а не чекати чарівну паличку.
✔️ І при цьому — не робити сцепку:
«якщо не виходить зараз — не вийде і на змаганнях».
Цікаво, що і у спортсменки, і у тренера — одна й та сама травма:
«невміння витримувати фрустрацію по-здоровому»
Проживати почуття, а не шукати того, хто зробить це замість них.
⸻
І загалом ця історія про те,
що психолог дуже часто більше потрібен тренеру, ніж спортсмену.
Бо якби тренер умів проживати власні почуття
— біль, відчай, страх, що важливий елемент не виходить — він міг би залишатися людяним.
Міг би:
• подивитися на ситуацію ширше,
• підтримати,
• перевести увагу,
• пожартувати,
• зняти напругу,
• приєднатися до спортсменки зі словами:
«Так, зараз не виходить. Але ми працюємо далі, і в нас обов’язково вийде».
Поки ж він не вміє справлятися зі своїми почуттями, він уміє лише принижувати і виганяти з тренування.
Через «лом» іноді справді можна отримати результат.
Але цей лом рано чи пізно стає
останньою крапкою —або для психіки,
або для здоров’я спортсмена.
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2026 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання