Учора ми говорили про неетичну поведінку тренера та про батьків, які не відстоюють свою дитину.🧒👼
Сьогодні — інший бік тієї ж медалі.🥇
Батьки, які «знищують» інших дітей, сприймаючи їх як загрозу для успіху власної дитини, і атакують тренерів за будь-яку дрібницю.🙅♀️🙅
І все це — при тому, що вони самі закривають очі на поведінку власної дитини: прогули, порушення режиму, алкоголь, відсутність дисципліни.
⸻
Психологічний портрет мами/тата, які критикують тренера, хоча їхня дитина мʼяка кажучи «не ідеальна».
Це батьки, що живуть у глибокому розриві між реальністю та тим, що вони здатні витримати емоційно.
Коли правда болюча — легше напасти на зовнішній світ, ніж глянути в очі власному безсиллю.
⸻
1. Заперечення реальності.
Їм нестерпно прийняти, що їхня дитина:
• ✔️порушує режим,
• ✔️уникає навантажень,
• ✔️не дотримується дисципліни,
• ✔️навіть вживає алкоголь. (Регулярно)
Це не про дитину.
Це про те, що правда б’є прямо по самооцінці:
«Я поганий батько? Я погана мати?»
Тому запускається психологічний захист:
«Тренер винен»,
«Клуб винен»,
«Система винна».
⸻
2. Проєкція: перекладання відповідальності назовні.
Класичний механізм.
Визнати власну безпорадність — боляче.
Тож легше перекинути відповідальність на тренера, суддів, інших дітей, «несправедливу систему».
Це дозволяє уникнути болючого зізнання:
«Я не контролюю ситуацію. І мені страшно.»
⸻
3. Страх сорому.
Підвищена чутливість до будь-якої оцінки.
Страшно, що хтось скаже або подумає:
• 🔹їхня дитина неідеальна,
• 🔹їхнє виховання неякісне,
• 🔹вони щось пропустили.
Щоб уникнути сорому — вони атакують першими.
⸻
4. Ламається контроль — з’являється агресія.
Коли дитина виходить з-під контролю, батьки намагаються повернути собі «силу»:
• 📍тиснуть на тренера,
• 📍підвищують голос,
• 📍вимагають «особливого підходу»,
• 📍втручаються в роботу клубу.
Це ілюзія контролю, яка хоч на хвилину дає відчуття стабільності.
⸻
5. Емоційна незрілість.
Батьки реагують із позиції Дитини (за ТА):
• 🔹імпульсивно,
• 🔹образливо,
• 🔹через агресію або драму,
• 🔹без вміння вести діалог.
Складно:
• 🔹брати відповідальність,
• 🔹визнавати помилки,
• 🔹витримувати власні емоції.
⸻
6. Внутрішньосімейні конфлікти.
Часто поведінка дитини — лише віддзеркалення того, що відбувається вдома:
• 📍хронічна напруга,
• 📍відсутність кордонів,
• 📍алкоголь, уникнення, пасивність.
Діти повторюють те, у чому живуть.
⸻
7. Важливіше виглядати «правильними», ніж бути чесними.
Зовні вони демонструють активність:
✔️• «ми боремося за дитину»,
✔️• «ми контролюємо процес»,
✔️• «ми не дозволимо нікого образити».
Всередині — хаос, страх, безсилля.
⸻
8. Нездатність на щиру розмову з дитиною.
Набагато простіше конфліктувати з тренером, ніж сісти й сказати власній дитині:
📍• «Я хвилююся за тебе»,
📍• «Ми маємо проблему»,
📍• «Я хочу тобі допомогти».
Щирість вимагає зрілості.
Конфлікт — простіший шлях.
⸻
ПІДСУМОК☝️☝️☝️
Ці батьки не злі.
Вони налякані, незрілі, розгублені у власних емоціях.
Їхня агресія — це:
• 📍захист від сорому,
• 📍спроба уникнути відповідальності,
• 📍страх втратити дитину,
• 📍бажання хоч якось впливати,
• 📍неспроможність прийняти реальність.
Але у всьому повинна бути МЕЖА! Є кордони які не можно переходити!
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання