Категорія: З Telegram-каналу

Дописи з Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті»

  • З Різдвом вас

    З Різдвом вас

    У час, коли світ хитається, Різдво нагадує про головне — світло народжується в тиші, любов — у серці, сила — в людяності.

    Нехай у вас буде внутрішня опора, ясність думок і спокій у душі.
    Нехай кожен крок буде з вірою, кожне рішення — з гідністю, кожен день — з сенсом.

    Бережіть себе.
    Ви потрібні цьому світу сильними, живими й справжніми.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Кейс із практики

    (з повного дозволу клієнта)

    Хлопцю 20 років. Його метою було виконання нормативу МСМК (майстер спорту міжнародного класу) на офіційних змаганнях.

    Перед кожними змаганнями ми провели по одній консультації — загалом дві.

    Він має достатньо сильну психіку, водночас дуже чутливий та добрий. У нього підтримуючі батьки. І, як будь-яка психічно здорова людина, він хвилюється перед стартами .(це нормально)

    На перших змаганнях йому не вистачило зовсім трохи до нормативу МСМК.
    На других — ще менше.

    Формально можна сказати: план не виконано.⛔️
    Але психологічно відбулися дуже важливі зміни.

    Після змагань, під час нашої розмови, переді мною був вже інший спортсмен:

    ✔️ більш досвідчений,
    ✔️більш упевнений у собі,
    ✔️більш спокійний,
    ✔️більш врівноважений.

    І найголовніше — його слова:

    «Так, мені прикро, що я не виконав норматив.
    Але в мене є ще спроби наступного року.
    І я обов’язково це зроблю».

    Я запитала його:

    «Що змінилося з моменту, як ми почали працювати, і до зараз? Адже формально результат ще не досягнуто».

    Він відповів:

    «Змінилося ставлення. Я зрозумів, що я можу.
    Не обов’язково зараз, але я зможу.
    Раніше після поразки я думав, що все — дарма».

    ⸻

    ☝️висновок спортивного психолога:

    Цей кейс добре показує одну з ключових істин професійного спорту.

    Спортивна психологія не гарантує покращення результату чи виконання нормативу тут і зараз.

    Але вона:

    📍знижує руйнівний вплив поразок,
    📍допомагає спортсмену витримувати плато, коли результат тимчасово не зростає,
    📍формує внутрішню опору та довіру до себе,
    📍переводить мислення з «усе або нічого» у довгострокову перспективу.

    Що автоматично (з часом) призводить до покращення своїх показників.
    ————
    До психологічної роботи поразка для цього спортсмена означала:

    «‼️Я не зміг — значить, я не можу».

    Після роботи поразка стала означати:

    «‼️Я не виконав зараз — але я здатний це зробити з часом».

    Це принципова різниця.

    Саме зміна ставлення:

    ✔️зменшує хронічну тривогу перед стартами,
    ✔️знижує ризик емоційного вигорання,
    ✔️дозволяє залишатися в спорті психологічно здоровим,
    ✔️створює умови для стабільного росту результату в майбутньому.

    У професійному спорті виграють не ті, хто ніколи не програє, а ті, хто вміє правильно проживати поразки і не руйнувати себе ними.

    Цей кейс — не про «чарівну психологію».
    Він про зрілість, витримку і внутрішню силу, яка формується ще до великого результату.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Підводимо психологічні підсумки 2025 року у спортсменів

    Ми вже майже підходимо до підсумків 2025 року.

    Так, спортивний сезон ще в розпалі — календарний рік у більшості видів спорту завершується наприкінці літа.

    Але на консультаціях я все частіше чую знайомі фрази:

    ✔️ «Так, не погано… але я міг би більше»
    ✔️ «Рік не вийшов — я не покращив результат»
    ✔️ «В цілому нормально, але не зробив того, що планували з тренером»

    З роками важких тренувань у спортсменів формується звичка бути незадоволеними собою.
    Бути постійно критичними.
    Бачити лише те, що не вдалося.

    А якщо результат не виріс — спортсмен починає знецінювати себе або свою роботу.
    Так поступово формується:

    ⚡️хронічне незадоволення собою
    ⚡️жорсткий внутрішній критик
    ⚡️втрата віри у власні сили

    І навіть коли результат покращився, багато спортсменів все одно не відчувають задоволення.
    Бо їхня психіка навчена дивитися лише в одному напрямку — на цифри, місця, медалі.

    ⸻

    Але правда в тому, що за рік ми робимо значно більше, ніж бачимо.

    За рік спортсмен:

    📍багато чого пережив і витримав,
    📍щось подолав у собі,
    📍навчився справлятися зі страхами,
    📍пройшов через напругу, сумніви, поразки,
    📍усвідомив власні межі й сильні сторони,
    📍навчився бути стабільнішим, дорослішим, стійкішим.

    Це теж результат.
    Просто його не видно.

    Психологічна робота — невидима.
    За неї не дають медалі.
    За неї не платять призові.

    Тому ми звикаємо цінувати лише те, що можна помацати:
    місце, секундомір, рейтинг, контракт.

    ⸻Тому що вирівняти емоційний баланс ☝️
    Рекомендую кожному спортсмену зробить 👉

    Пред новорічна 🎄 🎉🎅 Практика повернення своєї сили🔥🔥🔥

    1️⃣ Заздалегідь купіть просту медаль або маленький кубок.
    Без пафосу. Символ.

    2️⃣ Візьміть аркуш паперу.
    І спокійно, чесно напишіть все, що ви змогли за цей рік:

    ⛳️• «Я став менше хвилюватися перед стартом»
    ⛳️• «Я спокійніше реагую на критику»
    ⛳️• «Мені легше здавати іспити / контрольні / нормативи»
    ⛳️• «Я зміг поговорити з керівництвом (раніше це лякало)»
    ⛳️• «Я навчився не ламатися після невдалого старту»
    ⛳️• «Я став краще відчувати себе і своє тіло»

    Записуйте все, що стало легше, стабільніше, спокійніше.

    ❗️ Заборонено писати:
    «Я зміг, але міг би більше»
    «Це не так важливо»
    «Та це дрібниці»

    Без знецінення.
    Без порівнянь.
    Без «але».

    ⸻

    3️⃣ Завершальний крок

    Одягніть цю медаль.
    Або візьміть кубок у руки.

    І скажіть собі:
    «Це моє. Я це заслужив(ла) за цей рік».

    ⸻

    Що дає ця вправа з точки зору психології?

    ✔️ Відновлює відчуття внутрішньої опори,
    ✔️ Зменшує руйнівну самокритику,
    ✔️ Повертає контакт з реальністю, а не лише з ідеалом,
    ✔️ Фіксує прогрес, який раніше ігнорувався,
    ✔️ Формує здорову самооцінку, не прив’язану лише до результату,
    ✔️ Допомагає нервовій системі завершити рік без виснаження.

    Це не про «погладити себе».
    Це про побачити правду.

    Сильна психіка спортсмена будується не тільки на перемогах, а й на вмінні визнавати свій шлях.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • «Ви всі в однакових умовах!»

    «Ви всі в однакових умовах!»

    Чули таке від тренера, суддів чи навіть від батьків?

    Колись ці слова мали підґрунтя.
    Але не зараз.

    ⸻

    Сучасний спорт — це великі витрати.
    І мова не лише про тренування.

    ▪️ екіпіровка
    ▪️ виїзди на змагання
    ▪️ додаткові заняття
    ▪️ індивідуальна робота
    ▪️ оплата тренера або спеціалістів

    Усі діти та спортсмени мають різні можливості.
    І це об’єктивна реальність.

    Тому, будь ласка, не використовуйте фразу 👉 «ви всі в однакових умовах» —
    📍ні для своєї дитини,
    📍ні для учня,
    📍ні для спортсмена.

    ⸻

    Навіть на змаганнях, коли ми кажемо спортсмену:
    «Дивись, усі в однакових умовах», —
    це неправда.

    Бо:

    ▪️ у всіх різні здібності,
    ▪️ різний рівень таланту,
    ▪️ різна нервова система і психічна витривалість,
    ▪️ різні родини,
    ▪️ різна підтримка вдома,

    ⛳️Хтось після помилки чує:
    «Ми з тобою, ти справишся».

    ⛳️А хтось —
    «Ти нас підвів / підвела»,
    «Як тобі не соромно»,
    «Ти міг краще».

    Це не однакові умови.
    і Ніколи ними не були.☝️

    ⸻

    ❓ Що ж тоді казати, коли спортсмен у емоціях, злий, розгублений або «жаліється»?

    Замість знецінення — переорієнтація фокусу.

    Краще сказати:

    Не дивись на інших.
    Суперники потрібні не для порівняння, а для твого зростання.
    Вони допомагають тобі ставати сильнішим / сильнішою.

    ☝️Навіть якщо сьогодні щось пішло не так.
    Навіть якщо в когось інші умови.
    Це їхня історія.
    Твоя — про тебе.

    Дивись тільки на себе.
    Ставай кращим / кращою кожен день — для себе.

    ⸻

    Завжди будуть люди з іншими умовами.
    Якщо постійно дивитись на це —
    не залишиться сил на власний шлях.

    Ти — головний герой у цій грі.
    Не в чужих історіях.
    У своїй.

    Тому борись не з іншими,
    а за себе і свій результат.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Частина 2: Терапевтичний висновок

    Частина 2: Терапевтичний висновок

    Частина 2

    Терапевтичний висновок

    Що відбувається з такими спортсменами і як з цього виходити?

    ⸻

    ✔️ Що з ними насправді відбувається?

    У дорослих професійних спортсменів у певний момент може з’являтися стан, який вони описують як:

    ▪️ «мені нічого не хочеться»
    ▪️ «я пустий всередині»
    ▪️ «я роблю все правильно, але без відчуттів»

    ❗️ Це не лінь, не слабкість і не «втрата характеру».

    Це стан накопичених непрожитих втрат на фоні тривалого мобілізаційного режиму психіки.

    (Ці втрати не обовʼязково можуть бути повʼязані зі спортом)
    ⸻

    ✔️ Ключовий механізм:

    Професійний спорт формує у психіці спортсмена стабільний режим:

    ▪️ терпіти
    ▪️ не відчувати
    ▪️ йти далі, навіть коли боляче
    ▪️ не зупинятись на втраті

    Цей механізм рятує в спорті,
    але ламає в житті, якщо не відбувається психоемоційного завершення подій.

    Коли втрати не проживаються:

    ▪️ нервова система застрягає у хронічному стресі;
    ▪️ емоції «відключаються», щоб не перевантажити психіку;
    ▪️ мотиваційна система (дофамін) перестає реагувати.

    👉 Людина функціонує, але не живе.

    ⸻

    ✔️ Чому спортсмен постійно думає «я міг більше»?!

    У сильних спортсменів з дитинства формується внутрішній наказ:

    ▪️ «ти завжди міг більше»
    ▪️ «зупинятись — небезпечно»
    ▪️ «втрату потрібно перекрити результатом»

    Цей внутрішній наказ не дозволяє горювати.

    Будь-яка втрата сприймається не як подія, а як провина.

    У результаті:
    ▪️ злість і біль не проживаються;
    ▪️ вони повертаються у вигляді порожнечі;
    ▪️ мотивація «вмирає», бо психіка втомилась себе бити.

    ⸻

    ✔️ Що НЕ працює

    ❌ ще більше тиснути на себе
    ❌ чекати, що бажання «само повернеться»
    ❌ знецінювати втрати («іншим ще гірше»)
    ❌ перекривати біль новими цілями

    Це лише поглиблює виснаження.

    ⸻

    ✔️ Як з цього виходити (терапевтичний шлях)

    ✔️ 1. Визнати втрату, а не боротися з нею
    Медаль, форма, батько, очікування — це реальні втрати, які мають право бути оплаканими.

    ✔️ 2. Розділити «я не можу» і «я поганий»
    Те, що не вийшло, не дорівнює цінності людини.

    ✔️ 3. Дати психіці право на паузу
    Пауза — це не деградація.
    Це етап відновлення нервової системи.

    ✔️ 4. Перейти з режиму «виживання» в режим «контакту»
    Повернути контакт з тілом, емоціями, реальністю, а не тільки з результатом.

    ✔️ 5. Відновлювати бажання не через тиск, а через безпеку
    Бажання повертаються тоді, коли психіка більше не живе під батогом «ти повинен».

    ⸻

    ✔️ Головний висновок

    Порожнеча — це не кінець.
    Це сигнал, що ресурс боротьби вичерпаний.

    І якщо спортсмен не навчиться проживати втрати,
    він рано чи пізно втратить не лише результат,
    а й себе.

    Але коли втрати прожиті —
    повертається не лише мотивація,
    повертається відчуття життя.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Нотатки з консультації

    Нотатки з консультації

    Текст опублікований з дозволу клієнта. Зарадити того, щоб показати, що з таких ситуацій також є вихід.

    Частина 1
    ⸻

    ✔️ «Я більше не хочу нічого».
    Так почалася консультація з дорослим професійним спортсменом.

    📍— А що ти хочеш від консультації, раз ти прийшов?

    ✔️ — Я хочу хотіти.

    📍— Чого саме хотіти?

    ✔️ Пауза.
    — Напевно… знову перемагати, знову досягати. Та просто хотіти….

    Я живу, я тренуюсь, я роблю все, що потрібно, але всередині — порожнеча.

    (примітка: опис класичного стану емоційного спустошення після тривалого стресу та втрат. Часто супроводжує виснаження дофамінової та мотиваційної систем.)

    ⸻

    📍— Я тебе чую.
    Давай подивимось, що відбувалося ДО того, як з’явилось це відчуття «порожнечі».

    Що ти не прожив?

    ✔️Пауза.
    — Не знаю…
    Я дуже хотів показати результат.
    Я відновився після важкої травми стопи, але не потрапив на п’єдестал чемпіонату світу.
    Але я ж міг.

    А потім я втратив батька.
    І знову — я ж міг допомогти, але пізно дізнався про його хворобу.

    ⸻

    📍— Скільки таких «я ж міг, але…»?

    ✔️ — Багато.
    Дуже багато….

    ⸻

    📍— Я щиро співчуваю тобі.
    Ти прожив багато втрат.

    ( примітка 👉втрата батька — екзистенційна втрата; втрата медалі — втрата ідентичності спортсмена; втрата віри в себе — психологічна травма очікування)

    📍- Кожного разу, коли ти йшов до мети і не доходив, ти втрачав не лише результат —
    ти втрачав опору.

    (Примітка : у момент втрати активується система загрози — амігдала. Якщо втрати не проживаються, нервова система фіксується у стані хронічної напруги або емоційного «оніміння».)

    Під час втрат людина почувається вразливою, беззахисною, навіть якщо зовні залишається сильною.

    ⸻

    📍— Ти прожив ці втрати?

    ✔️ — Ні.
    Бо я вірю, що міг би більше.

    ⸻

    📍— Саме тут дуже важливий момент.

    У дуже сильних спортсменів з дитинства формується установка:
    • «ти міг більше»
    • «ти не допрацював»
    • «ти не віддав усе»

    Ці фрази часто звучать від тренерів не зі зла, а як інструмент мобілізації.
    У професійному спорті це справді працює:
    дожимати, терпіти, боротися, тримати удар.

    Але життя — не змагання.

    У житті бувають моменти, де ти справді не можеш.
    Не тому, що слабкий.
    А тому, що:
    • є межі тіла;
    • є межі психіки;
    • є події, на які ти реально не можеш вплинути.

    ⸻

    Завершення

    Порожнеча, яку ти відчуваєш, —
    це не відсутність бажань.

    Це невідгорьовані втрати, які психіка тимчасово «заморозила», щоб ти міг вижити й іти далі.

    Але щоб знову хотіти,
    потрібно спочатку дозволити собі не могти.
    Дозволити собі прожити біль.
    Визнати реальність без самопокарання.

    Лише після цього мотивація повертається —
    не як примус, а як жива внутрішня сила.

    P.S- частина 2 далі

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Зараз я багато пишу про профілактику емоційного вигорання у професійних спортсменів…

    Зараз я багато пишу про профілактику емоційного вигорання у професійних спортсменів…

    Зараз я багато пишу про профілактику емоційного вигорання у професійних спортсменів, їхніх батьків і взагалі у великої кількості людей в Україні.

    Не тому, що це «модна тема».

    А тому що все більше клієнтів приходять у стані важкого виснаження центральної нервової системи (ЦНС).

    І це вже не емоційна втома.
    Це системний зрив регуляції психіки і тіла.

    ⸻

    Що таке виснаження ЦНС (коротко)

    Виснаження ЦНС — це стан, коли нервова система тривалий час працювала в режимі підвищеної мобілізації без достатнього відновлення.

    На нейрофізіологічному рівні це:

    • ✔️перевантаження симпатичної нервової системи;
    • ✔️зниження адаптаційних можливостей мозку;
    • ✔️порушення балансу нейромедіаторів (серотонін, дофамін, норадреналін);
    • ✔️виснаження механізмів саморегуляції.

    Простими словами:
    система, яка мала захищати і підтримувати, більше не справляється.☝️☝️☝️☝️☝️

    Навіть підлітки зараз приходять у вкрай виснаженому стані.

    ⸻

    Чому в таких випадках я також рекомендую також візит до психіатра?

    Найкращий варіант у стані глибокого виснаження — це консультація психіатра, який:

    •📍оцінює стан ЦНС;
    •📍підбирає терапію індивідуально;
    •📍знімає гостру фазу перевантаження.

    Це не про «важкі діагнози».
    Це про медичну допомогу психіці, коли вона більше не витримує.

    Психіці, як і серцю, легеням чи суглобам, іноді потрібна фармакологічна підтримка.

    Однієї розмови з психологом вам вже не вистачить.

    ⸻

    Але що ще важливо знати?!

    Перше — інформація‼️
    Психіка не відновлюється миттєво.⛽️

    Ми живемо в умовах війни.
    Люди, які залишаються в Україні:

    •✔️не можуть спати тоді, коли хочуть;
    •✔️живуть у постійному фоні тривоги;
    •✔️роками знаходяться у режимі виживання.

    Це хронічний стрес, який накопичується.

    ⸻

    Друге — сигнали, які не можна ігнорувати
    Якщо ви помічаєте, що:

    • ✔️ вам нічого не хочеться;
    • ✔️ ви дуже швидко втомлюєтесь;
    • ✔️ ви не розумієте, навіщо робите те, що робите (спорт, робота);
    • ✔️ вас дратують дрібниці;
    • ✔️ ви стали надмірно вразливими;
    • ✔️ зникло відчуття внутрішнього сенсу —
    це не характер і не лінь.

    ☝️Це ознаки виснаження нервової системи.

    І тут справді варто звертатися до психіатра або психотерапевта.

    ⸻

    Важливе «але», яке потрібно знати🔥

    Виснаження не “лікується” за одну консультацію.

    Чому?

    Тому що цей стан накопичувався роками.

    ⸻

    Поясню на прикладі:

    Якщо спортсмен ламає ногу —
    йому накладають гіпс.

    І навіть якщо цей спортсмен:

    📍прийде до найкращого психолога у світі;
    📍проведе з ним ідеальну консультацію —він не встане завтра і не піде на змагання показувати свій найкращий результат.

    Гіпс буде стояти стільки, скільки потрібно.
    Потім буде відновлення —
    з реабілітологом, масажистом, поступовим навантаженням.

    З психікою — той самий принцип.

    ⸻

    Що важливо прийняти:

    Психолог, психотерапевт, психіатр — допоможуть.

    Але поки психіка не відновиться, людина не буде:
    • ✔️ мотивованою;
    • ✔️ «зарядженою»;
    • ✔️ з внутрішнім вогнем;
    • ✔️ з жагою до перемоги;
    • ✔️ з ясною концентрацією.

    І це нормально.

    ⸻

    Висновок:

    У стані виснаження психіці потрібен час.

    Не швидкий.
    Не миттєвий.
    Не «зібрався і пішов».

    Саме тому я так багато зараз пишу
    про мінімальні профілактичні кроки щодня.

    Бо:

    профілактика — це шанс
    не дійти до точки,
    де організм зупинить вас сам.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Профілактика психо-емоційного зриву професійних спортсменів

    Профілактика психо-емоційного зриву професійних спортсменів

    Частина 3. Психо-емоційне відновлення.

    Є дуже простий, але безжальний принцип:
    скільки віддав — стільки маєш повернути.⛽️

    Професійний спортсмен віддає тотально.
    Щодня. Роками.

    ✔️Своє тіло.
    ✔️Свою нервову систему.
    ✔️Свою увагу.
    ✔️Свою енергію.
    ✔️Свою віру.
    ✔️Свій час.

    Але переможець — один.🏆
    Один із тисячі. А іноді — з десятків тисяч.

    Професійний спорт — це постійний забір внутрішніх ресурсів:
    📍на тренування,
    📍на відновлення,
    📍на контроль харчування,
    📍на дисципліну,
    📍на терпіння,
    📍на утримання форми,
    📍мотивації й психіки.

    Коли результат росте — спортсмен отримує сатисфакцію:
    ✔️радість,
    ✔️задоволення,
    ✔️сенс,
    ✔️бажання йти далі.

    Але є правда, про яку не люблять говорити.

    👉 У дорослому віці (і часто вже в підлітковому) постійне покращення результату фізіологічно неможливе.⛔️⛔️⛔️

    Так, існують унікальні спортсмени, які прогресують довше.
    Але навіть у них рано чи пізно настає спад.

    І це — НОРМАЛЬНО.
    Абсолютно нормально.

    Для більшості дорослих спортсменів покращення результатів відбувається рідко, хвилеподібно.
    І це теж — норма.☝️

    ❗️Проблема починається не зі спаду.
    Проблема починається тоді, коли спортсмен продовжує віддавати, але не отримує нічого назад.

    Тоді з’являється:

    ✔️ апатичний стан
    ✔️ відчуття внутрішньої порожнечі
    ✔️ втрата сенсу: «Навіщо це все, якщо такою ціною?»
    ✔️ пре-депресивні стани
    ✔️ розчарування в собі
    ✔️ розчарування в спорті як системі
    ✔️ емоційна глухота
    ✔️ психосоматичні збої
    ✔️ різке падіння мотивації навіть у сильних спортсменів
    ✔️постійні травми.

    Саме тому психо-емоційне відновлення — не розкіш, а умова виживання в професійному спорті.

    ⸻

    Що життєво необхідно спортсмену‼️

    ✔️ Раз на рік — повноцінний відпочинок.
    Не «відновлювальний тиждень», а справжній відрив.
    Бажано місяць або більше, якщо вид спорту дозволяє.

    ✔️ Наповнення протягом року.
    Не тоді, коли «вже накрило», а заплановано і свідомо.
    Малими, регулярними кроками.

    Це може бути:

    ✔️ хобі або навчання, яке взагалі не пов’язане зі спортом
    (мозку критично важливо перемикатися)

    ✔️ концерти, театри, кіно, вистави
    — емоційне наповнення поза спортивною реальністю

    ✔️ спілкування з цікавими людьми
    (і так — бажано не спортсменами 😉)

    ✔️ життя не в одній колії
    одні й ті самі збори, змагання, теми, розмови
    — це прямий шлях до вигорання

    👉 Ваш внутрішній контейнер не бездонний.
    Якщо з нього постійно черпають — його потрібно регулярно наповнювати.

    👉Свідомо.
    👉Системно.
    👉Регулярно.

    Психо-емоційне відновлення — це не зрілість професіонала, який хоче бути в спорті довго —
    і залишитися живим, наповненим не лише тілом, а й душею.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Все починається з малого

    Все починається з малого

    Потім це “мале” стає злочином, узаконеним рішеннями.

    Учора МОК ухвалив рішення допустити спортсменів з Росії та Білорусі під власними прапорами на юнацькому рівні.

    Діти та підлітки Росії й Білорусі, за логікою МОК, мають право:

    — 📍брати участь у міжнародних змаганнях;
    — 📍представляти свої країни;
    — 📍приймати міжнародні старти на своїй території.

    Тож Спорт — для всіх?

    А тепер питання:
    а які права мають діти та підлітки України?

    Я оприлюднюю офіційні дані 📊

    📌 За інформацією Офісу Генерального прокурора України:

    • Росія вбила щонайменше 668 українських дітей з початку повномасштабної війни.
    • Понад 2250 дітей поранено внаслідок збройної агресії РФ.

    ❗️А скільки дітей залишилися сиротами?
    ❗️Скільки втратили домівки, батьків, здоров’я, дитинство?

    І ще одна реальність сьогоднішнього дня.

    12 грудня, вдень, у місті Шостка Сумської області російські війська атакували дронами спортивну школу, де саме проходили тренування дітей.

    Це не метафора.
    Це не «політична риторика».
    Це — факти.

    ⸻

    Підсумок “світового рішення” МОК:

    Діти та підлітки Росії мають право тренуватися, виступати й представляти державу-агресора на міжнародній арені.

    ‼️Діти України, виходить, мають “право” бути вбитими?

    Часи, коли спорт був «поза політикою», давно минули.
    Сьогодні рішення МОК — це політичне рішення.

    Рішення, яке:

    — 📍нормалізує насильство;
    — 📍стирає межу між жертвою та агресором;
    — 📍фактично легалізує ненависть і вбивство в Україні під прикриттям спортивних цінностей.

    І за це мовчання світ ще нестиме відповідальність.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →

  • Профілактика психо-емоційного вигорання спортсменів. (для підлітків та дорослих…

    Профілактика психо-емоційного вигорання спортсменів. (для підлітків та дорослих…

    Профілактика психо-емоційного вигорання спортсменів. (для підлітків та дорослих спортсменів)

    Частина 2

    Другий ключовий принцип — регулярне вивільнення емоцій.🧘‍♂️🧘‍♀️

    У професійному спорті накопичення напруги відбувається непомітно:
    📍постійні очікування,
    📍тиск результатів,
    📍контроль ваги,
    📍боротьба з травмами,
    📍порівняння,
    📍страх відкату чи зупинки.

    Психіка працює за принципом накопичувального ефекту, і якщо не створити системний вихід емоціям — рано чи пізно стан “прорве”.

    1️⃣ Вивільняти емоції потрібно регулярно.
    ( не зважаючи на те який у вас сезон – успішний чи ні)

    Оптимально — 1 раз у 2 тижні або раз на місяць.
    І не випадково, а з тим, хто справді вміє витримати ваші емоції та допомагає їх переробити:
    •. ✔️духовний наставник
    • ✔️коуч
    • ✔️психолог
    • ✔️психотерапевт
    • ✔️спортивний психолог

    2️⃣ Чому це важливо?

    Ви можете не любити психологів — тоді йдіть до священника. ( якщо ви віруюча людина)

    Але не плутайте справжню емоційну розрядку з простим “поплакатися” масажисту чи реабілітологу.

    Так, у спорті саме лікарі та масажисти часто стають «контейнерами» емоцій, бо вони поруч, знають закриту систему команди і всі її “бурі”.

    Але це не терапія. Це — лише підкріплення вашого виснаження, а не розвантаження.

    3️⃣ Доросла відповідальність спортсмена‼️

    Після 16–18 років відповідальність за свій психо-емоційний стан — це НЕ обов’язок тренера.

    Як і:
    • коли лягати спати
    • що їсти
    • як відновлюватися
    • як працювати з психікою

    Це вже ваше поле відповідальності.
    Медаль потрібна в першу чергу вам.

    4️⃣ Навіщо системно працювати з емоціями?

    Щоб не накопичувати біль, втому, страхи, образи, напругу, які психіка носить роками.

    Дуже часто сильні спортсмени витримують неймовірне:
    📍травми,
    📍важки відбори,
    📍провали,
    📍виснажливе повернення,
    📍нові відбори…
    А «зламатися» можуть за тиждень до головного старту.

    І не тому, що вони слабкі.
    А тому, що психіка тримала все надто довго — і ресурс просто закінчився.

    5️⃣ Що робити?

    ✔️Ввести структурний професійний підхід.
    ✔️Вибрати свій формат емоційної розрядки.
    ✔️Але не плутати його з тим, що НЕ працює:
    подружки, масажисти, батьки, алкоголь — це може бути спілкування, але не професійна допомога.⛔️⛔️⛔️

    ⸻

    Висновок☝️☝️☝️

    Почніть допомагати собі заздалегідь, а не тоді, коли вже “не тягнете”.

    Психо-емоційна гігієна — така ж частина підготовки до перемоги, як тренування, сон, харчування і відновлення.

    Це ваша сила. Це ваша відповідальність. Це ваш шлях до результату.

    Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →