Якщо вам пощастило з тренером — він стане опорою і захистом.
Так, буде нелегко: і фізично, і психологічно. Але ви будете «за спиною» людини, яка тримає вас та веде.
Якщо не пощастило — ви будете «вигрібати».
І не лише навантаженням, а й емоційно.
Доведеться грати в психологічні ігри, щоб просто вижити в тих умовах, які є.
Та ☝️ вам може пощастити з батьками — тими, хто розуміє, що до 18 років відповідальність за дитину лежить саме на них; хто не боїться втратити спорт, бо цінує передусім здоров’я і добробут своєї дитини.
Але якщо не пощастило й з батьками — коли для них головніше медалі або власний психологічний комфорт…
🔹Коли вони заплющують очі на жорсткий сарказ тренера, приниження, емоційний тиск…
Коли роблять вигляд, що «само пройде»:
— ну, крикнув,
— ну, подавив дитину,
— ну, сама дитина розбереться;
— ну, може, до психолога підемо…
Все, що завгодно — аби тільки не торкатися проблеми, бо страшно.
Тоді вам не пощастило вдвічі.
📍 «І що мені робити в такому випадку» ( коли емоційно вже не витримує тренерських «колкостей» та батьківсьго предательства) питає мене підліток на консультації?
«Адже Я не хочу покидати спорт. Але й залишатися там, де наді мною знущаються щодня, я більше не можу…». говорить мені підліток 14 років, за яку мають нести відповідальність її батьки.☝️☝️☝️☝️
А де батьки?
Вони бояться, що дитину «викинуть» із збірної.
Але вони не бояться того, що дитина вся у фізичних травмах, у психологічних травмах, що в неї вже РХП (розлад харчової поведінки).
Вони бояться відстоювати свою дитину.
Чому так багато моєї болі до батьків, а не до тренерів?
Тому що тренер може дозволяти собі емоційно насилувати дитину лише тоді, коли батьки це терплять.
Коли я запитую в таких закладах — клубах чи ДЮСШ:
«Чи писали батьки скаргу на тренера?»
Мені відповідають: «Ні».
І все. Завіса.
Поки батьки дозволяють так поводитися з їхніми дітьми — такі тренери існуватимуть.
Поки медаль важливіша за психологічний стан дитини — завжди будуть ті, хто готовий «вибити» цю медаль з дитини ногою.
А далі — хоч трава не рости.
Памʼятка для всіх батьків:
✔️Само нічого не вирішиться.
✔️ Ваша дитина — вище за будь-яку медаль.
✔️ За її фізичне здоров’я (до 18 років) відповідаєте ви, а не лікар збірної.
✔️ За її психологічну безпеку відповідаєте ви, а не тренер і не командний психолог.
✔️ За кордони у яких можна або не можна говорити з вашою дитиною — відповідаєте ви.
✔️ За свою дитину стоїть та можна боротися.
P.S. — з дівчинкою ми працюємо психологічно. З батьками, на жаль, ні. (Таке теж буває.)
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання