Ольга Береснєва — 46-разова чемпіонка України, фіналістка трьох Олімпійських ігор, психотерапевт (Трансакційний аналіз)
Цей текст не про всіх батьків. У мене чудова, свідома аудиторія, але сьогодні я хочу звернути увагу й на інший бік — ту частину, яку часто не хочеться бачити.
Жертва завжди шукає винного
Коли дитина, підліток чи дорослий спортсмен виступив невдало — то винен звісно ТРЕНЕР! Так реагує багато батьків.
Вони забувають, що на змаганнях виступає не тренер. Стрибає, біжить, грає, пливе — саме ваша дитина.
Так, частково ви праві — дитина не може бути “винною” повністю. Тренер також несе свою частку відповідальності.
Але коли ви одразу шукаєте винного, ви опиняєтесь у трикутнику Карпмана — у ролі Переслідувача.
А дізнаючись про поразку — впадаєте в роль Жертви.
Чому так відбувається?
Бо ви самі не вміли програвати. І це не лише про спорт — це про життя.
Вміти визнавати:
“Я теж відповідаю за певні дії, рішення, стосунки. Я можу помилятись. І можу це визнати, вибачитись і змінитись.”
— це ознака зрілості.
Коли дитина програє
Поразка дитини — це нормально. Але замість прожити свої почуття — біль, розчарування, відчай — батьки часто не можуть витримати цю фрустрацію.
Адже вони теж вкладали зусилля: платили за секцію, екіпіровку, тренера, приїжджали на змагання, жили цим життям.
І тоді народжується біль, але не за дитину — спершу за себе.
“Мені боляче. Я стільки вклав, я сподівався, я мріяв. І мені шкода себе.”
Саме з цього починається справжня підтримка. Бо співпереживати дитині можна лише тоді, коли вмієш співпереживати собі.
Ти не можеш дати дитині те, чого не даєш собі — прийняття, любов, розуміння.
І що ж відбувається далі?
Замість прожити фрустрацію — з’являється реактивний гнів.
Гнів на тренера. Іноді — навіть на власну дитину.
Дитина раптом стає “безмозглою”. Її треба “виправити” — знайти психолога, щоб “налаштувати голову”, а тренера — “в бан”.
Щоб що?
Щоб не відчувати власної фрустрації. Щоб не бути Жертвою.
І ось батько чи мати стають то Переслідувачем, то Рятівником — радять тренеру, як тренувати, ведуть дитину до психолога, щоб “виправити” її.
І так, непомітно, трикутник Карпмана закручується всередині самих батьків.
Висновок
Дитині не потрібен ідеальний батько чи мати. Їй потрібні живі, справжні, дорослі — ті, що можуть витримати поразку, свою і дитини.
Бо саме так діти вчаться перемагати — по-справжньому.
Ольга Береснєва — 46-разова чемпіонка України, фіналістка трьох Олімпійських ігор, психотерапевт (Трансакційний аналіз). Понад 35 років у спорті, 12+ років психологічної практики. Telegram-канал «Психологія у спорті» | YouTube: @BeresnievaSport