(Цей текст не про всіх батьків. У мене чудова, свідома аудиторія, але сьогодні я хочу звернути увагу й на інший бік — ту частину, яку часто не хочеться бачити.)
⸻
🎭 Жертва завжди шукає винного.
Коли дитина, підліток чи дорослий спортсмен виступив невдало — то винен звісно ТЕНЕР!
Так реагує багато батьків.😥
Вони забувають, що на змаганнях виступає не тренер.
Стрибає, біжить, грає, пливе — саме ваша дитина.
Так, частково ви праві — дитина не може бути “винною” повністю.
Тренер також несе свою частку відповідальності.
Але коли ви одразу шукаєте винного, ви опиняєтесь у трикутнику Карпмана — у ролі Переслідувача.
А дізнаючись про поразку — впадаєте в роль Жертви.
⸻
🤍 Чому так відбувається?🌪️
Бо ви самі не вміли програвати.
І це не лише про спорт — це про життя.
Вміти визнавати:
“Я теж відповідаю за певні дії, рішення, стосунки.
Я можу помилятись. І можу це визнати, вибачитись і змінитись.”
— це ознака зрілості.
⸻
🪞 Коли дитина програє☝️
Поразка дитини — це нормально.
Але замість прожити свої почуття —
біль, розчарування, відчай —
батьки часто не можуть витримати цю фрустрацію.
Адже вони теж вкладали зусилля:
платили за секцію, екіпіровку, тренера,
приїжджали на змагання, жили цим життям.
І тоді народжується біль,
але не за дитину — спершу за себе.
“Мені боляче.
Я стільки вклав, я сподівався, я мріяв.
І мені шкода себе.”
Саме з цього починається справжня підтримка.
Бо співпереживати дитині можна лише тоді,
коли вмієш співпереживати собі.
Ти не можеш дати дитині те,
чого не даєш собі — прийняття, любов, розуміння.
⸻
⚡️ І що ж відбувається далі?
Замість прожити фрустрацію —
з’являється рекітний гнів.
Гнів на тренера.
Іноді — навіть на власну дитину.
Дитина раптом стає “безмозглою”.
Її треба “виправити” — знайти психолога, щоб “налаштувати голову”,
а тренера — “в бан”.
Щоб що?
Щоб не відчувати власної фрустрації.
Щоб не бути Жертвою.
І ось батько чи мати
стають то Переслідувачем,
то Рятівником —
радять тренеру, як тренувати,
ведуть дитину до психолога, щоб “виправити” її.
І так, непомітно, трикутник Карпмана закручується всередині самих батьків.
⸻
💬 Висновок
👉 Дитині не потрібен ідеальний батько чи мати.
Їй потрібні живі, справжні, дорослі —
ті, що можуть витримати поразку,
свою і дитини.
Бо саме так діти вчаться перемагати — по-справжньому.
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2025 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання