Пояснюйте. Називайте речі своїми іменами. Формуйте у дитини розуміння:

“Я не маю бути зручним для всіх. Моє завдання — бути собою. І йти своїм шляхом, навіть коли інші не розуміють.”

Це і є справжня сила. І це та зрілість, якої не видно на п’єдесталі, але яка творить чемпіонів.

Війна — це не лише про фронт. Війна — це внутрішній надлом. І для спортсменів, які зазвичай звикли до боротьби за соті секунди, медалі, контроль, вона несе зовсім інший вимір боротьби — за сенс, за стійкість, за віру в майбутнє.

⸻

1. 🧠 Психіка в умовах хронічної невизначеності.

Вже зараз:

✔️спортсмени живуть у режимі постійної адаптації: то евакуація, то зміна тренера, то тренування в бомбосховищі, то робота з тренером онлайн.

✔️ тіло і психіка перебувають у режимі тривоги, який виснажує ресурси, пригнічує здатність концентруватися, знижує пластичність мислення.

✔️ внутрішній хаос і нестабільність заважають входити в стан потоку — ключовий для результатів у спорті.

⸻

2. 💥 Травма війни: пряма та непряма.

Психологи вже фіксують:

✔️ ПТСР у дітей та підлітків, які займаються спортом (навіть у тих, хто не був під обстрілами, але постійно бачить новини чи втратив близьких).

✔️ Прихована депресія у підлітків-спортсменів, що маскується під втрату мотивації чи “лінь”.

✔️Вторинна травматизація тренерів та батьків, які самі на межі виснаження, і не мають ресурсу підтримувати дитину.

⸻

3. 🧱 Втрачена стабільність = втрата ідентичності.

Для професійного спортсмена спорт — це не просто діяльність, це система самоідентифікації.

“Я плавець, я борець, я футболіст” — ці ідентичності руйнуються, коли:

• немає регулярних тренувань,
• зриваються змагання,
• немає команди або тренера,
• виникає почуття “я нікому не потрібен”.

⸻

4. 👁 Діти війни = спортсмени іншого типу.

Ті, хто формуються зараз, — це вже інше покоління.
Вони ростуть у реальності, де:
• втрата стала нормою (дому, друга, можливості виступати),
• гіпервідповідальність — спосіб вижити,
• страх і вина — глибоко всередині (“я займаюсь спортом, а хтось воює”).

🌀 У майбутньому вони потребуватимуть:
• глибокої роботи з тілом, бо тілесна пам’ять зберігає стрес.
• переосмислення мотивації — бо “перемагати заради медалі” вже не працює.
• відновлення довіри до світу, бо вона втрачена.

⸻

5. 🔄 Новий цикл адаптації після війни

Після перемоги — це буде не “повернення до норми”, а новий цикл психологічної адаптації:
• Почуття провини у тих, хто вижив і продовжував тренуватися.
• Потреба у новій системі смислів: чому я тренуюсь? Для кого? Навіщо?
• Пошук нових авторитетів — бо багато тренерів втратили впевненість у собі або змінили сферу.

⸻

6. 🪙 Що може допомогти спортсменам пережити цей період?

✔️Психологічна грамотність тренерів та батьків.
✔️ Безпечний простір у команді.
✔️ Формування нової ідентичності: я не лише спортсмен, я — особистість, яка росте навіть у темні часи.
✔️ Терапевтична робота зі страхом, виною, злістю.
✔️ Навички тілесного заземлення й робота з тілом (бо воно не забуває).

⸻

🎯 Висновок:

Ми не можемо зараз точно виміряти масштаб психологічної травми, яку отримає український спорт. Але ми можемо готуватись, розуміти, і діяти не після, а вже зараз.

Бо спортсмени — це не лише тіла, які тренуються. Це душі, які вчаться витримувати.

Достатньо багато Спортсменів або батьків приходять до психолога — і очікують ефекту “ВАУ” вже після першої зустрічі.

Наче психолог — це чарівник із паличкою. Один рух — і страхів нема, тривога зникла, а впевненість — як у чемпіона світу.

📍 Але правда в тому, що психологічна підготовка — це не магія. Це системна робота. Як тренування у спортзалі.
І саме тому більшість спортсменів (а іноді й тренерів чи батьків) — не готові працювати в довгу.

⸻

🔍 Чому шукають «чарівну таблетку»?

1️⃣ Бо хочуть результат тут і зараз
Перед змаганнями, після поразки, в стані вигорання — хочеться швидкого полегшення. Але психіка не влаштована як м’яз, який можна “розім’яти за раз”.

2️⃣ Бо не розуміють, як працює психологія
Багато хто думає: психолог просто скаже фразу типу «ти зможеш!» — і все зміниться. Але це не мотиваційна промова, це внутрішня перебудова.

3️⃣ Бо більшість з нас не вчили працювати з психікою. Ми звикли качати тіло, дисципліну, результат. Але ментальна гігієна, самоспостереження, робота зі страхами — це нове й часто лякаюче.

4️⃣ Бо це іноді боляче.
Психологічна робота піднімає глибокі переживання: страхи, сором, самокритику, досвід з дитинства.
І багато спортсменів насправді не готові на це дивитись прямо.

⸻

🧘‍♀️ А як працює насправді?

1️⃣ Як і в спорті, немає одного «правильного дня» — є регулярність.
2️⃣ Не можна розраховувати, що ти «викачав» психологію за годину роботи з психологом , і вона триматиметься місяць.
3️⃣ Психіка — це як серцево-судинна система: її треба підтримувати щодня. Навіть по 10 хвилин.

⸻

💡 Психолог — не маг, а тренер твоєї ментальної сили.
Але без регулярних зусиль самого спортсмена, психолог не зможе вам допомогти.
⸻

📌 Для батьків і тренерів:

Ваші діти, ваші спортсмени — не потребують чарівника.
Вони потребують безпечного простору, де можна навчитись:
✔️не боятися помилок;
✔️витримувати тиск;
✔️не втрачати себе після поразок;
✔️і не злітати від перемог.

⸻

📣 Висновок:

Психологія — це не швидке зняття симптомів. Це тренування. Це профілактика. Це сила, яка не видно на око, але вона вирішує все.

🔹 “Поговоріть із моєю дівчинкою — вона боїться.”
🔹 “Скажіть йому, щоб не хвилювався так сильно.”
🔹 “Ми завжди виступаємо погано у перший день змагань — що з цим робити?”

Це лише маленька частина запитів від батьків, тренерів, а іноді й самих спортсменів.

📌 Зробимо важливу позначку: ці люди просто не мають знань із психології — і це абсолютно нормально. Ми не зобов’язані знати все. Але я хочу показати, що насправді стоїть за подібними зверненнями.

🩺 Уявіть повідомлення лікарю:
“У мене щось болить. То живіт, а може й не живіт… Що мені робити? 😮”
Приблизно так звучить такій запит до психолога.

⸻

🧠 Психологія — це не про поради. Це про роботу над собою.

І ця робота — глибока, непроста і точно не миттєва.

❌ “Не бійся!”
❌ “Повір у себе!”
❌ “У тебе все вийде!”

Ці фрази не працюють. Бо психологія — це не тренування, де треба просто виконати інструкцію тренера. Це шлях:

🔸 До усвідомлення: я хочу щось змінити в собі?!
🔸 До визнання: щось у мене не виходить?!
🔸 До сміливості: я готовий це змінювати?!
🔸Що я готовий для цього сістиматично робити?!

📚 І це не про прочитану книжку чи один вебінар. Це — про системний рух. Особливо, коли йдеться про підлітків та дорослих спортсменів.

⸻

🚧 І Перші перешкоди на цьому шляху:

1️⃣ Признання: не кожен може чесно сказати собі, що потребує ментальної підтримки.
2️⃣ Пошук: не кожен дійде до “свого” психолога (іноді одна невдала спроба — і тотальна недовіра до всіх фахівців).
3️⃣ Розчарування: тут немає магії. Ніхто не стане “іншим” після однієї сесії.
4️⃣ Нереалістичні очікування: за одну консультацію — усе змінити. (Так, можна щось усвідомити, полегшити стан. Але тільки 3% впроваджують це в життя системно.)
5️⃣ Страх змін: начебто всі “хочуть перемог”, але внутрішньо до змін готові одиниці.

⸻

🏋️‍♀️ На тренуванні з вами — тренер які ходить за вами.
🧘‍♂️ У психології — за вами не будуть «ходити»
Психолог не буде бігати за вами. Не зробить домашні завдання за вас.
Він — поруч, щоб допомогти вам побачити, зрозуміти, відчути. Але змінюєтеся ви самі.

⸻

🔎 А реальність така:

✅ Не всім спортсменам потрібен психолог — і це нормально.
✅ Не всі дійсно хочуть змін.
✅ Не всі готові взяти відповідальність на себе.
✅ Не всі визнають, що чуда не буде.
✅ Не всі системно працюють над собою.

І це — теж нормально. Я знаю олімпійських чемпіонів, які жодного разу не були у психолога. Їм пощастило з тренером і середовищем. Але й вони це “випахали” власним потом.

⸻

🐟 І при цьому я особисто я вважаю, що Психологія спорту починається не зі спортсмена.

Спортсмен — це хвіст риби.
А голова й тіло — це батьки й тренери.

Саме вони першими мають отримувати якісну психологічну інформацію.
Саме вони — творці ментального середовища для зростання.
І тільки тоді, коли спортсмен дозріє, він або вона свідомо вирішать:
“Мені потрібна робота з психологом.”

І от з цього моменту починається справжній ментальний розвиток.

(Звісно якщо ви не на змаганнях🏆)

Сьогодні ми не думаємо про:

• тренування 🏋️‍♂️
• нормативи 🧭
• результати 🥇
• чи хто був кращим…

Сьогодні ми відпочиваємо. Повністю. Свідомо. Тотально.
Не тому що ми “лінуємось”. А тому що ми розумні спортсмени.

Бо без повного ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ —
не буває повного ВКЛЮЧЕННЯ.

Відпускаємо спорт.
Дихаємо. Живемо. Відновлюємось.



На старті спортивного шляху більшість батьків сповнені ентузіазму.

✅ Вони купують найкращу форму.
✅ Водять на тренування.
✅ З гордістю викладають перші медалі в соцмережах.

Та минає час…
Результати не “стріляють” так, як батькам би хотілося.
Успіхи не дотягують до їхніх очікувань.
І тоді починається поступовий, а іноді різкий відкат:

🔻 “Спорт нічого не дає.”
🔻 “Тренер не бачить потенціалу.”
🔻 “Там всі на допінгу.”
🔻 “Це просто хобі, не більше.”
🔻 “Ми й не хотіли оце все так серйозно.”

А найболючіше — це знецінення зусиль самої дитини.

⸻

💔 Що насправді відбувається?

1. Очікування батьків не дорівнюють реальності результатів дитини ( підлітка)

Батьки часто вкладають мрію про успіх у свою дитину, іноді навіть несвідомо. І коли мрія не справджується — з’являється розчарування, яке вони не встигають усвідомити. Вони починають “рятувати” себе… через знецінення спорту.

«Якщо це не має сенсу — то не так боляче, що не вийшло.»

⸻

2. Батьківська любов чи умовна якім тобі потрібно бути у спорті ( та взагалі по життю).

Поки дитина показує результати — вона «хороша», «перспективна», «ми віримо в тебе».
Коли результатів немає — змінюється не тільки риторика, а і відчуття безумовної любові.

Для дитини це — удар по самоцінності.

⸻

3. Перекладання відповідальності.

Коли не спрацьовують їхні сподівання, батьки рідко готові визнати:
– що занадто тиснули,
– що хотіли не дитині, а собі довести,
– що це був їхній проєкт, а не вибір дитини.

Тому виною стає:
⛔️ тренер,
⛔️ федерація,
⛔️ система,
⛔️ сам спорт.

⸻

📉 Які наслідки це має для дитини?

1. Втрачена віра в себе:

– “Я не виправдала надій.”
– “Мене перестали любити.”
– “Я більше не особлива.”

2. Формування комплексу “Я не ок, якщо не №1”.

– Дитина перестає радіти процесу.
– Боїться помилок.
– Стає жорстко самокритичною.

3. Вихід зі спорту — з раною, а не з досвідом.
Іноді — назавжди.

⸻

🧠 В такому випадку спортивному психологу важливо доносити батькам?

🏅 Результат не повинен бути умовою любові.
Дитина — не інвестиційний проєкт. Вона — людина. Зі своїм ритмом, тілом, характером, шляхом.

🏅 Батьківська підтримка має бути стабільною, а не реактивною.
Підтримка має не змінюватися залежно від кількості медалей.

🏅 Знецінення шкодить більше, ніж відсутність грошей на спорт.
Бо після знецінення дитина часто не хоче більше старатись ні в чому.

⸻

✅ Що робити батькам?

1. Спитайте себе:

– Які в мене були очікування?
– Чи це була мрія дитини чи моя?
– Чи можу я прийняти її, навіть якщо вона не стане чемпіоном?

2. Навчіться хвалити не за медаль, а за зусилля.

– “Я пишаюсь, що ти старалась.”
– “Ти витримала — це сильніше за перемогу.”
– “Я завжди з тобою. Неважливо — перше чи п’яте місце.”

3. Залишайтеся поруч, навіть коли «не виправдала».
Це важливіше, ніж будь-яка перемога.

⸻

🌱 Висновок:

У спорті залишаються сильні не лише тілами.
А ті, кого не зламали очікування та розчарування.
Хто мав підтримку — не лише на п’єдесталі, а й після падіння.

Нехай ми будемо тими, хто вчиться бути опорою.
А не критиком у момент, коли це найменше потрібно.

Щиро дякую за допомогу в організації створення програми та ці фото💗 — Vladimir Polischuk 🙏.

Велика вдячність всім учасникам програми «Покрокова психологічна підготовка до змагань».

⭐️Чому це стало для мене настільки важливо?

Я багато років працюю зі спортсменами високого рівня. Але в якийсь момент… я відчула виснаження. Прийшло бажання залишити спортивну психологію й працювати лише як психотерапевт.

Бо я весь час повторювала одне і те ж.
Батькам. Тренерам. Спортсменам.
І не тому, що вони не слухали. А тому, що в системі не було місця психологічній підготовці як частині тренувального процесу.

🏁 Я усвідомила:
🔹 Більшість спортсменів готуються до змагань інтуїтивно.
🔹 Часто не розуміють себе, не відчувають свої емоції.
🔹 Іноді навіть не беруть відповідальність за свій стан.
🔹 Виступають хвилеподібно, не знаючи — чому саме так.

🤔 Я питала себе:
Як можна так тяжко тренуватись, вкладати роки життя у спорт — і при цьому нехтувати власним ментальним станом?

І тоді я зрозуміла:
🧠 Справа не в легковажності.
А в тому, що психологічна робота — це теж тренування. І воно складне.

💪 Не кожен готовий чесно подивитись у себе. Ще менше — змінювати себе.
Тому я по-справжньому вдячна усім 56 учасникам програми (і приєднання ще триває!) —
за вашу сміливість, вашу силу, вашу готовність вчитись керувати собою.

🌟 Бо саме цьому ми й вчимось на програмі:

✔️ Брати відповідальність за свій результат
✔️ Відокремлювати себе від чужих очікувань і слів
✔️ Працювати з думками-блокаторами, страхами та розчаруванням
✔️ Ментально берегти себе до старту
✔️ Розпізнавати свої тригери та повертатися до форми
✔️ Опановувати О.Б.С. — оптимальний бойовий стан
✔️ Свідомо завершувати змагальний цикл і дозволяти собі якісне відновлення
✔️ …і ще багато іншого

⸻

🏅 Бо змагання — це не лише про результат.
Це — про зрілість, про внутрішню автономність.
Адже в момент старту спортсмен один.
👤 Навіть у командному спорті.
І поруч може не бути ні тренера, ні психолога.

Тому справжній спортсмен — це той, хто вміє бути зібраним, зосередженим і водночас живим, легким, вільним від зайвого.

💛 Це про силу. І про любов до себе.
І я щаслива, що ми йдемо цим шляхом разом.

У спортивному середовищі багато говориться про силу, витривалість, лідерство. Але одна з найскладніших і найменш помітних внутрішніх пасток — роль жертви, в яку може впасти навіть сильний, талановитий спортсмен.

Це не про слабкість. Це — про психологічну установку, яка повільно, але системно руйнує кар’єру, внутрішню впевненість і здатність рости.

⸻

❓ Що таке “стан жертви” у спортсмена?

Це внутрішній стан, коли спортсмен перекладає відповідальність за свої результати, емоції або дії на зовнішні обставини: тренера, суддів, суперників, організаторів, батьків.

📍 Типові фрази у цьому стані:
 «Я програв, бо тренер не пояснив, чи не так тренував.”
«Мене спеціально поставили з сильним суперником”
«Суддя завжди не на моєму боці, в нього свої любимчики»
«Я вже програю, все я нічого не можу змінити”

Головна пастка:
Зовні ці фрази можуть звучати «логічно», але насправді вони позбавляють людину сили, ініціативи, волі та формують внутрішню пасивність.

⸻

🧨 Як батьки можуть (несвідомо) закладати стан жертви у дитини-спортсмена?

Один із найнебезпечніших чинників формування ролі жертви — поведінка батьків.

🔴 Коли батьки вдома говорять:
• “Тренер був несправедливий, до тебе»
• “Нормативи занадто високі, таке не пройти”
• “Тебе засуджують, бо ти не з фаворитів”
• “Іншим легше, бо в них зв’язки/гроші/тренер знайомий”

👉 дитина вчиться бачити перешкоди всюди, крім себе. Вона починає відчувати себе постійною жертвою обставин.

⸻

⚠️ Наслідки такої установки:
1. Формується вивчена безпорадність
• “Навіщо намагатися, якщо все вирішено за мене?”
2. Знижується рівень відповідальності
• Спортсмен не шукає внутрішній ресурс — він чекає, що або обставини зміняться, або хтось його “захистить”.
3. Зникає мотивація до зусиль
• Якщо перемога не залежить від мене, навіщо старатися?
4. Формується конфлікт з тренером
• Спортсмен починає дистанціюватися, не довіряти або підсвідомо саботувати роботу з тренером.
5. Зростає тривожність і образливість
• Будь-яка складність чи зауваження — як “атака”, “несправедливість”, “зрада”.

⸻

🔥 Чому стан жертви небезпечний у спорті?
1. Блокує розвиток
Спортсмен застрягає в колі виправдань замість пошуку рішень.
2. Руйнує самооцінку
Людина починає вірити, що вона не здатна впливати на своє життя.
3. Підриває довіру до системи
Зникає здорова конкуренція і бажання перевершити себе.
4. Провокує зриви, апатію або агресію
Замість бойового стану — внутрішній хаос і постійна образа.

⸻

🧭 Як розпізнати, що спортсмен у стані жертви?
• Часто скаржиться, ображається, звинувачує інших
• Негативно реагує на критику або невдачу
• Уникає відповідальності, каже: “це не від мене залежало”
• Пасивний або розгублений перед змаганнями
• Має переконання, що “все вирішують інші”

⸻

💡 Що робити? Як вийти з цієї ролі?

✅ Повернути відповідальність спортсмену.
Питання: “Що ти сам можеш зробити зараз?”

✅ Батькам — утриматися від критики системи при дитині.
Найкраща підтримка — не шукати ворогів, а дати віру в силу дитини справлятися.

✅ Працювати з установками.
Замість “мені не дають” — “я шукаю варіанти”, “я навчаюся витримувати складні ситуації”.

✅ Навчити спортсмена емоційній саморегуляції.
Прості техніки повернення до себе: дихання, фокус, тілесне відчуття, візуалізація ресурсу, техніка «СТОП».

⸻

📍 Висновок

Роль жертви — це не просто емоція, а внутрішній сценарій, який відбирає сили.
У спорті це може коштувати кар’єри. Бо з жертви не народжуються переможці.

🟢 Великий спортсмен — це не той, хто ніколи не програє.
Це той, хто знає, де його вплив, і здатен рухатися навіть у складних обставинах.

📣 Оголошення.
Всіх вітаю.
https://psikhologichna-pidgotovka-do-zmagan.kwiga.com/o/9V0CVnPjSY07

Сьогодні буде вебінар.
Бачу питання від учасників, тому науважую, що після оплати вам приходе лист з посиланням на Zoom.
Вебінар буде проходити саме на Zoom платформі.
Запис буде.
Після закінчення вебінару буде створений телеграм канал де буде опрацювання матеріалів вебінару.
Посилання на телеграм канал буде відправлено всім на електронну пошту, котра була зазначена при реєстрації.

До зустрічі.