Після вибухів я запитала сина (4 роки):
⚡️— Мені було страшно. А тобі?
Він відповів:
⚡️— Ні. Але моїй ковдрі, дельфінчику та павучку було страшно.
Я усміхнулася.
Бо зрозуміла: через свої улюблені іграшки він розповів про себе.
Насправді йому теж було дуже страшно.
Ми з чоловіком міцно обійняли Михайла і не поспішали його відпускати. Тримали поруч доти, доки його тіло не розслабилося, дихання не стало рівним, а страх потроху не відступив. Лише тоді він спокійно заснув.
———-
❗️Діти не завжди можуть прямо сказати: «Мені страшно».
Особливо маленькі.
Вони часто говорять про свої страхи через іграшки, казкових героїв, малюнки або вигадані історії.
І наше завдання як дорослих — не переконувати їх, що боятися не потрібно.
Не говорити:
❌ «Та нічого страшного не сталося».
❌ «Не вигадуй».
❌ «Не бійся».
Натомість важливо дати дитині те, чого вона найбільше потребує після таких ночей:
✔️ відчуття безпеки;
✔️ тілесний контакт;
✔️ обійми;
✔️ спокійний голос;
✔️ право говорити про свої переживання.
Після нічних атак багато дітей наступного дня можуть бути більш плаксивими, дратівливими, неуважними або втомленими.
І Це нормальна реакція нервової системи на сильний стрес.
Тому сьогодні особливо важливо бути до дітей трохи добрішими, трохи терплячішими і трохи уважнішими.
Обіймайте їх частіше.
І не забувайте обіймати близьких також!
Ми всі зараз проживаємо дуже непрості часи.
P.S. Окремо записала відео про те, як поводитися з дітьми після нічних атак, що в цей момент відбувається з їхньою психікою та поведінкою, і як батьки та тренери можуть допомогти дитині впоратися зі стресом.
Цей допис — із Telegram-каналу Ольги Береснєвої «Психологія у спорті». Нові тексти там з’являються першими — підписатися →
© 2026 Ольга Береснєва, beresneva.pro. Передрук чи копіювання — лише з активним посиланням на цю сторінку. Умови використання