Я хочу, щоб мій син чи донька були мотивованими, не «злили в унітаз» своє життя, а вміли…

Я хочу, щоб мій син чи донька були мотивованими, не «злили в унітаз» своє життя, а вміли йти вперед.

Ні, ви не подумайте: я нормальна мама / нормальний тато. Але якщо я не буду пушити дитину й дорогою на тренування нагадувати, що потрібно краще працювати, то вона ж виросте або ледачою, або людиною, яка не вміє досягати.

І взагалі, я думаю, що моя дитина недопрацьовує. І навіть тренер так каже.

Ну як, друзі, зустрічали таких батьків?

А тепер давайте розглянемо це не з точки зору «добре це чи погано», а глибше.

Що позитивного намагаються зробити такі батьки?

Виховати дитину, яка вміє досягати. Загалом — гарне бажання.

Але часто батьки використовують методи, яких самі навчилися в дитинстві у своїх батьків, тренерів чи інших значущих дорослих. Ніби: «Якщо я не буду доносити дитині, пушити її, то вона нічого й не зробить».

Так дитина сприймається як безпорадна — ніби без батьківського тиску вона нічого не зможе. Це модель виховання через біль.

І коли мама чи тато вже не зможуть так впливати на дитину, разом із цим тиском може зникнути й мотивація рухатися вперед. Бо власна мотивація не сформувалася. Батьки не дали на це часу: їхніх бажань і страхів було набагато більше, ніж самої дитини.

І так батьки якраз і отримують те, чого боялися.

Часто батьки пушать, бо самі не знають, як по-іншому, і всередині накопичилося багато страху. Коли цей страх і тривога прориваються, мама чи тато одразу переводять увагу на дитину. Бо там завжди є з чим працювати:

👉 Вона ж не вчиться.
👉 Не тренується як треба.
👉 Неуважна.
👉 Нічого не хоче.

Але в першу чергу потрібно зупинитися й зустрітися зі своїми страхами.

Бо ви все одно не зустрічаєтеся зі своєю дитиною по-справжньому — навіть якщо «промиваєте їй мозок» по дві години. Дитина вже навчилася вас не чути.

Вихід — спочатку помітити себе.
Свої страхи, які ви вже давно вдягнули на дитину.

Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →