Одна моя клієнтка розповідає, що в її групі велика конкуренція між дівчатами. Багато напруження, порівнянь, іноді неприємних слів. Тренер перед змаганнями також нервує, може злитися і кричати.
Вона приходить додому, розповідає про це батькам, а вони відповідають:
— Не звертай уваги.
Я розумію батьків. Вони знають, що професійний спорт не буває ідеальним. Там є конкуренція, тиск, різні тренери та різні діти. І, звичайно, батьки хочуть навчити свою дитину бути сильнішою, не реагувати на все й продовжувати працювати.
Але фраза «не звертай уваги» часто робить дитині ще важче.
Тому що спочатку дитина не вирішує, як їй реагувати. Спочатку вона відчуває: їй боляче, страшно, образливо або неприємно. А коли в цей момент їй кажуть «не звертай уваги», вона може почути зовсім інше: «Не відчувай. Не засмучуйся. Те, що з тобою відбувається, не настільки важливе».
Дитині важливо не лише розповісти про те, що сталося, а й стабілізуватися психологічно поруч із дорослим. Відчути, що їй вірять, її чують і, якщо буде потрібно, захистять.
Іноді важкою стає не тільки сама ситуація, а й те, що відбувається після неї.
👉Чи залишилася дитина зі своїм болем сама?
👉Чи почула: «Я тебе розумію, це справді неприємно»?
👉Чи знову мусила зробити вигляд, що нічого не сталося?
Якщо тренер або інші діти переходять межі, батькам потрібно втручатися, а не вчити дитину терпіти.
Якщо ж ситуація неприємна, але не виходить за межі, тоді важливо пояснити різницю між «не звертати уваги» і «не брати особисто».
Можна сказати:
«Я тебе чую. Це справді неприємно, і ти маєш право так почуватися. 🙏
Ми не можемо змінити характер тренера або поведінку інших дівчат. Але можемо разом навчитися не забирати їхні слова всередину.
Крик тренера — це його стан і його напруження. Це не означає, що ти погана спортсменка. А слова інших дітей не стають правдою тільки тому, що вони їх сказали».
Дитина не може на сто відсотків не звертати уваги на те, що відбувається з нею майже щодня. Але вона може поступово навчитися не робити чужу злість, критику чи біль частиною себе.
Вона може знати: «Я маю право помилятися. Я маю право засмучуватися. Але чужі слова не визначають, яка я людина і який я спортсмен». Але зробити це сама дитина НЕ може!
Їй потрібна допомога батьків!!!
І найголовніше — Дитина повинна відчувати, що вдома є дорослі, які не скажуть їй «не відчувай», а скажуть:
«Я тебе чую. Я поруч. І я завжди за тебе».
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2026 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання