Але сьогодні хочу показати інший бік медалі — тих, хто стоїть за кожною медаллю. Це — ТРЕНЕРИ!
Це не буде ода тренерам. Вони бувають різні. Від жорстких і навіть токсичних до справжніх Людей із великої літери, які часом роблять для спортсмена дуже і дуже багато🥰🥰🥰
Особисто я важаю, що робота тренера — це ВАЖКА, ВИСНАЖЛИВА й дуже НЕВДЯЧНА праця. ❌💥Особливо тоді, коли людина підходить до неї свідомо й професійно.
Пишу це не тільки як психолог чи психотерапевт, а як людина, яка понад 35 років свого життя прожила у спорті в різних ролях: спортсменки, тренерки, психолога.
⸻
Чому так?
Задайте собі просте запитання:
✔️Скільки імен знаменитих спортсменів ви знаєте?
✔️А скільки імен знаменитих тренерів?
Мабуть, імена спортсменів вам одразу згадаються десятками, а тренерів — одиниці. Хоча без їхньої титанічної праці, без їхньої віри не було б і тих перемог.🏆🏆🏆
Без Боба Боумана не було б Майкла Фелпса.
Без Кожух Ніни Федорівни не було б Яни Клочкової й чотирьох олімпійських золотих медалей.
☝️Я не применшую заслуги самих спортсменів — вони герої, титани праці, чемпіони. 🥇🥇🥇
Але саме синергія з професійним тренером дала їм можливість досягти таких колосальних результатів.
⸻
Зворотний бік медалі для тренера чи якою ціною це дається тренеру?
✔️Вони бачать своїх вихованців частіше, ніж власних дітей.
✔️Вони терплять батьків, які «обов’язково» знають краще, як тренувати їхню дитину.
✔️Вони залишаються поруч навіть тоді, коли спортсмен шукає іншого наставника чи більш вигідні умови.
✔️Вони будують мікро- й макроцикли, вкладають у роботу знання й серце, а потім усе може зруйнуватися через просту річ: травму, хворобу, сварку спортсмена з подругою чи другом чи невпевненість самого спортсмена перед стартом.
І тоді весь сезонний план починається з нуля.
Це і є реальність тренерської праці.
⸻
Моя 💭 особиста думка:
Професійних, чуйних і справжніх тренерів не так багато, але вони є. Вони виховали цілі покоління хлопців і дівчат. Деякі спортсмени називають їх «другим татом» чи «другою мамою».
Особисто я вважаю, що тренери заслуговують на медалі не менше, ніж спортсмени. Вони мають стояти на п’єдесталі поруч зі своїми підлеглими.
Бо це — спільна перемога.
І, мабуть, настав час давати їм більше шани, більше вдячності й більше поваги.
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання