Цього тижня до мене звернулися три дівчини з однаковим запитом: «зайва вага» та переслідування через те, що вони мають незначну перевагу у вазі».
І щоразу проблема виявлялася набагато глибшою, ніж здається на перший погляд.
Часто психологи одразу припускають депресію, неправильне харчування, незнання основ нутриціології або навіть психічні розлади.
Але в жодному з цих випадків такі припущення не були правдивими.
Що насправді відбувається?
Дівчата, які приходили на консультацію, були в підлітковому віці (14+). Саме в цей період організм проходить через значні біологічні зміни:
📌Гормональні перебудови (естроген, лептин, грелін) впливають на апетит, метаболізм, настрій і емоційну стабільність.
📌Соціальний тиск з боку тренерів, батьків та оточення формує очікування щодо зовнішності.
До цих факторів приєднується постійний стрес через підготовку до змагань та самі емоційно складні виступи на змаганнях.
У результаті підліткова дівчина (а хлопці в подібних розладах зустрічаються значно рідше) стикається з важкістю контролю ваги та тиском соціуму.
Дівчата починають:
✔️ Відчувати себе «не такою, як потрібно».
✔️ Мати занижену самооцінку.
✔️ Постійно хвилюватися через свою вагу.
✔️ Соромиться свого тіла.
✔️ Вставати на ваги, коли ніхто не бачить.
✔️ Жартувати над собою, приховуючи внутрішній біль.
✔️ Вважати себе гіршою за стрункіших спортсменок.
✔️ Обмежувати себе в харчуванні, що зрештою призводить до зривів.
Як наслідок у дівчаток розвивається:
🔻 Хронічна тривожність, яку помилково сприймають за депресію. (Але якщо цей стан затягнеться – депресія буде вже близько.)
🔻 Знижену концентрацію, погіршення когнітивних функцій і падіння мотивації до спорту.
🔻 Підвищений ризик емоційного вигоряння та надмірну самокритичність.
А що з вагою?
Іронія в тому, що у більшості випадків вага цих дівчат не мала критичного значення в їхніх видах спорту!
❗ Проблема була соціальною, а не фізичною.
✔️ У когось батьки зациклилися на бажанні бачити доньку стрункою, як «усі інші». Коли це не виходило – почали соромити її.
✔️ У когось тренер наполягав на «кубиках пресу», хоча у конкретному виді спорту це не було вирішальним фактором.
Тобто дівчата стали жертвами хибного бачення дорослих, які визначали, якими вони «повинні бути».
«Але вага ж важлива у спорті, скаже мені будь який тренер»⁉️
Так, вага має значення, але сперечатися з природою пубертату – марно.🪫
Є дівчата з хорошою генетикою: вони теж можуть переїдати, але це майже не помітно на їхньому тілі.
А є ті, хто ще до підліткового віку мав більш округлі форми, а під час гормональних змін стають ще повнішими.
Вони і так у нерівних умовах.❌❌❌❌
Вони і так відчувають, що не такі, як інші в команді.
Вони потребують підтримки, а не осуду.
Саме через переслідування та цькування у спорті зароджуються розлади харчової поведінки (РХП).
Висновок
❗ Розлади харчової поведінки у професійному спорті – це серйозна проблема, що виникає через поєднання біологічних, психологічних і соціальних факторів.
📌 Вчасне виявлення та грамотна психологічна підтримка допомагають зберегти здоров’я спортсменки, запобігти вигорянню і продовжити кар’єру без шкоди для психічного стану.
❗ Але найважливіше – змінити підхід дорослих (тренерів, батьків, оточення), щоб зменшити кількість дівчат, які отримують психологічні травми через стереотипи про «ідеальну форму».
📢 Завтра на моєму на каналі буде ефір про РХП у професійному спорті!
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання