Текст опублікований з дозволу клієнта. Зарадити того, щоб показати, що з таких ситуацій також є вихід.
Частина 1
⸻
✔️ «Я більше не хочу нічого».
Так почалася консультація з дорослим професійним спортсменом.
📍— А що ти хочеш від консультації, раз ти прийшов?
✔️ — Я хочу хотіти.
📍— Чого саме хотіти?
✔️ Пауза.
— Напевно… знову перемагати, знову досягати. Та просто хотіти….
Я живу, я тренуюсь, я роблю все, що потрібно, але всередині — порожнеча.
(примітка: опис класичного стану емоційного спустошення після тривалого стресу та втрат. Часто супроводжує виснаження дофамінової та мотиваційної систем.)
⸻
📍— Я тебе чую.
Давай подивимось, що відбувалося ДО того, як з’явилось це відчуття «порожнечі».
Що ти не прожив?
✔️Пауза.
— Не знаю…
Я дуже хотів показати результат.
Я відновився після важкої травми стопи, але не потрапив на п’єдестал чемпіонату світу.
Але я ж міг.
А потім я втратив батька.
І знову — я ж міг допомогти, але пізно дізнався про його хворобу.
⸻
📍— Скільки таких «я ж міг, але…»?
✔️ — Багато.
Дуже багато….
⸻
📍— Я щиро співчуваю тобі.
Ти прожив багато втрат.
( примітка 👉втрата батька — екзистенційна втрата; втрата медалі — втрата ідентичності спортсмена; втрата віри в себе — психологічна травма очікування)
📍- Кожного разу, коли ти йшов до мети і не доходив, ти втрачав не лише результат —
ти втрачав опору.
(Примітка : у момент втрати активується система загрози — амігдала. Якщо втрати не проживаються, нервова система фіксується у стані хронічної напруги або емоційного «оніміння».)
Під час втрат людина почувається вразливою, беззахисною, навіть якщо зовні залишається сильною.
⸻
📍— Ти прожив ці втрати?
✔️ — Ні.
Бо я вірю, що міг би більше.
⸻
📍— Саме тут дуже важливий момент.
У дуже сильних спортсменів з дитинства формується установка:
• «ти міг більше»
• «ти не допрацював»
• «ти не віддав усе»
Ці фрази часто звучать від тренерів не зі зла, а як інструмент мобілізації.
У професійному спорті це справді працює:
дожимати, терпіти, боротися, тримати удар.
Але життя — не змагання.
У житті бувають моменти, де ти справді не можеш.
Не тому, що слабкий.
А тому, що:
• є межі тіла;
• є межі психіки;
• є події, на які ти реально не можеш вплинути.
⸻
Завершення
Порожнеча, яку ти відчуваєш, —
це не відсутність бажань.
Це невідгорьовані втрати, які психіка тимчасово «заморозила», щоб ти міг вижити й іти далі.
Але щоб знову хотіти,
потрібно спочатку дозволити собі не могти.
Дозволити собі прожити біль.
Визнати реальність без самопокарання.
Лише після цього мотивація повертається —
не як примус, а як жива внутрішня сила.
P.S- частина 2 далі
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання