Зробила Паузу.
Навіть не могла знайти, що написати. Бо мої теми не з підручників і не з ChatGPT.
Вони народжуються з того, що мені приносять спортсмени, батьки та тренери.
Після кількох днів паузи я зрозуміла, що хочу донести дуже важливу річ до всіх, хто причетний до спорту. Особливо до тих, хто працює з дітьми до 12 років.
Головна помилка — ставити на перше місце досягнення та перші місця.
Наше завдання — навчити спортсмена проживати будь-які результати. І перемоги🏆, і невдачі🥹, і програші, і навіть власні дрібні помилки🥷.
Саме проживати. 🎯
Чому це так важливо?
Тому що страх спортсмена перед змаганнями — це не лише про:
✔️ програш;
✔️ невиправдані очікування;
✔️ помилки.
Насправді справа навіть не в цьому.
Питання в тому, що стоїть за цими страхами.
А за ними стоїть страх почуттів.
Страх знову пережити:
✔️• сором;
✔️• провину;
✔️• розчарування в собі;
✔️• відчуття «я підвів»;
✔️• відчуття «зі мною щось не так».
Саме ці почуття часто «вбивають» спортсмена ще до початку змагань.
І коли спортсмен виступає по-різному, а батьки та тренери здатні це витримати — відбувається дуже важлива річ.
Спортсмен ОБ реакцію батьків та тренерів вчиться витримувати себе та свої почуття після програшу чи ряд дрібних помилок із за яких він втратив місце.
Так спортсмен отримує Найцінніший досвід.
Що з ним все добре навіть якщо програш стався, що він може це витримувати емоційно.
Що це не страшно взагалі!!!
Тому тренерам та батькам так важливо:
❤️🔥Не йти одразу після старту в розбір помилок.
❤️🔥Не критикувати.
❤️🔥Не знецінювати.
❤️🔥Не демонструвати своє розчарування.
А просто бути поруч.
Підтримати.
Сказати:
«Все добре. Зараз відпочинь. Потім будемо розбирати старт. Зараз головне — відновитися».
Саме тоді ми вчимо спортсмена не тікати від своїх почуттів, а проживати їх.
Без висновку, що з ним щось не так.
Чому це особливо важливо зробити до 12 років?
Бо потім часто стає набагато складніше.
Пізніше спортсмен починає шукати ідеальний хід, ідеальну техніку, правильний виступ, найкращого тренера, найкращого спортивного психолога.
Щоб зробити все правильно і нарешті виграти.
Звучить логічно.
Але тут ховається пастка.
Насправді спортсмен часто перебуває у магічному мисленні:
«Якщо я все зроблю правильно, працюватиму з найкращими спеціалістами, не припускатимуся помилок, тоді мені більше не доведеться переживати ті почуття, яких я так боюся».
Ті самі почуття сорому, провини, розчарування в собі.
Тому що всередині живе страх:
«А раптом я не покращу результат?»
«А раптом підведу?»
«А раптом не зможу?»
І тоді людина дуже багато старається.
Дуже багато працює.
Але на головних стартах їй постійно чогось не вистачає.
Тому що вся ця правильність іноді будується не навколо розвитку, а навколо уникнення своїх страхів.
Зі сторони все виглядає правильно.
Дисципліна.
Робота.
Контроль.
Постійне вдосконалення.
Але насправді це може бути психологічна пастка.
І саме тому дітям набагато важливіше навчитися проживати свої почуття, ніж навчитися завжди перемагати.
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2026 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання